Авторові цих рядків доводилося не раз і не два писати про історію Оксани Ліщишин та її чоловіка Сергія. В травні минулого року вони стали учасниками резонансної справи про контрабанду під виглядом “дипломатичної пошти”.


Як повідомлялося тоді, на кордоні затримали автомобіль з дипномерами, водій якого заявив, що везе дипломатичний вантаж, який заборонено оглядати. Та оскільки у митників була наводка на цю машину від СБУ, вони наполягли на огляді і навіть були змушені затримати машину, що планувала втекти з кордону назад до України.

Так почалася історія, що зачепила не лише родину перевізників контрабанди, але й керівника української дипмісії (деталі – в публікації “Від поцілунків Януковича до “кришування” контрабанди: історія одного посла України“).

Та після того, як увага ЗМІ вщухла, в цій історії почалися загадкові зникнення.

Спершу з’ясувалося, що у митників зник лист про дипломатичний вантаж.

Митники кажуть, що він пропав ще в першу ніч, коли контрабандиста затримали. Дарма що губернатор Геннадій Москаль заявляв про існування цього паперу і тролив МЗС з цього приводу. А без паперу бракує доказів, що посольство хоч якось причетне.

Згодом ще цікавіше – “зникло” ще й рішення суду про контрабанду. А потім – “зник” суддя, який його виносив. А у держави зникли конфіскована власність… щоби повернутися до родини горе-дипломатів.

“Іменем України…”

“Європейська правда” вже повідомляла про дивні рухи з рішенням суду щодо “контрабандиста з диппаспортом”. На порталі “Судова влада України” з’явилося повідомлення про те, що апеляційний суд Закарпатської області переглянув рішення суду першої інстанції, яке визнавало Сергія Ліщишина порушником митних правил.

От тільки рішення апеляції лишалося секретним. В реєстрі судових рішень його… просто не внесли.

Початкова постанова суду була винесена в липні. В ній було все – і згадка про “фейковий” лист посольства, і свідчення про те, як Ліщишин тікав від митників та ховався в автомобілі, і покази про те, що побачили митники, зрештою відкривши авто, і опис самого автомобіля, в якому власник зняв навіть внутрішню обшивку (щоби влізло більше цигарок) та заколотив вікна фанерою (щоби зовні ніхто не помітив товар).

Контрабанда цигарок була декриміналізована за часів Януковича, тому кримінальної справи не було, але в адмінпровадженні суд дав Ліщишину покарання “без знижки на диппаспорт”:

– конфіскація цигарок, вартість яких оцінена в 620 тисяч грн;
– конфіскація мікроавтобуса, вартість якого оцінили у 260 тисяч грн;
– штраф на суму 620 тисяч грн, тобто на вартість контрабандного товару.

Та повернімося до апеляції.

Після того, як інформація про “приховану апеляцію” потрапила до ЗМІ, а також після гнівного листа від МЗС до апеляційного суду, “помилку” виправили. 13 грудня рішення апеляційної інстанції опублікували (хоча воно набуло чинності більше ніж за місяць до того!)

Достатньо прочитати документ, щоби зрозуміти – його приховували недарма.

Суддя апеляційного суду Сергій Миколайович Демченко (НА ФОТО), без перебільшення, “пішов на бєспредєл” і скасував практично всі покарання, винесені на адресу Сергія Ліщишина.

Так, за його рішенням, держава має три добрі новини для родини “контрабандистів з диппаспортом”:

– до них повернеться конфіскований мікроавтобус;
– буде скасований штраф за порушення митних правил;
– і на додаток зі старого рішення суду видаляються всі згадки про “дипломатичний вантаж” та про лист, підписаний Оксаною Ліщишин.

І якщо з листом про “дипвантаж” логіка загалом зрозуміла (оригіналу листа немає в справі і тому його використання в якості доказу нескладно оскаржити), то перекваліфікація правопорушення та скасування штрафу заслуговує на окрему увагу.

Всупереч доказам, що є у справі, всупереч свідченням митників та всупереч здоровому глузду суд вирішує, що Сергій Ліщишин… не приховував контрабандні цигарки від митного огляду! І байдуже, що він намагався втекти з прикордонного пункту, а далі кілька годин, до прибуття спецпідрозділу, сидів зачинений в автомобілі – це для судді апеляційного суду не має значення.

Те, що в мікроавтобусі були заглушені фанерою вікна та зняті панелі обшивки, на думку судді, означає лише “переобладнання у вантажопасажирський варіант”.


“Відсутність прозорих вікон дійсно перешкоджає доступу для візуального огляду товару. Але це не перешкоджало доступу митників до даного вантажу при відкритих дверях автомобіля”, – йдеться у рішенні суду. Родина Ліщишин подбала також про те, щоби митники не могли відкрити автомобіль ззовні, встановивши приховану кнопку-запобіжник, але, на думку апеляційного суду, це теж не завадило огляду автомобіля…

Безкарна дипломатія

Отже, за рішенням суду, Сергій Ліщишин винний лише в тому, що поїхав через “зелений коридор”, не маючи на те підстав. А тому повинен заплатити лише штраф за порушення митних правил на суму 1700 грн (нагадаємо, це – за спробу контрабанди цигарок вартістю 620 тис. грн).

А тепер – найцікавіше.   В постанові апеляційного суду записано, що вона набуває чинності в день публікації. А до того ж “є остаточною і оскарженню не підлягає”.

Власне, в цей момент стало зрозуміло, чому родина Ліщишиних так легко пропустила “розгромне” для себе рішення суду першої інстанції. Значно простіше домовитися одразу в апеляційному суді, щоби було ухвалене остаточне і неоскаржуване рішення.

Щоправда,

є підстави припустити, що родину екс-дипломата підвела жадібність.

Тут варто окремо нагадати, що зараз Оксана Ліщишин є саме колишнім дипломатом. Її ще в перші дні цієї історії відкликали зі Словаччини до Києва, а згодом – звільнили з дипломатичної служби. Причому звільнили не “по-доброму”, а за максимально суворою статтею для даного випадку. В офіційному формулюванні йдеться про “порушення нею присяги”.

Так от, якби “контрабандисти з диппаспортом” зупинилися, домігшись перегляду судового рішення та зекономивши 900 тисяч гривень (сумарна вартість автомобіля та штрафу), то про це навряд чи хтось би дізнався, адже це рішення суду, нагадаємо, не було опубліковане.

Та Ліщишин захотіла більшого. Саме тому вона зараз оскаржує своє звільнення з МЗС і хоче відсудити у держави та у посадовців МЗС також компенсацію за свій вимушений прогул!

Формальною підставою для цього стало саме те, що суддя апеляційного суду визнав неправомірними всі згадки про “дипломатичний вантаж” та про фейковий лист з посольства. А якщо листа не було, то чим завинила пані дипломат? Треба відновити її на дипслужбі!

Та за чутками, які надходять до “Європейської правди” з МЗС, там вважають цю справу принциповою. І тому є шанс, що війна Ліщишин з МЗС принесе ще чимало резонансних новин.

Стара дружба

Наостанок варто зазначити.

“Європейська правда” жодним чином не наполягає, що суддя апеляційного суду Закарпатської області Сергій Демченко взяв гроші за винесення абсурдного рішення, яке реабілітувало родину контрабандистів і зекономило їм майже 900 тисяч гривен.

Зовсім ні. Та й не лише гроші вирішують такі справи.

Приміром, не може не кидатися у вічі належність судді та скандального екс-керівництва посольства у Словаччині до однієї “закарпатської групи”.

Так, добре відомо, що скандальний екс-посол України у Словаччині Олег Гаваші, якого звільнили з посади за підсумками історії з контрабандою, свого часу був призначений послом за протекцією народного депутата Віктора Балоги. Сам Балога, щоправда, спростовує свій зв’язок із ним, а в коментарі ЄП заявив, що “перестав спілкуватися з Гаваші ще в 2012 році, коли той дав різкий крен в бік регіоналів”. Однак у дипкорпусі переконані, що геть непрофесійного та шкідливого для держави посла тримали на цій посаді саме через його зв’язки із закарпатською елітою.

Хай там як, а виходець з “мукачівської групи” Олег Гаваші точно зберіг важелі впливу на Закарпатті.

І жодних сумнівів у тому, що він був знайомий із тим самим суддею Сергієм Демченко, також мукачевцем, який у 2000-х очолював Закарпатський обласний апеляційний суд.


Фото судді Демченка у 2007 році, mukachevo.net
Ще один збіг: у вересні 2006 року главою адміністрації президента Ющенка став Віктор Балога, а вже в жовтні президент Ющенко призначив Демченка головою Закарпатського апеляційного суду. А в 2009-му, щойно Балога пішов, Демченко також позбувся адмінпосади і лишився працювати у суді звичайним суддею.

Це, звичайно, могло бути простим збігом – як і те, що нині саме до цього судді потрапила справа Ліщишина, з якої він викреслив усі згадки про лист, на якому стояла печатка посольства, очолюваного Олегом Гаваші…

Чи є в цій серії збігів додаткове підгрунтя, могла би перевірити Вища рада юстиції, яка має право карати суддів, що виносять завідомо неправомірні рішення… але не в цьому разі.

Річ у тім, що згаданий суддя Демченко вже “покарав” себе сам. Зараз триває процес очищення суддівського корпусу, в рамках якого судді із заплямованою репутацією йдуть у відставку, уникаючи перевірки своєї роботи. Сергій Демченко обрав саме цей шлях. Чотири дні тому ВРЮ задовольнила його заяву про відставку.

От тільки абсурдні судові рішення ця відставка жодним чином не скасовує…

Сергій Сидоренко, Європейська правда

admin