Ще не вщухли пристрасті навколо гучної історії із отримання хабара першим заступником голови Ужгородської районної адміністрації, як громадськість сколихнули нові факти корупційної діяльності представників вищих ешелонів влади району.

В порівнянні з прилипанням до рук вельмишановного Адальберта Адальбертовича Ковача тисячки зелених, обсяг фінансових порушень та корупційних діянь, що кояться на Загорській, 10, що в обласному центрі, не може не вражати. Хабарництво, непрофесійний, проте прибутковий для чиновників підбір кадрів, нецільове використання бюджетних коштів, відверте здирництво, введення в повсякденну практику «відкатного механізму» при матеріально-технічному забезпеченні установ району та проведенні на них будівельних і ремонтних робіт, деребан земельних ресурсів – це далеко не всі складові єдиного та спланованого корупційного механізму. З часів «помаранчевої революції» ділки від районної влади «надіяли» стільки, що все легко помістилося б в десятки три томів матеріалів карної справи. Конкретизуючи свої дослідження довожу до відома загалу факти масових порушень в одній із сфер діяльності району – медицині.


В квітні 2005 року на посаду начальника відділу охорони здоров’я призначений щирий шанувальник помаранчевих цитрусів, який свого часу органічно вписався в систему собі подібних, Тимченко Анатолій Іванович. Для лікарів району таке призначення було, принаймні, дивним. Адже лікар Тимченко за своєю спеціалізацією є функціоналістом, іншими словами – інструментальником, який на енцефалографі проводив спеціальні дослідження. Жодних кваліфікаційних навиків в організації охорони здоров’я він як не мав раніше, так і немає зараз. Адже керування системою охорони здоров’я в масштабах району потребує не тільки проходження спеціальних курсів підвищення кваліфікації, атестації, але й певного досвіду в організації, бодай на посаді завідувача сільською амбулаторією. Це аксіома, яка не потребує доказів! Але Тимченко, як вже зазначалося, дуже любив цитруси і його призначили. Мало того, за чотири роки перебування на посаді пан Анатолій став успішним чиновником. Щоправда, в плані свого особистого збагачення: незважаючи на зарплату в 1200 гривен він пересів на «Хонду» вартістю в 70 тисяч у.о, вселився в нову квартиру в престижному мікрорайоні Ужгороду «Боздош-еліт», попередньо сплативши за неї 1 500 000 гривен. Як кажуть, красиво жити не заборониш. Воно є так, коли б не явно кримінальний сморід від статків «інструментальника» дмухав у всі щілини його елітної квартири.


Розпочав свою «діяльність» в посадовому кріслі пан Тимченко із розробки схем власного збагачення. Для цього йому конче потрібний був виконавець. Такою охоче погодилася стати очільниця Ужгородської районної лікарні №1 пані Левчак Людмила Володимирівна. Схему для здирництва коштів в підлеглих їм лікарів вибрали просту, але геніальну. Я б сказав просто геніальну!!! А ще дуже безпечну. Суть її зводилася до наступного: провірених і не дуже балакучих лікарів головний лікар Левчак Л.В. викликала в свій кабінет та повідомляла, що їм нарахована премія. Однак, перед тим, як ці кошти поступлять на персональні банківські рахунки лікарів, вони повинні віддати 150 гривен на зміцнення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я району. Пані Левчак не приховувала, що гроші вона повинна віднести Тимченко А.І. На перших порах витоку інформації та скаржників не було, адже така негласна угода влаштовувала всі сторони: і вовки ситі, і віці цілі. Оскільки «преміювалися» медики не тільки Ужгородської районної лікарні №1, але й працівники дільничних сільських амбулаторій та ФАПів, кошти в кишені «інструментальника» накопичувалися чималі. Проте, ці гроші були недостатніми, щоб забезпечити ростучі потреби чиновника. Одним із джерел незаконного отримання власного прибутку Анатолій Іванович визначив працевлаштування за хабарі лікарів, як на вже існуючі посади, так і спеціально введені для цієї мети. Однак згодом вакансій стало критично мало, а отже й додаткові надходження до кишені царька районного масштабу припинилися. Тимченко нічого іншого не придумав, як продавати робочі місця по 0,5 ставки посадового окладу. Таким чином в районі стало аж 16 гінекологів та аж шість лікарів ультразвукової діагностики, більшість яких працює не на повний робочий день. Зрозуміло, що про ефективність лікування та діагностики лікарів – півставочників говорити не доводиться.


З іншого боку, в супереч чинного законодавства, примушував виходити на пенсію талановитих та працездатних лікарів, щоб в подальшому вигідно продати вакансії. Так трапилося й, зокрема, з лікаркою амбулаторії сімейної медицини в с. Деревці. За чималий хабар «інструментальник» прийняв нещодавню випускницю медичного факультету Палушку Галину Юрійовну на посаду… районного педіатра. Це нонсенс! Адже випускниця, яка не має жодного досвіду організаційної роботи, практичних лікарських навиків, відповідної категорії та кваліфікації повинна надавати методичну допомогу патріархам районної педіатрії, керувати їхньою роботою. Чи думав Тимченко, коли призначав це юне «дарування» на таку відповідальну посаду про якість педіатричної служби в районі?


Але про своїх рідних та близьких він піклується неабияк: в підпорядкуванні Тимченко працюють його кума Мартинич Тетяна Дмитрівна, його чергова дружина Литовченко, колишня дружина Тимченко Наталія та близький родич Нікітін О.Б. Найбільше, що й не дивно, пан Анатолій опікується дружиною. Для неї організований при районному будинку культури анонімний кабінет з профілактики СПІДу, який чомусь ніяк не відвідують пацієнти. Так ось, щоб якось оправдати витрачені бюджетні гроші на утримання кабінету та на оплату зарплати дружини, а також «нагнати» потрібні показники Тимченко в примусовому порядку заставляє лікарів та медсестер пройти медичний огляд в антиспідівському кабінеті. Дійшло до того, що медичному персоналу відмовляються підписувати заяви на відпустки, поки відпускники не відвідають прийом пані Литовченко. Про яку анонімність може йти мова і чи не принижує гідність лікарів такими діями Тимченко?



А далі, ще крутіше …

Апетит приходить під час їди, але для реалізації його в повному обсязі компетенції «інструментальника» вже не вистачало. Тому спонтанно було створено тандем, в якому з відома голови РДА А. Колібаби та райради, в ньому прийняв участь й заступник голови районної державної адміністрації Анатолій Салай. Для початку Тимченко були надані додаткові повноваження. До його посади начальника відділу охорони здоров’я добавилось також й «та матеріального забезпечення». Для пересічного громадянина така зміна в назві посади Тимченко зовсім нічого не означає, але для осіб компетентних та осіб з компетентних органів нововведення дуже навіть привернуло увагу. Поясню чому. До цього ноу-хау кошти виділені районною радою для фінансування дільничних лікарських амбулаторій та фельдшерсько-акушерських пунктів перераховувалися сільським радам, які проводили ремонт та будівництво об’єктів охорони здоров’я на своїй території. Це не тільки законно, але й логічно, адже сільські ради є балансоутримувачами цих споруд. З часу нововведення Тимченко став одноосібно та безконтрольно розпоряджатися величезними фінансовими потоками. Він примудрився бути не тільки замовником робіт, але й підрядною організацією та ще й приймати об’єкти. Тут необхідні уточнення. Для того щоб гвинтики та шестерні корупційної машини крутилися на одну із посад в районній адміністрації Тимченко із Салаєм посадили близького родича «інструментальника» Нікітина О.Б., який і забезпечив безперебійне функціонування механізму. Володію тільки приблизними даними того, скільки «відкатів» та фінансових зловживань було скоєно за останні роки Тимченко та Салаєм на об’єктах охорони здоров’я району, що ремонтувалися. Але й ті суми грошей, про які вдалося довідатися вражають. До речі, коли б нарешті обласне КРУ провело комплексну перевірку фінансово-господарської діяльності та використання бюджетних коштів в Ужгородському районі всі громадяни володіли б повною інформацією з цього приводу.


Вражають й розміри «відкатів», які особисто систематично отримує А.Тимченко від львівської комерційної фірми «Альба», яка завдячуючи лобіюванню Тимченко знайшла для себе ринки збуту медикаментів в Ужгородському районі без обов’язкового проведення конкурсів та тендерних процедур. Відомо також й про випадок отримання «відкату» при купівлі Тимченком для потреб Ужгородської районної лікарні №1 ультразвукового апарату, який повністю витратив свій ресурс, за ціною трішки меншою за новий апарат.


Безвідповідальність та безкарність начальника відділу охорони здоров’я нещодавно породила ще один прикрий інциндент. Неугодного головного спеціаліста відділу охорони здоров’я Юсіна Володимира Григоровича Тимченко, в прямому розумінні слова, виставив з робочого кабінету, що в будинку по вулиці Загорській, 8. Таким чином робочим місцем пана Юсіна стала вулиця. Через кілька днів Володимира Григоровича Тимченко звільнив… за прогули.


Проте, «вірнопіддані» Тимченка почувають себе більш ніж комфортно. На їхні грубі порушення, що межують з криміналом, «інструментальник» закриває очі. Типовим представником цієї багатопланової корупційної панорами є головна лікарка Ужгородської районної лікарні №1 Левчак Людмила Володимирівна. З порушенням Закону України «Про працю» Левчак примудрилася паралельно працювати ще й лікарем «Єврокара». І це в свій основний робочий час на своїй основній роботі! Щоправда, у зв’язку з фінансовою кризою останнім часом завод «Єврокар» не працює, то пані Людмила має змогу більше часу виділяти керуванню лікарнею. А відбувалося все за таким графіком. О 8.00 автомобіль лікарні відвозив Левчак в лікарню, де протягом години вона проводила обхід хворих стаціонару. Потім лікарняне авто відвозило «леді» в «Єврокар», коло прохідної якого очікувало її до 15.00. З 15.00 до 16.00 Левчак займалася керуванням районною лікарнею, а потім додому. Яким чином табелювалася ця пані на робочому місці в лікарні, коли в той час працювала на «Єврокарі» повинні б довідатися правоохоронні органи та КРУ. Цікаво, що, як сказано в наказі Тимченко А.І., «за складність та напруженість в роботі» їй нараховувалася надбавка в розмірі 50% посадової ставки. Нагадаю, що працює Левчак в лікарні на ставку головного лікаря та 0,5 лікаря стаціонару. Чи може менеджмент головного лікаря Левчак за таких обставин бути ефективним? Потребує уваги й факт нецільового використання лікарняного легкового автомобіля Людмилою. Схоже на те, що держава придбала це авто для того, щоб обслуговувати особисті потреби її сім’ї. В останній час, легковушкою особисто керує пані Левчак, а паркується цей засіб пересування в її дворі.


Незрозуміло, чому не потрапив в поле зору правоохоронців інший факт зловживання пані Левчак. Справа в тому, що її донька працює в лікарні під керівництвом Людмили Володимирівни. Мама свого часу надала доньці невикористані відпустки за два роки і та поїхала за кордон, ніби для стажування. Згодом термін відпусток закінчився, але донька по-цей час стажується. Для оправдання невиходу на робоче місце в обласній клінічній лікарні пані Левчак відкрила лікарняний бюлетень на ім’я доньки. Таким чином протягом тривалого часу донька Левчак Людмили Володимирівни перебуваючи за кордоном отримує кошти з фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.


Виникає запитання, куди дивляться правоохоронні органи й чому таке свавілля стало можливим. Чи принцип «рука руку миє» в Ужгородському районі на вищому щаблі за принцип верховенства права та закону? І як на ці факти відреагує очільник району А.Колібаба? Проте, Колібаба - не кульбаба та й не божий одуванчик. Проте, це вже зовсім інша історія…