Коли виноградівка Габріелла Знік ставала чемпіонкою та рекордсменкою України з пауерліфтингу, дехто жартував, що у неї в руках маленькі домкрати.

Бо й справді, до зустрічі з майстром спорту міжнародного класу Габріеллою Мателешко (дівоче прізвище Знік) уявляв собі атлетку міцної статури, в якої замість ніжного жіночого тіла одні м’язи, біцепси завбільшки в кулак Кличка з боксерською рукавицею, сильна воля з командирськими задатками. Саме такими в моїй уяві завжди поставали спортсменки, які люблять «бавитися» в «залізну гру». Лише протягом одного тренування атлетка «видає на-гора» десятки тонн залізяччя. Втім, послідовниця найсильнішого челядника світу ХХ століття І. Ф. Фірцака-Кротона ці стереотипи розбила вщент, промовивши кілька перших слів. Насправді — це крихітна дівчина з залізною волею. Вона справді вразила... Ні пишномовності, ні пафосу, ні якогось особливого пориву поділитися здобутками й перемогами. Тільки чистої води скромність і еталон людської щирості та відкритості.

«Я досить вольова жінка, — каже співрозмовниця, — і якщо собі поставлю за мету чогось добитися, то неодмінно зроблю. А працювала я над собою наполегливо. Ходила на змагання, де придивлялася до вже сформованих спортсменок. Ловила на льоту слова, що говорив-підказував тренер своїм підопічним.

До речі, тренер Габріелли А. Федорішко зізнається: «Я загалом виховав 6 майстів спорту України, з яких троє хлопців і стільки ж дівчат. Найтитулованішою стала Габріелла Знік, яка виконала норматив майстра спорту міжнародного класу. Хочу відзначити, що жінки-пауерліфтерки — особливий контингент. Дехто собі уявляє їх здоровезними атлетками, подібними до борців сумо, а насправді більшість моїх вихованок — тендітні симпатичні дівчата. Як тренер сповідую певні критерії в роботі секції атлетизму — закласти відмінне здоров’я, зберегти жіночну статуру і за бажання спортсменки націлити її на досягнення високого результату. Скажу відверто, що багато дівчат прийшли в секцію для оздоровлення, їх не цікавлять рекорди, нагороди. Максимум їхніх досягнень при моєму певному впливі — це перемога на чемпіонаті області. А атлетки, які досягли успіху, вже з першого дня тренувань мали свою мету — здобути звання чемпіона. Методика роботи в мене проста: намагаюся не перенавантажувати своїх підопічних. Тренувальний цикл складає три заняття на тиждень, а перед особливо важливими змаганнями вдаємося й до чотириразових тренувань».

Габріелла Олександрівна Мателешко (Знік) народилася 27 лютого 1983 року у Виноградові. Закінчила місцеву ЗОШ № 1 І—ІІІ ст., мсмк з пауерліфтингу. Виступала у ваговій категорії до 44 та 48 кілограмів.

Перші серйозні змагання в Габріелли були у жовтні 1999 року, коли вона поїхала в м. Армянськ (АР Крим), де проводився Чемпіонат України з пауерліфтингу серед дівчат. Здобула свою першу серйозну нагороду — срібну медаль.

У 2002 році з Чемпіонату України серед юніорів, який проходив у Коломиї, Габріелла Знік повернулася з «золотом» і «сріблом».

2003 рік — студентка УжНУ в Коломиї стала володарем Кубка України (вагова категорія до 44 кг), піднявши у триборстві 267,5 кг. На Чемпіонаті України, що проходив у Макіївці, Габріелла виборола «бронзу» й також посіла високе четверте місце.

У 2004 році слід відмітити три змагання, де закарпатка виступила досить вдало. На Кубку України (м. Коломия) вона була другою, а з Чемпіонатів України серед юніорів вона повернулася з двома бронзовими медалями.

У 2005 році підопічна А. Федорішка стала кращою на Чемпіонаті України (м. Севастополь) із жиму лежачи серед атлеток у ваговій категорії до 44 кг.

Цього ж року вона на Чемпіонаті України з пауерліфтингу у своїй ваговій категорії (до 48 кг) була чемпіонкою серед юніорок та бронзовою призеркою (м. Маріуполь).

2006 рік — срібна призерка Чемпіонату Європи з пауерліфтингу серед юніорів, що проходив у столиці Словаччини Братиславі (в/к до 48 кг).

Цього ж року Габріелла стала чемпіонкою України серед юніорів (в/к до 44 кг). Ці змагання проходили в Полтаві.

Закінчила Ужгородський Національний університет (факультет фізичного виховання і реабілітації).

В даний час Габріелла Мателешко працює спеціалістом Закарпатського управління фізичного виховання та спорту МОН України, а також є стипендіаткою НОК України.

Пропонуємо вам ексклюзтвне інтерв’ю з Г. Мателешко:

— Як такій крихітній дівчині припали до душі «Кротонові забави»? Хто ж таки залучив тебе до них?

— Якось спостерігала дівчат, які займалися жонглюванням із гирями. Захотілося й самій спробувати. А коли це зробила, то зрозуміла, що знайшла собі заняття до вподоби. Тоді ще не думала про результати, звання. Просто мені подобалося «гратися» з гирями. А ось спортсменку з мене «зліпив» мій тренер Андрій Федорішко, з яким звела доля в УжНУ, де він працював старшим викладачем і готував до змагань пауерліфтерів. Як потрапила до Андрія Андрійовича, вже достеменно не пам’ятаю, але я щаслива, що доля звела мене саме з цим чудовим навчителем і гарним педагогом.

— Перші успіхи «в залізній царині»?

— Перший успіх прийшов до мене на районних змаганнях у 1997 році, які проходили у с. Підвиноградів, на яких я виборола свою першу нагороду — бронзову медаль.

— А про перше серйозне випробування пам’я¬та¬єш?

— Звичайно. Це був Чемпіонат України 1999 р. серед юнаків та дівчат у м. Армянську, що на Кримському півострові, де стала віце-чемпіонкою України у ваговій категорії до 44 кг із сумою триборства 205 кг.

— Який турнір став для тебе родзинкою?

— Гадаю, що Чемпіонат України з жиму лежачи, де не тільки стала чемпіонкою, а й встановила рекорд України.

— Куди пролягла далі стежина «Залізної леді»?

— Я завершила свою спортивну кар’єру у 2006 році. Мої останні змагання — Чемпіонат Європи EPF серед юніорів, що відбувся у столиці Словаччині Братиславі, де стала віце-чемпіонкою Європи у ваговій категорії до 48 кг із сумою триборства 320 кг. Потім вийшла заміж, а невдовзі народила сина.

— У спорті, як і в іншій людській діяльності, трапляється чимало казусів. У твоїй спортивній кар’єрі вони були?

— І не один. Але про цей хочеться згадати. Ще у квітні 2006 року на молодіжних іграх України я на 5 кг перевищила норматив майстра спорту міжнародного класу, але тодішній міністр, зі зрозумілих лише йому причин, «заморозив» присвоєння звань не одному спортсменові. Лише наприкінці 2009 року депутати Ужгородської міської ради Андрій Федорішко, Павло Федака, Федір Брецко, Степан Шолтес звернулися до міністра у справах сім’ї, молоді та спорту Юрія Павленка з проханням відновити справедливість і лише 8 лютого 2010 року мені таки було присвоєне звання майстра спорту України міжнародного класу. і видано відповідне посвідчення.

— Чого побажала би своїм молодшим колегам, які займаються пауерліфтингом?

Якщо є чітко поставлена мета, то кожен може досягти свого результату, а стимулом завжди є змагання зі спортсменами вищого рангу. І головне — ніколи не пасувати перед труднощами. Десь вичитала, що справжній атлет на тренуваннях та змаганнях збирає не одне відро поту. А ми, пауерліфтерки, ще й залізяк піднімаємо тонни. (Сміється). За свою спортивну кар’єру, гадаю, що вистачило би залізяччя, яке я підняла, на будівництво залізного полотна від Ужгорода до Ясіня.

Василь Гаджега, голова Асоціації спортивних журналістів Закарпаття