«Кірпічка»: Рекреація, комерція, історія та диво-парк

Зоряна Попович 23.08.2019 20:53 РАТУША

Він чимось нагадує Централ-парк посеред Нью-Йорка — парк «Перемоги», він же «Кірпічка». Колись, ще в радянські часи тут був цегельний завод, який брав глину одразу поруч. Згодом, коли завод перестав працювати, на місці кар’єра утворилося штучне озеро, а зелена зона довкола стала парком — єдиним зеленим острівцем посеред тотально забудованих мікрорайонів колись ділового центру міста. Найближчий звідси парк — тільки Боздоський.

В 2004 році ця зона отримала статус «рекреаційної» і хоч територія парку була доволі дикою та занедбаною, ужгородці все ж отримували свою частку позитиву від нього: взимку — ковзани, влітку — риболовля та катамарани. Мешканці висаджували тут кущі, дерева, встановлювали лавиці, приходили милуватися качками та родиною лебедів та час від часу проводили рейди з прибирання сміття...

Однак виявилося, що парк «Перемоги» вже зовсім і не парк.

Пара лебедів-шипунів приєдналася до численної родини озерного птаства з 2010 року. Щороку вони прилітали на озеро, а минулоріч гніздилися там. Помилуватися птахами, а згодом і пташенятами, погодувати птаство, не тільки лебедине, бо ж на озері його ой як немало, приходять не тільки ужгородці. Тут не без людських перекосів, правда, на жаль, але лебедина родина і далі є окрасою «Кірпічки».

Поступово і майже неомітно тут виросли дві церкви та монастир. А потім ужгородці раптом дізналися, що територія парку, вже тільки 8,5 га з 13,8 га, включно з озером подрібнена на окремі території і віддана міськ­радою окремим бізнесменам та організаціям. Зона навколо штучної водойми, на якій планували побудувати торговельні площі, високоповерхівки та хоспіс, за Державно-будівельними нормами не придатна для будівництва і належить до «рекреаційних зон».

Місто — не сад...

Для узаконення забудови, всупереч Генплану міста від 2004 року, Ужгородська міська рада створила документ під назвою «Коригування Генплану м. Ужгорода», згідно з яким територія парку повністю віддається під забудову. Ужгород, який останнім часом дуже стрімко втрачає свій статус зеленого міста, мав усі шанси втратити ще одну зелену зону.

«Це звичайна корупція, — каже юрист ГО «Інститут «Республіка»» Микола Яцков. — Просто фантастичним способом земля стала з рекреації землею для комерції і громадської забудови. Суто «випадково». Просто хтось десь «не там кому поставив» і змінився код класифікації земель. Це факт корупції 2007 року. У вересні 2015 року прокуратура порушила справу, але до завершення їх не довела. Незабаром цей парк став об’єктом фокуса великої кількості людей, і громада все з’ясувала, витягнувши із шафи багато скелетів».

Протистояння громади набрало активності саме в 2015 році й відтоді справа «Кірпічки» перебуває в судах міста. Мешканці та громадські організації згуртувалися для вирішення проблеми статусу території парку «Перемога» у неформальне об’єднання, самоорганізацію «Кірпічка».

У 2015 році мерія готова була виділити частину землі парку для спорудження хоспісу. Будівництво взяв на себе францисканський монастир, що мав отримати кошти від австрійської римо-католицької церкви. Здавалося б, украй хороша альтернатива заростям та пустирищу навколо засміченого озера. Допомогти в цій справі мали розташовані поблизу Церква християн віри євангельської (баптистів) і школа.

Хоспіс запланували не як медичний заклад, а як громадську організацію, щоб не було обмежень тривалості перебування хворих.

У отців уже були на руках гроші на початок будівництва, однак протест громади досягнув чималого тиску і змусив перенаправити кошти на тернопільський будинок для престарілих людей. Гострий, болючий конфлікт залишив тоді багато болю в серцях людей. Аргументи щодо зручності розташування хоспісу саме на цій території були для активістів непереконливими.

«Якщо його збудують, — пояснював Микола Яцков, — ужгородці не матимуть проходу до озера». Активісти наголошували, що вони не проти хоспісу, а виступають саме проти забудови території «Кірпічки». Вони обіцяли навіть «сприяти будівництву Центру паліативної допомоги в Ужгороді до 2018 року».

Зрештою хоспіс в Ужгороді так і не побудований, але мерія змінила стратегію: була створена мобільна хоспісна служба, яка успішно діє і сьогодні.

«Забудовників 8,5 га землі було троє, — розповідає Микола Яцков, — скільки й ділянок. Майже гектар планувався під забудову хоспісу, 2,5 га мало іти Міністерству освіти і науки України під будівництво спортивного об’єкта і ТОВ «Ужгород-Маркет», яке мало забудувати 6 гектарів території разом із озером багатоповерхівками. На сьогодні з ними питання вже повністю закрите».

То чи бути парку?

Місто повернуло в свої запаси 8,5 га колись рекреаційних земель і тепер одне з найважливіших завдань — юридично визначити питання про статус цих територій.

Як тільки місто розробить детальний план території, можна буде перейти до проектної документації. Микола Яцков каже, що сьогодні оголошений тендер на проведення закупівлі цієї послуги, щоб якийсь проектант розробив проектну документацію разом із оцінкою впливу на навколишнє середовище.

«Це два обов’язкові документи, які дадуть нам підстави для прийняття рішення про землевідвідення усіх трьох ділянок. Точніше про їх об’єднання і зміну цільового призначення. Тобто земля довкола озера має бути визначена як землі рекреації. Це юридичний бік питання».

На сьогодні територія «Кірпічки» поки що ніяк не позиціонується... Микола каже, що в планах команди «Кірпічки» домогтися того, аби парку повернули його рекреаційну позицію ще до місцевих виборів (до жовтня 2020 року). Це — крок-мінімум. Крок-максимум — до того часу встигнути розробити і проектну документацію, тобто бачення парку. Тобто, чи це має бути парк відпочинку і релаксу, чи там будуть бігові доріжки і спортивні майданчики, чи має там бути інклюзивний майданчик — тобто наскільки цей парк має бути урбанізованим?

Бездоглядних парків не буває

Те, що зараз територія занедбана і там багато бруду, сміття — наслідок того, що парк не має господаря, який би доглядав за ним. Як тільки «Кірпічка» визначиться як парк, переконаний Микола Яцков, за нею закріпиться установа, яка доглядатиме за нею, так само, як це є з Боздоським чи Підзамковим парками. Тому що бездоглядними парки не можуть бути в принципі, переконаний юрист.

На сьогодні команда має два дуже добротні проекти від двох ландшафтних архітекторів — Олени Лемак та львівської архітекторки Людмили Яручик. Олена колись мешкала в цьому мікрорайоні, знає його, вивчала його, він був темою її бакалаврської. Вона навчалася у Братиславі у Технічному університеті на факультеті архітектури, потім у Нітрі, у словацькому Сільськогосподарському університеті (теж на факультеті ландшафтної архітектури), а згодом продовжила навчання у Будапешті. Тепер дивиться на територію «Кірпічки» як європейський архітектор.

Олена Лемак має все ж переконання, що цю сторінку історії не можна оминати. «Пам’ятка, яку я б там хотіла бачити — це коридор, прохід, завширшки 1—1,50 м, бетонні або з інших матеріалів стіни, які сходяться над головою, — розповідає архітекторка. — Людина, яка заходить у цей коридор, відчуває безвихідь, простір її стискає, але вона бачить у себе над головою просвіт. Він десь звужується, десь розширюється, так само у стінах — тріщини. ...Звісно, ми ніколи не відчуємо те, що відчували люди, які там перебували. Але, можливо, цей коридор дасть якесь розуміння того, що людина має насолоджуватися тим, що вона має зараз».

Під час Другої світової війни, про це мало хто нині знає, на території цегельного заводу було гетто, до якого звозили єврейські родини з усього Закарпаття. У наш час делегація з Ізраїлю хотіла облаштувати тут невеличкий парк пам’яті. Через певні бюрократичні моменти зробити це тоді не вийшло.

Олена Лемак каже, що територію парку справді можна використовувати дуже інтенсивно. Питання у тому, як краще. Її проект передбачає різні зони для відпочинку та дозвілля: «Наскільки я можу бути критичною до свого проекту, — каже дівчина, — позитивною рисою є те, що з’явилися функційні зони у використанні цього місця. Наприклад, дитячий майданчик, зона для дітей старшої вікової категорії, у тому числі й для дорослих для заняття спортом, є можливість зробити непогані велодоріжки, зона для найменших діток (у тому числі й для дітей з вадами), також тут є місце для вигулювання собак, квіткові насадження, водна зона».

І от стосовно озера, то проект Олени Лемак спрямований на ревіталізацію озера. Архітекторка пропонує для наповнення озера використовувати дощову воду від прилеглих будинків і облаштувати струмки, які композиційно обрамлять парк.

«У моєму проекті включено збір дощових вод — це те, що доволі активно практикується за кордоном і час нам освоювати ці методики. Тому більша увага зараз зосереджена на залучення людей із практичним досвідом з-за кордону. У цій зоні, у моєму варіанті, озеро могло би наповнюватися стічними водами з навколишніх будинків, а також із надземних струмків. Струмки мали би прокладатися зі стічних дощових вод від будинків. Вони є у плані і є головною композиційною віссю. Тому що контакт із водою дуже важливий, якщо він є — його важливо виразити».

Юридичний бік

Тепер, за переконанням команди, завдання стоїть де-юре відновлення території «Кірпічки» як рекреаційної зони. Саме відновлення, а не створення. Микола каже, що біда всіх наших парків Ужгорода в тому, що чітко визначених в натурі меж парку не існує.

«Тому, поки міська рада не прийде до необхідності чіткого визначення меж парку в натурі, то доти у нас будуть сумніви — чи це парк, чи не парк, чи можна забудовувати, чи не можна», — каже юрист.

Найдовше протистояння в судах (не тільки міських) тривало з ТОВ і у справі кожного із забудовників інтереси «Кірпічки» захищали небайдужі ужгородські юристи: і Віталій Грегор, і Наталія Майстренко, і Микола Яцков, і Наталія Гнесь. «Ужгород-Маркет», зареєстроване у Луцьку, клопотало стосовно поновлення договору оренди зеленої частини з озером парку «Перемоги», відомого в Ужгороді як «Кірпічка», укладеного з Ужгородською міською радою.

10 січня 2019 року Господарський суд Закарпатської області відмовив орендареві у дійсності договору оренди території навколо озера на вул. М. Заньковецької на наступні 10 років для багатоквартирного будівництва. Суд зазначив, що угода про поновлення договору оренди не могла бути підписана міською радою, оскільки редакція її містить інші істотні умови, ніж попередній договір. Крім того, суд звернув також увагу і на порушення орендарем статті 20 Земельного кодексу України та на невідповідність рішення про передачу ділянки навколо озера в оренду від 2007 року матеріалам погодження вибору земельної ділянки та власне проекту землеустрою, матеріалам і висновкам органів державної влади по земельних ресурсах, природоохоронних та органів архітектури і охорони культурної спадщини.

Загалом суд тоді дійшов висновку, що ТОВ «Ужгород-Маркет» не може вважатися добросовісним орендарем, а отже, особою, яка може претендувати на поновлення договору на новий строк чи на переважне право на укладення договору оренди.

Згодом апеляційна інстанція у Львові 13 травня залишила рішення суду 1-ї інстанції чинним, відмовила забудовникам і справедливо залишила територію «Кірпічки» громаді Ужгорода.

Остаточну крапку в цій тяганині було покладено тільки минулого тижня, у вівторок, 20 серпня. З делегацією активістів «Кірпічки» до Києва поїхала юрист Наталія Майстренко. Зрештою, Верховний Суд України за наслідками розгляду касаційної скарги ТОВ «Ужгород-Маркет» прийняв рішення, яким залишено без змін рішення першої та апеляційної інстанцій, повідомили з юридичного відділу Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради.

* * *

Історія «Кірпічки» вже цікава. Вона ілюструє, що громада може дуже багато що зробити за умови, якщо починаємо співпрацювати і шукати вирішення спільновизнаної проблеми. Цю згуртованість і силу громади бачить влада, і тому можливе спілкування. Активісти «Кірпічки» не обов’язково виступають як тотальні критики, десь ідуть на компроміс. «Це діалог, ми всі люди, кожен може помилятися, але там, де є грубі порушення, корупція, то ми говоримо про це відкрито», — додає Микола.

Тож, «рішення Верховного Суду оскарженню не підлягає, «Кірпічка» остаточно повертається до комунальної власності міста», — йдеться у повідомленні, яке поширила на своїй сторінці Ужгородська міськрада одразу ж, як тільки стали відомі результати розгляду. І це не може не надихати! Тепер, коли територія захищена юридично, можна переходити вже до творчих планів та проектів.

Зоряна Попович

Коментарі :


30.08.2019 05:49 Юрій

Ні в якому разі не можна створювати на Кірпічці ніяких парків пам'яті та скорботи!!! Для цього є кладовища!!! Кірпічка має бути природним парком без трагічного та драматичного підтексту!!! Люди повинні отримувати позитивні емоції, та змогу відпочити і відновитись. Кірпічка має стати дендро парком з колецією декоративних рослин, алеями та зонами для естетичної насолоди.


Додати коментар

 

 

 

Погода

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат