За розмаїтими стильовими лаштунками письменника Юрія Шипа провідна творча колізія авторської думки синтезовано виражена й видніє в катрені «Мамина молитва» в його новій книзі «Сімейні підказки від Гриця й Параски»:

Заповіти в ній Христові,
Надія, Віра нелукава,
Гніву повнота й Любові
Натура лагідна й ласкава.

Закроєна в них не тільки похвала за доброту і людяність, але й хула за підлість і бездушність.

Свої враження про цю манеру письма Юрія Шипа випадало мені неодноразово інтерпретувати на шпальтах журналів, газет, інших часописів. Маю передусім на увазі презентабельне тлумачення інтелектуального підґрунтя його ліричних, пісенних творів, гумору, сатири, байок та публіцистики в пієтеті педагогічної дидактики щодо блага й зла, правди та кривди, духовної краси й потворності, любові та ненависті, святого й грішного в людських взаєминах.

Зі своєрідними тезами на цей кшталт перегукується вдалий висновок поета-«шипознавця» Михайла Ряшка:...

Фабули у нього влучні
Стосовно іпостасі трьох,
Де віковічно нерозлучні
З людиною природа й Бог.

Поцілено, як мовиться в «десятку», бо Юрій Шип у літературу ввійшов не голіруч, а з багаторічним фаховим набутком досвідченого захисника природи й педагога-філолога з тридцятирічним багажем. Тому й не дивує, що знання психології у взаємозв’язках душі людини та природи з двома легенями цих чинників турботливо дихає згадана книга. Тут, як і в більшості попередніх видань, письменник зворушливо й безкомпромісно пише про те, що твориться з нами та навколо нас тепер і що чекає нас, наших дітей і внуків у прийдешньому. При чім дивиться на світ нашими очима, вслухається в його пульсацію так, як і ми, небайдуже реагує на позитивне й негативне в суспільному й сімейному житті, взаєминах між багатими й бідними людьми, у їх ставленні до навколишнього світу природи та моральних свобод і повинностей перед Всевишнім. Спираючись на досвід мислячих людей, у вірші «Nata bene!» автор закликає сильних світу цього пам’ятати, що:

Настане ще час:
Прийде та з косою
У гості до нас —
За мною й тобою.

Не тільки плебса, але й вельможу поведе на правосудність Божу. Цим застережливим смислом наскрізно прошита художня тканина видання стосовно можновладців і незаможних, «великих» і «маленьких» цьогосвітніх людей і нелюдів на постах і без них. Адресована їм розважлива, здебільшого прониклива, викривальна, педагогічно виважена позиція героїв книжки Гриця та Параски в ракурсі виховної генези щодо справедливості й сваволі, гуманного та деспотичного в людських взаєминах.

Колись Максим Горький радив молодим літераторам учитися у Василя Стефаника описувати життя «коротко, сильно та страшно» (і правдиво. — С. Ф.). Саме таке намагання і відчувається в книзі «Сімейні підказки від Гриця й Параски», особливо в мініатюрах (катренах та каламбурах), як, скажімо, й у «Визначенні Гриця»:

Талант — палке горіння,
В якім людські душа та тіло.
В нім сила і хотіння
Говорити правду вміло й сміло.

Позитивні персонажі книги понад усе цінують мудру Берегиню добра від зла — правдиве рідне Слово:

…Дозір, що не вмирає,
Бо має свій оплот,
Котрий про нього дбає —
Небайдужий народ.

А народ, як добре звісно, «що не скаже — то зав’яже» та «як плюне-то й пана-великана втопить». І йдеться про це, починаючи з «Авторової пропедевтики», розповідей Параски й Гриця про манери свого життя та в наступних строкатих монологах (у барвистому наряді з дружніх порад). Сюжетна лінія видання поступово розмотує клубок викривальної допитливості в сардонічних циклах «Який кравець — такі штани», «Де не те мете», «У притворі Соломона» та в інших. Сатиричний накал сюжетного маховика набирає все більших обертів та гостроти в розділах «Ще й так вважає Гриць», «І в Параски погляд свій» та «Настанови для мужчин (без відома Параски)».

Цікаво зверстані та з інтересом сприймаються й твори з фабулами в фінальних частинах книжки «Гриць автора читає» та «Підсумкова післямова» з медитаціями, вироками й пересторогами. Часто в рядках і між рядками устами персонажів автор виражає те, що сам думає і вважає. У мініатюрі «Відчуваю» про це він так зазнається:

Хоч у Гриця норов свій,
Та крім цього в нього
Є ще й темперамент мій,
Многота близького.

А провідні в цьому педагогічні засади людяності та християнської моралі, наскрізно пройняті любов’ю до Вселенського Творця, до ближнього та до життя «з Небом на Землі». А з іншого боку — нетерпимістю до деспотизму, не з неприємністю до людини, як Божих образу й подоби, а відрази до того, що в ній від лукавого поріддя (лицемірів, перевертнів, нікчем, виродків на суспільному тлі, в сімейному середовищі та поза ними).

Автору «Підказок…» властива своя манера письма: просто, але глибокодумно (без химерного штукарства) формулювати свою точку зору на явища життя. Ідею книжки лаконічно виражає дотепний заклик з побажанням «На всякий випадок»:

Між людьми і дома будьте
Мудрості зразком,
Запастися не забудьте
Ласкою з паском.

Посиленню ідейного змісту віршів часто підпорядковані однойменні слова (синоніми) з їх відтінками та стилістичними забарвленнями (гнів, ненависть, любов, ласка, лагідність, огида, щастя, втіха, лихо, сум, туга, радість і т. ін.). У підрозділах «Сімейний маніфест», «Де висота і пустота», «Лисячі маневри», «Серце Валери в полоні Венери» домінують несумісні антагоністи: моральні чесноти і нечистоти. Ідейно-художнє навантаження з фабулами та висновками мають сленги сучасних епігонів зла, хамелеони та фігуральні парадокси антигероїв у зіткненні їхніх та народних інтересів у вирі життя. Як, скажімо, в мікробайці «Біля годівниці»:

При хижацькому кормилі
Звірі хазяйнують,
Благородні там безсилі,
В кривді та бідують.
            ***
Так усюди, де не люди.

Віртуозна гра словами — улюблений засіб лаконічного вияву оригінальної думки, притаманний розвінчувальним циклам видання. Для того щедро використані антоніми, порівняння, антитези, епітети, метафори та вже згадувані каламбури. Вони властиві в книжці не лише катренам, а й повноформатним творам, системі віршування, поетичному синтаксису (передусім строфам у розділах «Серпентини навколо родини», «Публічні підказки без підкраски», «Про закони та мільйони», «Перестріти, щоб прозріти» тощо).

В такий спосіб ніби наслідується поклик апостола Павла в Посланні до Тимофія: «...навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий».

Важливу функцію в розділах та підрозділах книжки в семантичному полі виконують загальновживані та контекстуальні фразеологізми й антитези. Вони мають протилежні значення для експресивного вираження думки (про позитивне й негативне в житті людини та суспільному середовищі) з метою пропаганди формування морального світогляду лексичними засобами, служать виховним потребам культурної поведінки…

Древні латиняни казали: «Віват вокс плініус» (Живе слово вчить). «Сімейні підказки від Гриця й Параски» — теж. Таке моє враження від знайомства з ними. А Вашим, поважний Читачу, яким воно буде? Переконливо сподіваюся, що не протилежним.

Сергій Федака,
доктор історичних наук, професор, член Національної спілки письменників України