ЦВК зареєструвала 23 кандидати на пост президента України. В країні оголошений початок повноцінної виборчої кампанії. Соціологи уже називають головних претендентів як на перемогу, так і на поразку. Але підсумки голосування можуть відрізнитися від прогнозів, які нині роблять фахівці.

Вплинути на результат виборів можуть купа технічних кандидатів, а також адміністративний ресурс, у використанні якого теперішня влада раніше обвинувачувала режим Януковича. Тепер же вона сама призначає деяких неоднозначних осіб на посади губернаторів, свідомо, чи несвідомо наражаючись на обвинувачення у можливому використанні адмінресурсу під час виборчої кампанії.

Для чого президентство 23 кандидатам

З 23 зареєстрованих ЦВК кандидатів лише 7 є висуванцями від партій. Решта – або партійці - самовисуванці, або безпартійні. Суттєвої різниці у правах між ними немає, окрім того, що висуванці від партій матимуть перевагу у додаткових спостерігачах в округах і на дільницях під час виборів. За результатами останніх соцопитувань Центру Разумкова, в разі, якщо би президентські вибори відбулися зараз, перемогу у першому турі зі значним відривом над Юлією Тимошенко здобув би Петро Порошенко. Його підтримка становить 28,2%, у Юлії Володимирівни – 13%. Третє місце в опитуваннях наразі посідає Сергій Тігіпко – 6,1%.

Окрім двох явних лідерів перегонів і Сергія Тігіпка серед кандидатів є близько трьох-чотирьох персон, для яких перемогою буде не здобуття посади президентства, а результат, який дозволятиме їм розраховувати на підтримку потенційних інвесторів перед наступними парламентськими виборами. До таких окрім вищезгаданого Тігіпка можна віднести самовисуванця Михайла Добкіна, головного комуніста країни Петра Симоненка і лідера «Свободи» Олега Тягнибока.

Для Сергія Леонідовича Тігіпка ця виборча кампанія може стати другою спробою політичного воскресіння після повернення у політику в 2009 році. Два роки тому він поступився на президентських виборах лише Януковичу і Тимошенко, фінішувавши на достойному третьому місці з результатом 13%. А от для Михайла Марковича нинішній похід в президенти буде першим кроком у велику політику. Однак, майже повний «одобрямс» його кандидатури на з’їзді Партії регіонів як свого висуванця свідчить не про авторитет Добкіна серед «регіоналів» чи електорату партії, а про відсутність вибору у головного партійного інвестора – Рената Ахметова. Добкін – це кандидат, якого буде не шкода «злити», тому ним можна пожертвувати перед парламентськими виборами, міркують партійці. Опосередковано про це свідчить той факт, що Михайло Маркович зареєструвався кандидатом в президенти до того, як з’їзд підтримав його висування, аби у виборчому бюлетені було позначено «самовисуванець». Тобто при незадовільному результаті в партії завжди зможуть сказати, що це його особистій рейтинг, до якого партія прямого стосунку не має. А от в разі успіху усі згадають, що на з’їзді більшість підтримала колишнього Харківського мера і губернатора.

Для Петра Симоненка ці вибори – шанс розвинути успіх попередньої парламентської кампанії, коли КПУ здобула четверте місце. Від виборів до виборів плавучість Петра Миколайовича у великій політиці підживлюють хронічна економічна криза, до якої додався крах режиму Януковича. Розпорошення сил в таборі ледь не головного електорального ворога комуністів - Партії регіонів звичайно, піде на користь комуністам. Для лідера «Свободи» Олега Тягнибока президентська кампанія є шансом реабілітуватися після стрімкої втрати підтримки виборців після парламентського тріумфу два роки тому. Нині соціологи дають йому не більше 1,7%, а за менш як два місяці наростити політичні м’язи буде практично неможливо. Тому кандидатуру Тягнибока в разі відсутності динаміки зростання під час найближчих соціологічних замірах можна сміливо відправляти до технічних, більше десятка яких зареєструвалися для того, щоб допомагати на виборах Тимошенко, або Порошенкові. «Більша частина із зареєстрованих кандидатів за цілою низкою ознак будуть кваліфіковані як технічні, які в подальшому ретранслюють свою участь у виборчому процесі як продаж своїх квот представництв в окружних і дільничних виборчих комісіях», - каже в коментарі «Главкому» заступник глави ЦВК Жанна Усенко-Чорна.

Серед найбільш відомих технічних кандидатів є самовисуванка Наталія Королевська. Вона разом зі своєю партією «Україна-Вперед!» набрала на позаминулорічних парламентських виборах аж 1,58% голосів. Та навіть з тріском програвши вибори, Королевська отримала посаду міністра соціальної політики, де два роки здійснювала свою «мрію». Це призначення стало опосередкованим доказом того, що партійний проект Наталії Юріївни задумувався Банковою для розпорошення голосів опозиції. Наступним з розкручених технічних кандидатів на посаду президента можна назвати лідера Радикальної партії Олега Ляшка, який нині майже не сходить з телеефірів у Шустера. Два роки тому під час парламентських виборів його підозрювали у співпраці з Партією регіонів. Одним з яскравих доказів цього були довибори до облради Вінниччини. Тоді кандидат від «радикалів» роздавав виборцям листівки зі словами «Юлі-волю!», однак прямо не заявляв, яку партію представляє. Сам кандидат від Ляшка тоді не переміг, однак забрав у опозиціонера близько 10% голосів, що дозволило відсвяткувати перемогу кандидату від Партії регіонів. Серед технічних є ще двоє «регіоналів», яких вже після реєстрації політрада Партії регіонів виключила з партії: Олег Царьов і Юрій Бойко. Окрім них зареєструвався кандидатом в президенти також Ренат Кузьмін. Мета у всіх трьох більш ніж очевидна – відтер мінувати, або взагалі уникнути кримінальної відповідальності.

На кого працюватимуть «технарі»

Нещодавно ЗМІ підрахували, що на попередніх парламентських виборах Партія регіонів завдяки технічним кандидатам мала 60% місць у комісіях, що забезпечило їй правильний підрахунок голосів і загальну перемогу. Зокрема, на «регіоналів» працювала відома партія «Союз» на чолі на народним депутатом Левом Миримським, та навіть націоналістична Українська національна асамблея, яка нещодавно стала частиною партії Правий сектор, представник якої Дмитро Ярош бере участь у цих виборах як самовисуванець. На парламентських виборах 2012 року склад виборчих комісії формували за допомогою жеребкування через величезну кількість партій-кандидатів. Внаслідок цього значна частина партій була позбавлена можливості мати свого представника в комісіях, чим скористалася партія влади. Під час цьогорічних президентських виборів процедури жеребкування немає, тобто всі 23 кандидати отримають своїх представників у комісіях. Заступник голови ЦВК називає це плюсом для кампанії, однак слабою втіхою, оскільки купівлю спостерігачів і членів комісій ніхто не скасовував.

Після революції і повалення режиму в Україні «зникла» єдина партія влади, замість неї утворилися декілька центрів впливу. Основна боротьба на президентських виборах розгорнеться між представниками таких центрів, колись опозиційними лідерами Петром Порошенком і Юлією Тимошенко.

На Петра Порошенка і проти Тимошенко можуть працювати: Анатолій Гриценко, скоріше за все Олег Ляшко, Ольга Богомолець та Дмитро Ярош.

Партія Анатолія Степановича «Громадянска позиція» довгий час співпрацювала з «Ударом» Кличка. Ходили чутки навіть про майбутнє об’єднання двох партій. Минулого літа Гриценко неодноразово публічно заявляв про свою підтримку Кличка, якщо той ітиме в президенти, або на мера Києва. Попри те, що альянс двох партій не склався, горщики двоє політиків не били. «Удар» визначився з підтримкою одного з топ кандидатів. Навряд чи Гриценко проти такого рішення, враховуючи нинішні рейтинги усіх кандидатів. До речі, він уже встиг розкритикувати візит Тимошенко у Донецьк, яка літала боротися з сепаратизмом. «Я хотів би знати, в якому статусі вона туди полетіла? Влади? Так туди влада уже виїхала», - сказав політик днями в ефірі одного з телеканалів.

Олег Ляшко під час парламентських виборів два роки тому встромляв палиці в колеса об’єднаній опозиції. Доказом може слугувати внутрішньопартійний документ Партії регіонів, який розлетівся по Інтернету. В ньому, зокрема, містився перелік політичних сил, які мають допомогти «регіоналам» на виборах. Серед таких була і Радикальна партія Ляшка. Скоріше за все, цього разу Ляшко працюватиме як над своїм іміджем, аби наростити власний рейтинг перед парламентською кампанією, так і допомагатиме комусь з лідерів перегонів. Опосередковані факти свідчать про те, що на допомогу може розраховувати Петро Олексійович Порошенко. Однак, такий активний початок кампанії і заяви Ляшка впродовж неї можуть скорегувати нинішнє уявлення про його мету на виборах.

Ольга Богомолець є новою жінкою в політиці, представником Майдану, як називають таких людей у владі. На відміну від Тимошенко і Королевської у неї бездоганна політична репутація. У передвиборчій риториці кандидат схожа на Тимошенко. «Своєю позицією я хочу довести суспільству, що кожна чесна людина, а не політичний профі, може стати президентом країни, спираючись виключно на довіру людей», - заявила Богомолець після реєстрації кандидатом. Вона, як і Тимошенко, виступає за нові обличчя у владі. Здавалося б, інтереси влади і керівника медичної служби Майдану мали б збігтися, коли новий уряд запропонував їй посаду Міністра охорони здоров’я, однак Богомолець відмовилася. Як з’ясувалося пізніше, для того, щоб взяти участь у президентських перегонах.

Правий сектор певний час позитивно ставився до Олега Ляшка і зусиль Віталія Кличка не допустити зіткнень під час протистоянь на Грушевського у середині січня. Про в інтерв’ю «Главкому» заявляв учасник Правого сектору Ігор Загребельний. Віталій Кличко і партія «Удар» вирішили підтримати на виборах Петра Порошенка. Ненависті до Петра Олексійовича з боку Правого сектору не було, хоча палкої любові не спостерігається. Натомість є негативне ставлення до влади на чолі з «Батьківщиною». Після відмови Яроша від «дрібної», як вважають у Правому секторі посади заступника секретаря РНБО і вбивства «орлами Авакова» одного з лідерів націоналістів Олександра Музичка небажання привести до влади Тимошенко тільки зросло. Це, звичайно, позитивно грає на шанси Порошенка відсвяткувати перемогу на фініші.

На Юлію Тимошенко і проти Порошенка можуть працювати: Василь Куйбіда, Зорян Шкіряк.

Василь Куйбіда є представником Народного руху України, чий лідер Борис Тарасюк представляє про-Тимошенківську фракцію «Батьківщина» у парламенті. Зорян Шкіряк довгий час в минулому працював депутатом Київради від «Батьківщини», під час революції був активним на Майдані, є пізнаваним у Києві.

На Михайла Добкіна, можливо, працюватимуть: Олег Царьов, Валерій Коновалюк.

Попри нещодавнє публічне вигнання з партії персона Царьова є пізнаваною. Він часто літає до Москви, чи не єдиний з колишньої влади майорить в прямих ефірах місцевих телеканалів. Навряд чи Кремль робитиме ставку на людину без рейтинга, але рвати стосунки Єдиної Росії зі своїми побратимами з Партії регіонів на тлі ймовірних парламентських виборів в Україні навряд чи хтось у Москві хоче. Між тим, висуванець Партії регіонів Михайло Добкін разом з мером Харкова Геннадієм Кернесом працював над проектом «Український фронт», який начебто курував з Росії помічник Путіна Владислав Сурков. Тому Царьов теоретично міг би бути нині комунікатором і помічником у процесі виборів, він виступає за проведення референдуму, заявляє про не легітимність київської влади, в цьому є певним антиподом Добкіна, який обрав риторику територіальної цілісності України із засудженням сепаратизму. Учора деякі ЗМІ розповсюдили інформацію про те, що нібито Царьов зніме свою кандидатуру на користь Добкіна. Однак, пізніше сам кандидат спростував цю інформацію, назвавши її «брудними технологіями».

Валерій Коновалюк є колишнім соратником Сергія Тігіпка по партії Трудова Україна. У 2005 році він очолив партію після відходу Сергія Леонідовича у відставку. За 2 роки партія на чолі з Валерієм Іллічем влилася у Партію регіонів, по суті, відбулася успішна операція з монопольного контролю над Сходом України. Коновалюк довгий час не був публічним політиком. Однак після реєстрації кандидатом в президенти активізувався. Він уже встиг заявити про небезпеку того, що південний схід може перетворитися на «новий Крим», і закликав ввести російську другою державною. Навряд чи дуже потужною буде «зброя» Коновалюка на цих виборах, однак нерви він може полоскотати безперечно найрейтинговішому нині «східняку» Сергієві Тігіпку.

Як не дивно, у Сергія Тігіпка серед кандидатів в президенти немає явних «прихильників».

Темними конячками є решта кандидатів. Харківський бізнесмен Андрій Гриненко задекларував більше 5 млн гривень, він не займався публічною політикою, абсолютно не відомий на всеукраїнському рівні. Можна припустити, що він допомагатиме тому, хто більше заплатить. Так само і інший кандидат, екс-розвідник Микола Маломуж активізувався після реєстрації кандидатом в президенти, частий гість на телешоу, коментує здебільшого в якості експерта можливий напад Росії на Україну. Безпартійний Голова Наглядової ради ТОВ «Ньюс Нетворк» (телеканал News Network) Вадим Рабинович також поки не озвучував своїх цілей на виборах. На травневі свята він планує запустити новий телеканал. Можливо, розраховує, що саме цей ресурс допоможе трішки заробити. Серед кандидатів є генеральний директор ТОВ «Інтерагроекспорт» яке Володимир Саранов. Його підприємство займається продажем текстилю. Незважаючи на те, що пан Саранов є киянином, він маловідомий у столиці. Поточну політичну ситуацію усі ці кандидати поки не коментують. Так само як і колишній соціаліст, глава МВС і Антимонопольного комітету Василь Цушко. До технічних кандидатів можна віднести голову Української народної партії Олександра Клименка. З часів, коли партію очолював Юрій Костенко, а УНП мала навіть власну фракцію в Раді багато води спливло. Нині ця партія на задвірках політичного життя.

Зрозуміти ролі дрібних гравців політичних розбірок під час виборчої кампанії ми зможемо згодом. Так, чи інакше, технічні кандидати – лише один з механізмів впливу на результат виборів. Знівелювати їхню негативну роль може освіченість виборців. Більш небезпечним і ефективним фальсифікатором може бути адміністративний ресурс, практика застосування якого з усіх попередніх виборів нікуди не ділася. Уособленням адмінресурсу на місцях під час виборів в усі часи вважали голів облдержадміністрацій.

Губернатори, чи фальсифікатори?

Не секрет, що очільники ОДА за часів Януковича відігравали перед виборами важливу роль. Президент часто покладав особисту відповідальність на керівника області за результати Партії регіонів. Покаранням за невдачу було звільнення, а в разі успіху – чиновника підвищували. Так, наприклад, було із керівником Кіровоградщини Сергієм Ларіним, якого Янукович після позаминулорічних парламентських виборів забрав до Києва, призначивши заступником глави адміністрації президента.

Нині в країні уже нова влада і, на відміну від минулого режиму, вона не має монопольного права на призначення адміністративної вертикалі влади. Днями цей момент підкреслив голова уряду Арсеній Яценюк. «Переконаний, нікому не потрібний адміністративний ресурс, потрібно тільки одне – воля українського народу», - заявив він. Як під час формування Кабміну, так і під час формування виконавчої влади працює квотний принцип. Тому навіть призначені губернатори є компромісними фігурами, результатом політичних торгів.

Після розподілу губернаторських посад, право призначити близько 10 з них дісталося «Батьківщині». Деякі області на сході для боротьби із сепаратизмом очолили губернатори-олігархи. Шість губернаторських посад отримали «свободівці», а п’ять - чиновники, призначення яких лобіював «Удар». Попри начебто кількісну перевагу представників виконавчої влади за квотою «Батьківщини», кожну третю область, за інформацією «Главкома», контролюватиме команда Кличка-Порошенка. Серед тих, кого пролобіював «Удар» є чиновники, яких пов’язують із колишньою владою. Наприклад, керівником Запорізької ОДА призначено «литвинівця» Валерія Баранова, який сам зізнався, що його підтримала політична сила Кличка. Губернатором Буковини Турчинов спочатку призначив колишнього член СДПУ (о) Михайла Романіва, який уже очолював область у 2004 році під час сумнозвісних виборів президента. Однак потім змінив рішення, призначивши очільником Чернівецької облдержадміністрації «ударівця» Романа Ванзуряка. Не менш дивні призначення є і за квотою «Свободи». Новий губернатор Кіровоградщини Олександр Петик до свого призначення працював помічником-консультантом нардепа від націоналістів Святослава Ханенка і ніякого стосунку до Кіровоградщини не мав. Керівником Закарпаття призначили соратника Арсенія Яценюка по Фронту змін, наймолодшого з губернаторів 32-річного Валерія Лунченка, який під час останніх парламентських виборів відстоював результат Павла Балоги, брата сумнозвісного Віктора Балоги. У Лунченка недостатньо управлінського досвіду, до призначення він працював депутатом облради.

Так, чи інакше, не в прізвищах справа, а в спокусі застосування губернаторського адміністративного ресурсу під час виборів. А це – «правильне» висвітлення потрібних кандидатів по місцевому телебаченню і у пресі, підконтрольній ОДА, а також залучення до роботи у виборчих комісіях «бюджетників», співпраця з тими, хто полюбляє заробляти на участі у виборах. «За останніх 5 виборів у нас були такі члени виборчих комісій, які, наприклад, на президентських виборах були членами комісії від Януковича, на місцевих виборах від партії «Русь Єдина», а на парламентських від УНА-УНСО… Ми оприлюднили чорний список з 300 членів виборчкомів, аби застерегти партії не співпрацювати з такими людьми на цих виборах», - розповів «Главкому» голова Комітету виборців України Олександр Черненко.

Нещодавно в.о. глави адміністрації президента був призначений один з найвпливовіших соратників Юлії Тимошенко Сергій Пашинський. За своїми посадовими обов’язками він матиме вплив на губернаторів та інформаційну політику, яку вони проводитимуть. Яким чином проявлятиметься цей вплив, покаже час, але історія вказує на те, що губернатори ніколи не несли суворої юридичної відповідальності за застосування адмінресурсу. У 2005 році була спроба притягти до відповідальності очільника Львівщини Олега Сала, якого підозрювали у застосування ним тиску на членів виборчих комісій під час президентських виборів 2004 року. Тоді проти нього навіть були відкриті 2 кримінальні справи: «перешкоджання здійснення виборчого права з використанням службового становища», а також «зловживання владою, або службовим становищем». Однак згодом їх закрили через «відсутність складу злочину». Не менш яскравий і інший приклад. Екс-губернатора Закарпаття Івана Різака засудили у 2007 році до умовного терміну ув’язнення за причетність до фальсифікацій все тих же виборів 2004 року. Чиновник після такого рішення вітчизняного суду подав позов на Україну до Європейського суду з прав людини, вимагаючи виправдання і відшкодування 100 тисяч гривень.

Вочевидь, через швидкоплинність виборчої кампанії, а також через відсутність єдиного центру впливу на губернаторів застосування адміністративного ресурсу не буде явним, а виражатиметься у інформаційних війнах основних кандидатів у ЗМІ. Допомагатимуть у цих війнах претендентам на перемогу майже півтора десятка технічних кандидатів. Як? Залишилося чекати зовсім недовго.


Михайло Глуховський, «Главком»

admin