До виборів у парламент залишився місяць, а політична реклама вже встигла набриднути. Кожна партія намагається залучити українців на свій бік. Та й українцями нас уже не називають, а тільки виборцями.

Ще у серпні почалася перша роздача заохочувальних пайків, як у радянські часи. Одні кандидати у крісло нардепа вирішили не експериментувати і роздавали звичну гречку. Інші побажали залишитися у пам'яті надовго і почали дарувати велосипеди, намагаючись таким чином, як у мультфільмі «Простоквашино», задобрити своїх виборців.

Закон «Про вибори народних депутатів України» передбачає проведення виборів за змішаною системою – 225 депутатів мають бути обрані у загальнодержавному багатомандатному окрузі за виборчими списками від політичних партій, а решта 225 – за мажоритарною системою в одномандатних округах. Офіційна виборча кампанія почалася за 90 днів до дня голосування. І якщо щасливчикам, які потрапили у партійні списки, рекламу профінансували партії, то кандидати-мажоритарники зобов'язані знайомитися зі своїми виборцями особисто. Як свідчить одне із американських передвиборчих правил: скільки рук ти потиснеш під час виборчої кампанії – стільки бюлетенів отримаєш у день голосування.

Кого українці хотіли би бачити у ролі народного депутата від мажоритарного округу, дізнавався ForUm.

Вимоги до ідеального кандидата по всій Україні ідентичні, незалежно від регіону проживання конкретного виборця. Це, як стверджує директор компанії "Berta Communications" Тарас Березовець, здивувало українських політтехнологів. Якщо на виборах попередніх років побажання до кандидатів на Заході і Сході країни істотно відрізнялися, то цього разу вони однакові. «Якщо говорити про соцдослідження, то портрет ідеального кандидата у депутати мало відрізняється по регіонах. Ми очікували, що на Сході і на Заході будуть різні ключові вимоги, але ці прогнози не виправдалися.

Ідеальний кандидат-мажоритарник – це чоловік віком 40-55 років. Він перебуває у шлюбі (причому неважливо, перший це шлюб чи другий) і має двох дітей. Освіта обов'язково вища. Зараз затребувані юридична або економічна. Він повинен був обіймати високі посади на держслужбі (наприклад, керівник підрозділів держадміністрацій) або мати успішну історію бізнес-проектів у таких галузях, як сільське господарство, будівництво або виробничий бізнес (йдеться про виробництво телевізорів, чайників, продуктів харчування)», - навів результати досліджень електоральних настроїв Березовець. Цей бізнесмен, крім своєї справи, повинен займатися благодійністю, яка включає у себе допомогу на лікування, будівництво дитячих майданчиків, ремонти під'їздів і доріг.

Архетип успішного бізнесмена з'явився після кризи, пояснює соціолог Євген Копатько. Переживши проблемні 2008-2009 роки, люди хочуть стабільності та впевненості у тому, що керівництво країни зможе впоратися з черговою рецесією економіки. «В оціночні характеристики кандидатів внесла корективи криза, яка визначила ставлення до історії успіху. Для виборця важливо бачити, як він вирішував кризові завдання. Важливий особистісний чинник. Добре, щоб людина була особистістю», - стверджує соціолог.

Передвиборчі настрої показують, наскільки кожному українцю, незалежно від регіону проживання, хочеться бути впевненим, що завтра він не втратить роботу, зможе виплатити кредит за квартиру або поїхати у відпустку. Ліміт довіри до нинішніх парламентаріїв, по всій видимості, вичерпаний.

За словами Березовця, нардепів нинішнього скликання українці не хочуть бачити у парламенті. «Кандидат не мав бути народним депутатом. Це, скоріше, нова людина. До чинних депутатів українці більш скептичні. Він міг бути депутатом місцевої ради, але не у Верховній Раді», - зазначає він. Однією із новинок цього року стало бажання виборця побачити дійсно нову, а значить, невідому особу. За словами політтехнолога, особа кандидата, який претендує на перемогу у своєму окрузі, не повинна миготіти у жодних ток- і політичних шоу.

Але найголовніший запит українського виборця на парламентських виборах 2012 року полягатиме у тому, що мажоритарник повинен конкретними справами на окрузі довести свою спроможність у вирішенні проблем.

З одного боку, накопичилася втома від гучних обіцянок і страшилок. З іншого, виборець забув, що обирає не представника своїх територіальних інтересів, а людину, яка писатиме законопроекти, тобто законотворця. Ця функція, за словами Березовця, відійшла на другий план. «Українські виборці стали більш прагматичні та цинічні. Вони кажуть: «Ми не віримо обіцянкам. Виріши проблеми тут і зараз». Люди перестали вірити казкам, бачачи, що їхні обранці не ходять на пленарні засідання, не виконують свої функції. Саме тому кандидата сприймають як чарівника, за помахом чарівної палички якого повинні вирішуватися конкретні проблеми. Як якогось благодійника з елементами Девіда Копперфілда. «У Київ їдь і приймай закони, а тут проблеми потрібно вирішувати», - вважають вони. Якщо на момент виборчої кампанії у кандидата немає справ, які він реалізував би у себе в окрузі, то у нього немає і шансів на перемогу. Якщо він не розкидався подарункам, то він – у складній ситуації. Зараз партійна приналежність мало кого цікавить. Раніше голосували за своїх. На цих виборах голосувати за партію, а не за конкретну людину, будуть тільки на крайніх полюсах: у Донбасі та у Галичині», - вважає Березовець. Для цих регіонів це – справа принципу.

Відсутність інтересу до партійної приналежності може позначитися на структурі парламенту несподіваним чином, вважає професор кафедри політології НУКМА Олексій Гарань. «Вибір кандидатів без прив'язки до партій означає, що у парламенті матимемо болото, змагання між адмінресурсом і діловими людьми, які будуть щось робити для району. Ми не отримаємо для парламенту законотворців. Тут був мінус введення мажоритарної складової», - зазначає політолог. За його словами, у розвинених країнах мажоритарники «чітко йдуть від партії». Таким чином, партія бере на себе відповідальність за свою кандидатуру.

«Перше, що важливо для кандидата, – партійність, друге – особисті якості. У наших умовах ми маємо на окрузі 15-20 мажоритарників: левова частка із них – незалежні кандидати, які є технічними. Або бачимо змагання незалежних бізнесменів. Це заплутує виборця. Парламент повинен бути партійно структурований. А багато людей у ​​ селах роблять вибір так: цей церкву побудував, той дороги. Але це не політична діяльність, а депутат повинен займатися політикою і законотворчістю», - говорить політолог. Також він вважає, що безліч незалежних кандидатів заплутує самих виборців. Рекламою самовисуванців з красивими, але нічого не значущими гаслами про чесність, боротьбу з корупцією і процвітаючий район обклеєні всі під'їзди. Ті ж, хто хоче показати, що може вирішувати конкретні проблеми округу, будують дитячі майданчики. І хоч користь від тих же майданчиків цілком очевидна, але писати і лобіювати законопроекти повинні все ж професіонали. Як говорить народна мудрість: кесарю – кесареве... Адже, маючи потребу у медичній допомозі, ми вибираємо кращого лікаря, а не кращого слюсаря.
Правда, на думку Березовця, втратила свою значимість не тільки партійна приналежність кандидата, але й, на жаль, його програма. «Згідно з соцдослідженням, тільки 5% виборців кажуть, що вони читають програми. Найбільш затребувані дані про майбутнього нардепа – це біографія і плани з розряду «що я зробив/що зроблю для виборців округу, коли пройду у парламент», - зазначає він. Тобто кожен із нас користується традиційним українським принципом «моя хата скраю»: головне, щоб дорогу до лікарні побудував, а що він там у Раді писати буде – це його особиста справа.

Щоб дізнатися, наскільки прогнози експертів збігаються з електоральними симпатіями, ForUm вирішив запитати представників різних регіонів країни, яким має бути ідеальний кандидат у народні депутати України.

Олександр, Київ, перекладач з іспанської мови:
- Кандидат повинен бути віком 35-45 років. Бажано, щоб це був чоловік.
Обов'язково бізнес-освіта та стажування за кордоном. Кращий досвід роботи – приватний підприємець. Крім того, у нього повинна бути своя програма, яка включатиме економічні показники.

Ольга, Луцьк (Волинська область), викладач історії:
- Вік не має значення, головне – щоб у рамках закону. Стать також. Освіта має бути вища, одного із рейтингових вузів, не має значення, за якою спеціальністю, але людина повинна бути юридично підкована. Досвід роботи – це добре, але може бути і досвід громадської діяльності, якщо кандидат ще студент. Програма – це обов'язково, якби на неї ще спиралися. Вона може стосуватися будь-яких сфер: від економіки до освіти. Важливо розуміти, що кандидат хоче змінити щось у певній сфері, піде працювати у певний комітет. Це програма однієї людини, не партії. Вона пише конкретно 10 пунктів, що вона обіцяє змінити, і її аудиторія її обирає. Якщо кандидат цього не виконує – виборці його відкликають.

Олексій, Краматорськ (Донецька область), IT-фахівець:
- Вік – 35-40 років, але не старше. Я би з більшою часткою імовірності проголосував за чоловіка. Освіта має бути вища, бажано юридична. Важливо, щоб він мав досвід роботи на керівних посадах або у юридичних установах. Програма повинна бути обов'язково. Я починаю складати уявлення про депутата після того, як читаю його програму. Вона повинна стосуватися не тільки економіки.

Кожен народ гідний своїх правителів. Щоб не розчаруватися у своєму виборі, що повторювалося і після 2004-го, і після 2010-го, потрібно як мінімум прийти на виборчу дільницю у неділю, 28 жовтня. А вже за якими критеріями обирати парламентаріїв, завдяки яким ми будемо пишатися законодавством і економікою, що розвивається, вирішує кожен самостійно.

Тетяна Григор'єва,   «ForUm»

admin