Неправду кажуть, що у Виноградівському районі переважають тільки швачки та працівники сільськогосподарської та переробної промисловості. Є у нас і елітний прошарок, аристократи українського народного господарства — МИТНИКИ

Митник - це повага і пошана, митник - це відкриті двері і можливості, митник - це закритий клуб вибраних і забезпечених. Митник – звучить гордо, виглядає презентабельно. Їх синя форма завжди викликає замилування і захоплення у дівчат, добру заздрість у парубків та бажання і собі якось долучитися до цієї добре оплачуваної категорії. Так було. А як зараз?

Про те, що відбувається на Виноградівській митниці, розмови в місті ходять вже давно. Пишемо Виноградівська, щоб вжити щось нейтральне, знайоме, бо за останній час як тільки цей заклад надзвичайної державної ваги не перейменовували. А на днях ми зустрілися з одним знайомим митником і розговорилися. Спочатку він погодився розмовляти відкрито, назвавши ім’я, але згодом відмовився, тому буде інкогніто, але щиро і до кінця. Для зручності теж дамо йому ім’я нейтральне, українське, для митника цілком підходяще – назвемо його Грицем.

- Пане Грицю, так що ж відбувається на нашій митниці?

- Ну, що там відбувається… Ви ж знаєте, хто зараз керує Українською митною службою – Калетник Ігор Григорович.

- І що ж це за пан?

- Комуніст. Від цієї партії пройшов у Верховну Раду. Його батько був у фракції Партії регіонів, спиртовий Вінницький магнат. А син у комуністах, хоча ідеології, зрозуміло, там ніякої нема. Ідеологія зараз одна – ідеологія збагачення. Ігор Григорович працював колись у Чорноморській, Львівській митницях. Кар’єрний ріст пішов різко вгору. Видно, так йому було на роду написано. При-йшли помаранчеві і його звільнили, позаяк і на Чорноморській, і на Львівській митницях Калетник відмітився масштабними корупційними оборудками. Довго Ігор Григорович не сумував, пішов трохи попрацював суддею, якщо не помиляюся, у Київському Печерському суді. В цей же час за списками комуністів пройшов у Верховну Раду. А позаяк комуністи і Регіони є дружніми партіями, то з приходом до влади останніх, Калетник став головою митної служби. За допомогою свого депутата комуністична партія отримує відповідну фінансову підтримку. Отже, Калетник працює, а тандем комуністи і Регіони дружньо голосують.

- Цей Всеукраїнський рівень дуже цікавий, в інтернеті відповідним чином висвітлений. Але нас цікавить наша митниця. Пам’ятаємо, там працював добрий наш знайомий генерал Іван Іванович Палешник.

- Не працює вже давно, його звільнили.

- Пам’ятаємо, його звільняли, судили, в лікарнях він місяцями лежав, потім поновлювали. Що це таке було і чим воно закінчилося?

- Це було так давно, що всіх тонкощів я вже й не пам’ятаю. Йшла боротьба за крісло. Його посада начальника Закарпатської митниці комусь була потрібна. В той час там часто з’являвся такий депутат Рибаков. Ходив, шантажував різних начальників, під все це, мені здається, збирав з них гроші. І наскільки мені ця особистість знайома, то я можу сказати, що чоловік цей дивовижно підлий.

- А як зняли Івана Івановича?

- Начальником став Конєв. А Палешника направили працювати в Чоп. Навіть не знаю, в якій якості він там пацював.

- Наскільки нам відомо – інспектором. Інспектором в генеральських лампасах.

- На жаль, це реалії нашого сьогодення. Генерал у свідомості нормальних людей - це людина, яка пройшла якийсь життєвий шлях, здобула якісь навики. Від солдата, та до генерала.

- Так воно по суті й вийшло у Івана Івановича. Ми можемо навіть згадати, як воно було, коли в 1999 році інспектор раптом стає керівником митниці. А все тільки тому, що є кумом Рябця, Кучмового голови центрвиборчкому. Так що традиції в митній службі не дуже змінюються, чи не так? Але може вам, Грицю, про Калетника легше розповідати?

- Розумієте, про кого би ми в цій сфері не говорили, це ж масове явище. Коєва звідки призначили? Він хоч один день працював у митних органах?

- Філософія і практика української митної служби – питання цікаве, але нас зараз цікавить конкретно наша митниця і те, що там відбувається. До речі, у нас є інформація, що відкрили кримінальну справу по Костробі, заступнику генерала Палешника по господарській роботі. Він митні переходи розбудовував за допомогою родича Івана Івановича, фірма якого була основним виконавцем робіт. Не знаємо, чи це правда, але джерела нам повідомили, що не так давно генерал Палешник хотів у Австралію виїхати, а рідна митниця не пропустила саме із-за відкритої кримінальної справи.

- Я цього й не знав.

- Ось бачите. Дещо і ми вам розказали. А ви нам розкажіть як почалося згортання нашої Виноградівської митниці, на якій ви попрацювали…

- 20 років. А все почалося з того, що митниці об’є-днали. Структуру митної служби привели до обласних прив’язок. Тобто митниці стали обласними. До того часу було три митниці: Чопська, Ужгородська і Виноградівська. Керівництво вирішило, що найлогічніше, найраціональніше зробити центральною Чопську митницю. Вона була найменшою по об’ємам діяльності, по кількісному складу. Досвід роботи – перехід «Тиса». Це був традиційно ударний напрямок. Митники на цьому переході ніколи не мали проблем. Будуть взувати Лужанку, Вилок, Дяково, Ужгород… «Тисі» можуть хіба що зауваження зробити.

- А чому так?

- Історично так повелося: «Тиса» – це західні ворота імперії. Які можна назвати таким собі суцільним «зеленим переходом». І ось до цієї елітної митниці нас і приєднали. До того ж вона територіально дуже вдало розміщена, з Рахова набагато вигідніше доїжджати в Чоп якісь питання вирішувати. Приїхали фахівці і разом із Лосем – начальником Чопської митниці, стали нас заспокоювати: ви не переживайте, все буде добре, нікого не скоротять, все буде набагато краще, ніж було… І всі повірили. Але я вже тоді не вірив. Це була осінь 2010 року.

- А чому вони саме так почали працювати? Поясніть, але вже без іронії.

- Я пробував зрозуміти, але не можу. Навіть якщо хочуть звільнити людей, для чого контору ставити в Чопі? Не зрозуміло. Я далекий від цієї логіки.

- Що було далі?

- Лось свою справу зробив – нас прийняв. Згодом начальником став Погорі-люк, який прийшов до нас із Одеси. Теж серйозне місце – південні ворота. Працював він на Одеській митниці, по-моєму, заступником по контрабанді. Але видно побачили, що людина фахівець і його дали до нас. Але і він довго не працював. То почалися такі часи, коли керівник працював не більше півроку. Звичайно, керівник приходив із своєю командою. Попрацювала команда, попрацювала – все покращила, а потім їх збирають і перекидають на іншу ділянку, вже там життя покращувати.

- І як це покращення практично відбувалося?

- Всіх своїх друзів, надійних людей керівник розміщає на ключові місця. Але печатку їм не дає, вони нічого не оформляють, себе не світять, вони тільки керують процесом.

- Трошки детальніше цей момент. Які вони посади займали?

- Безпосередню участь у митному оформлені вони не приймали. Могли займати посади заступника начальника митниці, начальника вантажного відділу, пункту пропуску. Це такі мозкові центри.

- Які функції мозкових центрів?

- Нагинали людей, збирали гроші, чемодан пакували, віддавали «батьку», «батько» віз у Київ, у Києві всі чемодани збирали і все у «сім’ю». Не знаю, чи частину собі залишали на скромне існування. Але «сім’я», то святе.

- Для закарпатців, до речі, так само. А як наші митники на це все реагували?

- Ніяк. Хто був розумний, тямущий, хто міг сказати: хлопці, так робити не можна, тих потихеньку видаляли з поля, а хто був дурнем, той став своєю людиною. Зазвичай такі люди питаннь не задають. Тепер ставка робиться на «подзвоночних» інспекторів. Знаєте які то? Які працюють по дзвінку. Начальник зателефонував, наказав оформити. Вони не задають жодних питань: «буде зроблено» і все. А ті, що кажуть: хлопці, тут не зовсім все законно, є певні неспівпадіння, тих тепер не треба.

- А як відбувалося оце масове звільнення з митниці? Цікавить, в першу чергу, Виноградів.

- Такого ідіотизму, такої нахабної поведінки, такого… я навіть не можу це назвати… такого бардаку, вибачте за слово, я ще ніколи не бачив. Приїхала до нас «командос», зробили комплексну перевірку… А до того ми вже знали, що є квота на звільнення – 50 чоловік. Нагадаю, що Виноградівська митниця тоді вже була у складі Чопської.

- А скільки тоді було працівників на Чопській митниці?

- Приблизно 1300 чоловік.

- І не так багато хотіли звільнити.

- Це тільки разова акція. А скільки поточних звільнень відбувається, коли приїжджають, а в тебе шнурок на черевику не так зав’язаний чи ще щось, розумієте?

- Не розуміємо.

- Я не можу вам всього розповісти, бо ви й так не повірите.

- Давайте, спробуємо.

- Ну, ось чому у вас ремінь не так виглядає, чи ґудзики два розстебнуті, чи кашкет якось не так на голові сидить… Можуть провести бліц-тестування на знання чинного законодавства. Я вам задаю питання, ну, такі, що до роботи можуть і мати якесь віддалене десятирядне відношення. Ви відповідаєте, як можете, а він - зараз перевіримо: відповідь неправильна. Людина, звичайно, яка з вами розмовляє, підготовлена, всі відповіді у записничку.

- І це був привід для звільнення.

- Ну, чому на звільнення. Це міг бути привід переведення з роботи в Ужгороді на роботу в Рахові… якщо немає бажання писати заяву на звільнення або на якусь іншу посаду. Можна перевести, щоб ти кожного дня за свій рахунок туди добирався.

- Ми знаємо, що декого звільняли за порушення присяги.

- Мене так звільнили. Прийшла перевірка. Ті, що повинні були звільнити 50 чоловік. Попрацювали, перевірили. Такого там понаписували, що коли в суді стали розбиратися, то в судді на голові волосся встало дибки.

- Виноградівського судді?

- Суди відбувалися в Ужгородському адміністративному суді.

- А чому порушення присяги? Це ж страшно вимовляти.

- Так, подібне звільнення, це якби вища міра звільнення. Але в останній час це дуже модна стаття. В такому випадку не береться до уваги, який ти був. Як ти себе зарекомендував на роботі, не береться до уваги ступінь твоєї провини, перебуваєш ти на лікарняному під час звільнення чи не перебуваєш. Відбувається все дуже просто: тебе повідомляють, що ти звільнений і все. І хворій, не хворій, час однаково не потягнеш. Потрібно було все робити швидко. Адже митниця має свою Академію, яка кує нові кадри. Комісія закінчила роботу 23 червня 2011 року, а 25 червня День митника. І ось 23-го комісія завершує роботу, збирає папери в «талмуд» на 356 сторінок. А вже 25-го наказ на звільнення 34 чоловік і 250 чоловік притягнуто до дисциплінарної відповідальності, тобто позачергові атестації, пониження звання, догани… Ось така от витончена підлість за багаторічну роботу від рідної митниці. Але хлопці настільки поспішали до свята, що після судді втрачали дар мови. І все це підписав Похилько, тодішній начальник Чопської митниці. Він прийшов у травні, а вже в червні настільки оволодів ситуацією, настільки досконало пізнав колектив, що підписав все. Раніше, а я нагадаю, пропрацював 20 років, комісія приїжджала, перевіряла, потім сідали з начальником, заступниками, керівниками відділів і якщо були якісь питання, то їх узгоджували, писали заперечення, зауваження, роз’яснення… Комісія брала до уваги і вже тоді виносилося рішення. А зараз керівники відділів навіть не мали можливості глянути, а начальник митниці все підписав. Видно, то було його завдання. Потім документ повезли в Київ. 24-го червня підписати не могли, бо їхали в поїзді. Приїхали, за день в Києві все вивчили і 25-го узгодили в повному об’ємі.

- А скільки загалом митників за цей час звільнили?

- Не знаю. Знаю, що зараз на Лужанці (переході) звільнили чотирьох митників, перед тим звільнили трьох митників… Подібні акції постійно відбуваються. А перед тим на митниці відбулося скорочення. Питання стояло так: всіх тих, хто раніше був звільнений і поновлений за рішенням суду, причому не тільки при цій владі, а ще й до керування Калетника - всіх потрібно звільнити. Нам таких розумників не треба. Це ж не благонадійні люди, вони можуть захистити себе в суді. З колишньої Виноградівської митниці загалом за цей період було звільнено порядка 50-60 чоловік.

- А було так, що відкривали справи, в суд давали, конфісковували майно?

- Я можу говорити тільки про те, що я знаю. Нас звільнили і знаєте, що написали в пресі: Чопська митниця звільняється від корупціонерів.

- Прекрасно. Це перший указ президента Януковича.

- Але корупціонер – це людина, яка вчинила злочин. Підтверджується складанням протоколу про вчинення корупційних діянь або виноситься рішення суду. І ось вони написали, що звільнили 34 корупціонера, хоча на жодного з нас не складений протокол про корупцію.

- Скільки чоловік дали в суд на беззаконні дії митниці?

- Із 34 двоє не дали. Перший суд пройшли всі, тільки двоє програли. І то, це відбулося чисто з вини адвоката чи технічних неузгодженостей. Частина вже пройшла Львівський апеляційний суд.

- Скільки людей з тих, що подали до суду, були поновлені на роботі?

- Є люди, які були поновлені на роботі. Яка там ситуація? Приходить чоловік на митницю, а його ставлять перед фактом: або ти пишеш заяву за власним бажанням, або ми знову починаємо на тебе писати всякі доноси і доповідні. Всю митницю зараз зупинимо і займатимемося тільки тим, щоб тебе звідси вижити. Каву не туди поставиш, а ми напишемо, що то порушення присяги і йди знову у судовому порядку вирішуй. В очі тобі при цьому сміються.

- А чоловік?

- А чоловік має прийняти рішення.

- І яке рішення найчастіше приймається?

- Зазвичай, люди знають, що проти вітру не пішкають. Поставлять його на кордон, візьмуть якогось, вибачте за слово, циганина, дадуть му якусь таблетку, він її запхає собі в найпотаємніше місце, пройде по «зеленому коридору»… і все. Скажуть: як то ти в потаємному місці і не подивився?

- Одним словом, жоден з них не працює, бо написав заяву за власним бажанням.

- Так. І це, пане Володимире, необхідно розцінювати як жест неабиякої милості. Це благодійність. Ми от йдемо тобі назустріч, бо ти, сякий–такий, посмів у суді оскаржувати наші дії.

- Пане Грицю, от звільняють людей. Але ж робота однаково повинна проводитися. Кого беруть на місце звільнених?

- Мене звільнили. До речі, при цьому не ознайомили ні з матеріалами комплексної перевірки, ні з наказом про звільнення. Копію наказу мені не дали, дали підписати оригінал. І ось першого числа я прийшов за речами, а там вже дітвора з Академії усміхається: «мы пришли работать вместо вас, коррупционеров». Суцільне рускоязичноє населення. Принцип такий: на захід завозять хлопців зі сходу. І вони тут одружаться, підуть діточки. Вони прикипають душею до нашого Закарпатського благословенного краю… і виникне потреба у російських школах. Через років 5-6 ви побачите, що у Виноградові буде реанімована російська школа.

- Та це ж прекрасно.

- Але українські будуть закривати.

- І це непогано. Головне, щоб ще в’язницю відкрили.

- Для українців.

- А для кого ще? Але ми трошки відволіклися. Пане Грицю, що хочемо ще спитати. А як же в цій ситуації контрабанда? Чи бува не постраждав цей вид такої насущної діяльності? Хто у нас тоді у депутати йтиме?

- Жодного дискомфорту, не переймайтеся. Це ж гроші. Який дурень буде робити таким поважним джентльменам перепони? Вони ж нормально платять гроші, з усіма діляться.

- Мзду їм не підняли?

- Таких подробиць не знаю. Думаю, що вони всім задоволені. До речі, вони за Україну в складі Росії. Бо якщо не буде тут кордонів, то їм не буде чим займатися.

- Кордони повинні бути з Європою?

- Та звичайно.

- А число контрабандистів зменшилося чи збільшилося?

- Я цього не знаю. Думаю, що є між ними там періодично якесь тертя, бо у кожного свій дах. Не так давно читав в інтернеті, що від такого та до такого кілометру кордону твоя територія, від такого до такого ти працюєш.

- А об’єми контрабанди, як ви думаєте, збільшилися чи зменшилися?

- Повинні збільшитися, вибори ж ідуть. Контрабандисти змушені як в часи соціалізму брати підвищені зобов’язання, наших же виборців необхідно переконати. А аргументи повинні бути залізні, тобто зелені. Тим більше, що то готівка, яку не потрібно ніде проводити. Називається: допоможи людям, піди назустріч і тебе оцінять.

- Але не будемо про сумне. Тому давайте закінчувати. Які ваші прогнози?

- Нічого хорошого не чекаю. Це справжня Африка в центрі Європи. Потрібно цю владу прибирати.

- А якщо раптом одумаються, все-таки перед сусідами соромно, і стануть наводити хоч якийсь порядок. Таке може бути?

- Або ви їх не знаєте, або ви великий оптиміст. Я не оптиміст. Ці люди не можуть для цієї країни щось хороше зробити. Половина з них має громадянство Росії. Нічого хорошого не чекаю. А втім, осінь покаже.

Історія сумна, чи не так? Дикість і варварство степів завітало у наші виважені гори. Але ось яке питання нас турбує. Як так могло статися, що вітер зі сходу поламав, збив з ніг, кинув на коліна найкращих, найвідбірніших наших синів і дочок? Ви ж пам’ятаєте, хто на ту митницю міг потрапити працювати: суцільні білі кістки і блакитні кров’я. Діти начальників, силовиків, колишніх партфункціонерів, торгашів – знать і еліта, випестуваний генофонд. Що ж вони такими вразливими виявилися та беззахисними, чим же вони заслужили таке знущання і зневагу? Ми не зловтішаємося, зрозумійте правильно, ми задумалися кріпко. Куди силу діли, хлопці? Де спротив? Де честь і гідність? Продали чи контрабандою сплавили? Чи то так було задумано від самого кореня? Ну, тоді зрозуміло, чому вовки ґаздують! Санітари, то вони санітари, але за ними зазвичай шакали та гієни приходять. А ті вже падаллю харчуються.

Володимир Мочарник,
"Чорна Гора", м. Виноградів, Закарпаття

admin