Європейські політики погрожують ізоляцією режиму Віктора Януковича. Вони демонстративно ігнорують саміт у Ялті, де українська влада, як завжди, сподівалася в приємній курортній обстановці задобрити європейських колег рясними фуршетами і солодкими десертними винами.

Похмура тінь політичного бойкоту футбольного єврочемпіонату постала над лідерами правлячої Партії Регіонів. На додачу, опозиційні конкуренти щодуху розігрують перед виборами карту зовнішньополітичних проблем України.

Але бізнесменам з числа наближених до правлячої верхівки куди страшніші проблеми для їхнього бізнесу, тісно інтегрованого з фінансовою системою Європи. Вони володіють нерухомістю в країнах Євросоюзу, там розміщені їхні капітали та акції їхніх підприємств, які видобувають українську руду і виплавляють українську сталь. Вони й самі живуть в Європі, і там же навчаються і проводять весь свій час їхні діти. По суті, вони давно стали частиною європейських еліт - і саме тому болісно сприймають напруженість між українською владою та її сюзереном.

Приводом для розмов про ізоляцію і бойкот стала ситуація навколо засудженої Юлії Тимошенко. В кінці квітня вона оголосила голодування і заявила про фізичну наругу, якій, за її словами, піддали її тюремники. Лідери держав Євросоюзу вимагають звільнення колишнього прем'єр-міністра, заявляючи про грубі порушення її демократичних прав, і чинять прямий політичний тиск на українське керівництво.

Ці вимоги виглядають справедливими - а образ прикутої до тюремного ліжка жінки викликає природне співчуття. Однак, в Україні живе близько 46 мільйонів громадян з таким самим паспортом, як і у Тимошенко. І варто нагадати - доля переважної більшості цих людей, їхній соціальний стан, здоров'я, а також порушення їхніх людських і громадянських прав ніколи не цікавили європейських політиків.

Їх не хвилює, як живуть і вмирають шахтарі, котрі працюють на аварійно небезпечних вугільних розробках або на шахтах-копанках. Документальні кінострічки, зафільмовані німецькими і естонськими режисерами, жахають східноєвропейською екзотикою вибагливу публіку кінобієналле, але не викликають емоцій у політиків. Хоча в цих вугільних ямах працюють жінки та неповнолітні діти.

Їх не турбує становище українських селян, які ведуть жебрацьке життя в розорених селах, або масово їдуть на заробітки. Європейська поліція переслідує цих заробітчан, а місцева преса пише про них, як про небезпечні кримінальні елементи і джерело небезпечних хвороб. Трагічні епізоди загибелі українських жінок в Італії не змусили європейських політиків пом'якшити антиімміграційний режим. А українцям, які перепливають через прикордонні річки, або ховаються в тайниках автомобілів, аби нелегально потрапити за Шенгенську завісу, було б смішно слухати про «ізоляцію» України. Адже Європа і без того для багатьох з них наглухо закрита. І ціле покоління дітей заробітчан виросло без своїх батьків, відокремлених від них візовими бар'єрами Євросоюзу.

Здоров'я зайнятих в «секс-бізнесі» українок, про яких іноді повідомляють в Європі активісти «Ла Страда», або самопочуття жінок, які зайняті низькооплачуваною роботою на наших швейних фабриках, харчових комбінатах, або на касах супермаркетів, абсолютно не хвилюють європейську політичну еліту. Днями нам повідомили про те, що власники великого аграрного підприємства під Києвом, яке експортує свою продукцію в Євросоюз, обшукують своїх працівниць, змушуючи їх догола роздягатися після зміни. Але навіть якщо ця інформація набуде широкого розголосу, вона навряд чи викличе стривожену реакцію Ангели Меркель або Далі Грибаускайте.

Зовсім недавно стало відомо, в яких умовах живуть і працюють будівельники стадіону «Олімпійський». Але хоч ця тема й зацікавила польські і французькі ЗМІ, можна не сумніватися, що жахливі бараки для безправних працівників, які трудяться за копійки, ніколи не стали б причиною бойкоту Євро з боку європейських політиканів. Під час чемпіонату світу в ПАР місцева поліція кулями розганяла протести ошуканих будівельників місцевих футбольних стадіонів. Але це не завадило європейським лідерам вшанувати своєю присутністю змагання в африканській країні.

Сама система рабської праці на будівництві об'єктів Євро-2012 сформувалася ще за часів Ющенка і Тимошенко - коли дерибанили відкати на субпідряд, а на «Олімпійському» гинули «заробітчани». Але ніхто й не обмовився тоді про необхідність бойкоту цього ганебного комерційного шоу в злиденній країні, де влада забиває футбольними видовищами свідомість обдурених мас.

Комерціалізація медицини та освітньої сфери також не викличе суворого осуду європейських чиновників. Вони байдуже пропустили повз вуха скандал в Шахтарську, де учнів використовували в якості безкоштовної робочої сили.

Пакет антисоціальних реформ, які успішно протискає уряд Януковича - продовжуючи в цьому політику уряду Тимошенко - ніколи б не став приводом для санкцій з боку Євросоюзу. Адже там проводяться ті ж самі жорсткі «заходи економії», покликані боротися з кризою за рахунок народу.

Українські в'язниці переповнені людьми, яких утримують в нелюдських умовах - за незначні порушення або за злочини, яких вони взагалі не скоювали. У цій країні можна потрапити до в'язниці за вкрадену курку - але не за вкрадений мільйон, незаконно захоплену суспільну власність, корупцію або шахрайський бізнес. Так було і за часів прем'єрства Юлії Тимошенко. Остання відбуває свій термін у віп-камері, що викликає заздрість не тільки у пересічних ув'язнених, а й у багатьох формально вільних українців. Адже ця ошатна камера нагадує їм про те, що українські громадяни не рівні між собою ні в житті, ні в смерті, ні на волі, ані в тюрмі.

Дійсно, процес по справі Тимошенко був політично вмотивований і організований режимом. Однак, вона, безумовно, заслуговує на тюремний термін, - поруч з Януковичем, Ющенком, Кучмою, Кравчуком та іншими правителями розореної їх зусиллями країни. Політика цих осіб, освячена благословенням Євросоюзу, завдала прямих збитків мільйонам людей.

Позиція європейських лідерів ганебна й лицемірна - оскільки вона має відверто вибірковий характер. Вступаючись за Тимошенко, Європа не захищає наших демократичних прав. Вона всього лише заступається за вибраних представників політичних еліт, відмовляючи в подібній підтримці величезній масі «середньостатистичних» українських громадян, права яких системно порушувалися і в часи прем'єрства самої Тимошенко. Саме тому її звільнення домагаються іноземні політики - а не байдужий до долі «Юлі» український народ, який однаково ненавидить владу і опозицію, інстинктивно відчуваючи їхню соціальну тотожність.

При цьому, тиск Євросоюзу переслідує цілком цинічні і прагматичні цілі, звичайні для його політики - так само, як і для політики сусідньої Росії. Адже, щоб задобрити своїх європейських колег, уряд Януковича з готовністю піде на запропоновані йому поступки у політичній та торгово-економічній сферах. Він забезпечить преференції європейському бізнесу - приємна винагорода в боротьбі за демократію.

Луценко і Тимошенко в роки свого правління активно порушували демократичні права українців. Європейські політики прирівняли вимогу демократизації в Україну до вимоги звільнення Луценка і Тимошенко. Цим вони показали, що їх, взагалі-то, повністю влаштовує наявна у нас система соціальної нерівності, і всі ті страждання, які вона приносить мільйонам жителів нашої країни. І якщо українські еліти підуть на поступки Євросоюзу, дотримавшись мінімуму формальних «демократичних пристойностей», вони можуть і далі згортати права «маленьких українців», доля яких зовсім не турбуватиме європейських чиновників.

Не дивно - адже ці іноземні захисники української демократії наказують розганяти кийками соціальні протести власних громадян, ще раз довівши цим своє лицемірство.

Нам потрібно долати ізоляцію з цією, протестуючою Європою. З тими, хто виходить на площі Афін, Рима, Лондона, Барселони, Мадрида, Москви та інших міст, за справжню демократію в інтересах широких мас - в Європі, Україні, Росії і в усьому світі.

Автор: Андрій Манчук

За матеріалами: liva.com.ua

admin