Або ж чому не повернемо історичні назви своїм містам і селам?

Відомий у наукових колах Європи й світу 88-річний професор-гунгаролог Петро Лизанець, котрий сімдесят років віддав Ужгородському університетові, народився в карпатському селі з давньою праслов’янською назвою Ізвор. Однак у другій половині 40-х років минулого   століття, коли на Закарпатті запанувала радянська влада, Ізвору дали штучне наймення «Родниковка». Науковець-патріот прагне відновити історичну справедливість та повернути рідному селу прадідівську назву. І вже з добрі півтора десятка літ оббиває пороги владних кабінетів, але питання не вирішується. Тому Петро Миколайович звернувся до газети «РІО» опублікувати його роздуми, аби в такий спосіб достукатися до високих кабінетів і звернутися до всієї закарпатської громади.  

— Петре Миколайовичу, знаю, що лише протягом останнього часу ви ходили на прийом до керівних осіб області, зверталися через родичів до голови Полянської об’єднаної територіальної громади Свалявського району, до якої тепер належить ваше село.

— …і нічого не допомогло! Проте не полишаю надії, що все-таки доможуся — поки живий! — відновлення давньої назви села!

Адже географічні назви — народно-поетичне «оформлення» країни. З ними людина «спілкується», з ними пов’язане все її життя. У них — характер народу, його історія, душевна прихильність, особливість побуту.

На жаль, зберегти назви міст і сіл не так-то й легко. Адже досить часто під впливом певних політичних змін чи подій у суспільстві окремі керівні особи суб’єктивно, не питаючи думки населення і не порадившись із науковцями,   довільно змінювали географічні назви. Це особливо відчутно на Закарпатті, де за останні 70—80 років по кілька разів відбувалися ці зміни. Нові назви насаджувалися владою і протягом тривалого часу люди, особливо молодь, так звикли до них, що й не мають особливого бажання відновлювати історичні найменування сіл. Забувають, що в тих давніх назвах історія, культура, характер їх пращурів.

Починаючи з 1910 по 1919 рік, чимало населених пунктів Закарпаття з історичними слов’янськими назвами, які вже фіксувалися у різних документах із XIII—XIV століть, були названі по-угорськи. Не бралися до уваги ні мовні закономірності, ні історія. Ось лише візьмемо Свалявський район. Село Плоске — Dombostelek («горбкувата земля»), Павлово — Kispalos («малий монах»), Неліпино — Harsfalva («липове село»), Медведівці — Фадьолуш («бирючина, або вовчі ягоди»), Оленеве — Szarvaskut («колодязь оленів»), Солочин — Kiralyfiszallas («поселення королевича») і т. д.

На жаль, таке ж довільне поводження з назвами населених пунктів Закарпаття продовжувалося і після 1945 року, коли чимало українських і особливо угорських історичних назв було штучно змінено на російський лад, наприклад: Анталовці — Антоновка, Нягово — Добрянское, Кив’яжд — Камянское, Олмаш — Заболотье, Батьово — Узловое, Яношово — Ивановка,   Сюрте — Струмковка, Горонглаб — Звонковое, Беня — Доброселье та інші.

— А якщо взяти конкретно ваше рідне село?

— На його прикладі покажу, як різні політичні режими насильно змінювали його історичну назву.

Споконвіку це село звалося — Ізвор. Ця назва вперше зафіксована у писемних пам’ятках із 1610 року у варіанті Izber. З 1645 року — Izvor, 1693 — Zwor,   1770/1772 — Uzwora,   1773 — Izvor, Izvur,   1808 — Izvor, 1893 — Izvor, а вже з 1910 по 1944 рр. по-угорськи — Beregforras, що дослівно означає «березьке джерело», тобто джерело Березької жупи. У другій половині 1944 р. угорська влада знову повернула селу його історичну назву Izvor. Однак урядники Народної ради Закарпатської України русофільського напряму в 1946 році назвали його Родниковкою від іменника родник утворили нову назву — Родниковка, потім в українському варіанті — Родниківка. Скажіть, будь ласка, чи передає ця назва історію села, дух і мову його населення? Аж ніяк ні, бо й тепер у моєму рідному селі ні молодь, ні старше покоління на мінеральне джерело чи просто джерело каже не родник, а кирниця.

Кілька слів про етимологію назви села Ізвор. Відомий російський вчений, академік Олег Трубачов у своїй монографії «Назви рік Правобережної України» (1968, с. 272) відзначив, що Карпатський ареал має досить велику кількість річок, які походять від номенклатурного слова звір, ізвір, звор. Спочатку ці слова використовувалися як загальні назви на позначення джерела, звідки й пішла історична назва. Однак значення загального ізвор поступово розширювалося, про що читаємо в третьому томі «Етимологічного словника української мови» (1985, т. 2. с. 251): Звір, ізвор — яр, западина, видолинок; гірська річка в ущелині; скупчення кількох сильних джерел на поверхні землі.

Етимологічні словники російської мови вказують, що слово родник походить від іменника род «рід» чи дієслова родить, рожать, «родити» і утворене з допомогою суфікса -ник на початку XVIII ст. як власне російське слово на позначення «джерела». Десь із кінця XVIII ст. з допомогою суфікса -ов був утворений прикметник «родниковый» «джерельний». Отже, село Ізвор датується початком XVII ст. (1610 р.), а «родниковый» — кінцем XVIII ст., тобто майже на 200 років пізніше. Якщо через кілька століть учені досліджуватимуть назву с. Родниківка, то будуть стверджувати, що вона не могла виникнути раніше, ніж у кінці XVIII ст., бо до того часу цього слова в російській мові не існувало! Більше того, від «родниковый» закарпатські урядники, на догоду русофільській ідеології у 1948 році створюють штучну форму з допомогою суфікса -ка: Родниковка (Родников+ка). Ця форма не зафіксована не тільки в жодних російських та українських тлумачних словниках, але й у словниках інших слов’янських мов. Тобто, це самовитвір чиновника або, точніше кажучи, сурогат, що ним мої земляки користуються вже понад 70 років.

Отже, настав час внести відповідну ясність. Не може бути такого, щоб протягом 400 років село в різних документах фіксувалося як Ізвор, а згодом утворили назву Родниковка, яка залишилася по цей день, будучи штучною, чужою для мовної практики населення.

— Отже, назва села або ж міста виникає об’єктивно, випливає з якихось лише минувшині або ж дослідженням ученим відомих причин?

— Безумовно! І назва не залежить від примх окремої людини: «Як хочу, так буду називати» або «Родниківка краще звучить, ніж Ізвор».

Глибоко переконаний: давню назву села треба чимскоріше відновити в ім’я історичної справедливості. Це передусім в інтересах моїх земляків, які живуть у видолинку між стрімкими горами, або, як тут кажуть, у зворі, і готуються до відзначення 410-річного ювілею села. Безперечно, паралельно з ним необхідно відновити історичну назву і сусіднього села Ізвор-Гута замість Родникова Гута.

І, нарешті, хотів би сказати кілька слів про те, як описували ці два села закарпатські дослідники майже 150 років тому. Наприклад, відомий угорський історик Елек Фийнєш у 1851 писав: «Ізвор — це русинське село Березької жупи, недалеко Плоского. Живе тут 185 греко-католиків і 4 євреї. Люди живуть бідно, родиться в них тільки овес і кукурудза. Є багато лісу. Але все це добро у власності графа Щенборна». А наш історик і етнограф Тиводар Легоцький у 1881 році писав, що у селі Ізвор уже нараховувалося 35 хат, у яких проживають 226 русинів і мають 269 голдів землі. Того ж року була збудована греко-католицька церква. Село Ізвор-Гута теж входило до володінь графа Шенборна, який намагався чимшвидше його заселити і привіз сюди 38 сімей.  

Сподіваюся, що за посередництва газети «РІО» моє рідне село незабаром отримає свою слов’янську історичну назву — Ізвор, а сусіднє з ним буде називатися Ізвор-Гута.

Василь Нитка