Закарпатець із Рахова, засновник і керівник компанії Rubbish Taxi в Лондоні — про мрії, шляхи до забезпеченого життя і плани на майбутнє.

Не вірите, що з України в Лондон можна приїхати без знання мови, з бакалаврським дипломом учителя географії та підкорити це місто, ставши засновником компанії з річним обігом майже в мільйон фунтів стерлінгів? Тоді читайте історію успіху Володимира Бочкора, власника бренда Rubbish Taxi, альпініста, екстремала, батька трьох дітей, якому 24-х годин у добі вистачає на все.

Володимир народився в Україні, в невеличкому райцентрі Рахів на Закарпатті. Батько все життя пропрацював водієм автобуса і, напевно, тому всі дитячі мрії Володимира були пов’язані з водійським кріслом — він теж мріяв стати водієм. Як він сам підкреслює, на щастя, мрія не збулася, він не став водієм, але через любов до транспорту став співвласником автобусної компанії і власником транспортної компанії.

Після школи він вступив до Тернопільського національного педагогічного університету, плануючи стати вчителем географії, але після четвертого курсу, в 21 рік, отримавши диплом бакалавра, покинув університет й іммігрував до Лондона за студентською візою. Допомогли зважитися на такий серйозний крок друзі, які вже жили в Лондоні.

Переїзд у Лондон — справжня авантюра

Кардинальна зміна місця проживання Володимира, з точки зору обивателя, своєрідна авантюра. Чому? Насамперед тому, що їхав Володимир у Лондон, абсолютно не знаючи англійської мови. Починати довелося дійсно з нуля в прямому сенсі цього слова.

Перші два роки вивчав англійську мову в приватному коледжі на денній формі і працював у нічну зміну в «Макдональдсі». Потім займався доправленням газет.

Перший свій бізнес заснував у 27 років. Компанія займалася демонтажем будівель. Штат співробітників — близько 50 осіб, але це було швидше агентство з працевлаштування, підбору виконавців. Потрібно було працювати з досить великою кількістю людей, з субпідрядниками. Незабаром наш герой зрозумів, що такий бізнес йому не цікавий, тому що залежав від багатьох факторів, у тому числі від людського, і не приносив задоволення. Але ці три роки не були безглуздо витраченими, тому, що саме за цей період скупчився невеликий стартовий капітал, який дозволив реалізувати мрію і зайнятися транспортом — стати співвласником транспортної компанії в Україні.

«До речі, це і були перші відчутні кошти, які я заробив самостійно, тоді мені було приблизно 30 років, і я відразу витратив їх на придбання бізнесу своєї мрії — автобусного парку і першого автобуса в Україні», — каже Бочкор.

Саме тоді, в 2009 році, були засновані «Бочкор і сини», які займаються пасажирськими перевезеннями. Співзасновники автобусної компанії — сам Володимир, його брат Василь і батьки. Тепер в автобусному парку налічується 13 автобусів, які займаються перевезеннями пасажирів на лініях місцевого і міжміського значень.

«Оскільки родичі вирішують усі операційні питання, то в мене цей бізнес багато часу не забирає, хоча буквально кожен день спілкуюся з Україною, робочі моменти бувають завжди. У цьому бізнесі я завжди виступав більше як інвестор, але наразі через нестабільну ситуацю розвиток бізнесу призупинено, поки він просто «тримається на плаву». Таке заморожування розвитку проекту пов’язане з тим, що після трагічних подій в Україні в 2014 році бізнес став інвестиційно нерентабельним. Різке зростання курсу валюти, нестабільність у суспільстві, якість техніки і стан українських доріг змушують поки заморозити розвиток цієї частини мого бізнесу», — пояснює підприємець.

Оскільки, як і раніше, мрії про власну справу були пов’язані з наданням транспортних послуг, 11 лютого 2014 року було засновано компанію, що займається вивезенням сміття в Лондоні.

Rubbish Taxi — впізнаваний бренд

Ідея з’явилася після спілкування з товаришем Дмитром. Він як будівельник зіткнувся з проблемою вивезення сміття після ремонту будинків. У той час йому послуги надавали польські підприємці і потрібно було п’ять днів, а іноді й більше, чекати вивезення будівельного сміття після завершення замовлення.

«Перший етап був важкий. Я придбав один автомобіль, назвав компанію WasteVan, почав витрачати кошти на рекламу в газетах і білборди. Ми отримували по два-три замовлення в день, які ледь покривали витрати. На той час ми нічим не відрізнялися від шести конкурентів і треба було щось терміново кардинально міняти. Попрацювавши так протягом майже року, ми зважилися на деякі ноу-хау: встановили на авто електронні ваги і почали вивезення сміття з оплатою за кілограми, а не за обсяг, як у наших конкурентів. Такий підхід дуже сподобався нашим клієнтам», — розповідає Бочкор.

У цьому ж році був створений новий бренд Rubbish Taxi і змінений дизайн автомобілів. Яскравий і впізнаваний, він став привертати до себе увагу, а клієнти після першого звернення стали постійними клієнтами і рекомендують сервіс іншим — знайомим, сусідам. Так зване «сарафанне радіо» працює серед англійців точно так само, як і в інших країнах, і вони на 100 % намагаються використовувати його можливості. Це дозволяє заощадити значні кошти на рекламу.

За п’ять років існування компанія без витрат на рекламу вийшла на 40 замовлень щодня. На сьогодні вона має практично мільйонний річний обіг, автопарк налічує дев’ять машин і кожен рік вона збільшує свої можливості приблизно на 20 %, купуючи нову техніку і розширюючи бізнес.

«Зараз Rubbish Taxi як бренд став досить відомим у Лондоні, і це мене тішить. Тепер у планах — масштабування бізнесу і його вихід із внутрішнього міського ринку, нехай і такого величезного мегаполіса, як Лондон, на ринок всієї країни», — підсумовує бізнесмен.

Тільки подолання — єдино можливий шлях до вершин

Володимир — прихильник переконання, що потрібно займатися однією справою, шліфувати і відточувати свою майстерність, бути справжнім професіоналом. Саме тому плани на майбутнє пов’язує лише з розширенням уже існуючих підприємств. Для цього мріє освоїти особливості зв’язків із громадськістю, розуміє, що не можна залишатися осторонь від IТ.

Крім того він — прихильник сімейного бізнесу і хотів би, щоб його справу продовжували діти. Їх у Володимира троє, а значить, є кому передати розпочате. До речі, своїм найбільшим досягненням він вважає не два бізнеси в Україні та Великобританії, а саме свою сім’ю. Вона у нього справді інтернаціональна: чоловік — українець, дружина — румунка, а діти вже стають справжніми англійцями.

Самореалізації допомагає не тільки наявність бізнесу, а й екстремальне хобі. Володимир не став учителем географії (хто знає, скільки втратила українська педагогіка в його особі?), але подорожі по всьому світу приваблюють його гострими відчуттями. Він уже підкорив три п’ятитисячні вершини — Кіліманджаро, Казбек, Арарат. Гори допомагають не тільки переключитися, відволіктися від проблем, а й познайомитися з людьми, які не підведуть. Спілкування з багатьма стає постійним, воно не обмежується альпіністськими сходженнями.

Також Володимир підкорює не тільки гори, а й водну стихію. На його рахунку — тритижневий заплив, у результаті якого він із друзями обігнув озеро Байкал.

Його не приваблює «гарний відпочинок» у готелях на морському узбережжі, коли можна нічого не робити і розслабитися. Він вважає, що саме подолання, підкорення природи і допомагає людині відчувати себе впевненою в тому, що і як вона робить.

Ельвіра Мамонтова, «Англія»