Відповідь на статтю «Голові села Люта доводиться тримати удар».

Від 24 листопада 2018 року в газеті «РІО» було опубліковано статтю: «Голові села Люта доводиться тримати удар», у якій діючий голова с. Люта вказує на нападки якихось дивних активістів, які закидають йому незадовільний стан дороги, а опозиція вимагає від голови села звіту.

Хочеться відкрити очі читачеві на ті факти, які оприлюднив голова села Ю. М. Буц трохи в іншому ракурсі, бо, як правило, світ пізнається у порівнянні.

У селі немає дивних активістів, немає опозиції, а живуть люди, яким небайдужа доля села, що перебуває на межі спустошення, вимирання.

За 12 років «владного правління» голова Ю. М. Буц спромігся писати лише листи, а їх було аж 497. Пишучи таку велику кількість листів, працівники сільради «переробилися» і настільки призвичаїлися до написання, що і звіт голови перед громадою вирішили надати у письмовій формі до газети «РІО», а не вийти до громади села для звіту, хоча були офіційно запрошені. Адже 25 листопада 2018 року з ініціативи жителів села було проведено сільські збори, на які Юрій Михайлович не з’явився, а в Законі України «Про місцеве самоврядування» (глава 3, стаття 42 п. 7) чітко вказано: «Сільський, селищний, міський голова не рідше одного разу на рік звітує про свою роботу перед територіальною громадою на відкритій зустрічі з громадянами». То хто ж тоді в опозиції?

Із газети стало відомо, що понад половина коштів сільського бюджету, який у 2017 році становив 571 904 грн., пішла на очищення кюветів. Яких? Тих, напевно, які було почищено то тут, то там тракторним ковшем (приблизною протяжністю 80 м). Цікаво, по яких розцінках оплачували роботу тракториста, якщо заплачено половину суми доходів бюджету? Можна сміливо сказати, що у нашій державі не тільки золоті унітази, а й золоті ковші, якими чистять кювети.

Добігає кінця 2018 рік, ставимо питання, чому ж голова нічого не сказав про свою роботу за одинадцять місяців поточного року, і чому лише тепер (до кінця року залишився місяць) у селі «гряде» ремонт «вуличного освітлення та облаштування кладовища». Кладовищ у селі чотири — якого з них?

А ще Юрій Михайлович «вважає правильним рішення про пріоритетний ремонт дитячого садка, який перебуває в аварійному стані». Повністю з цим згідні. У Лютій дитячий садок «мільйонер». Його реконструкцію проведено у 2010 році на суму близько мільйон гривень, які було переказано в сільський бюджет від продажу земельної ділянки. Хоча сьогодні батьки розчаровані через невиконані обіцянки керівника Лютянської сільської ради щодо збільшення кількості місць у ДНЗ та охоплення всіх діточок дошкільною освітою. А, можливо, садочок є не стільки для дітей, скільки править хорошою «годівницею», яку без кінця потрібно ремонтувати, реконструювати, облаштовувати і т. ін.? Так, робота садка має бути на належному рівні в полі зору голови, але і ремонт дороги не є справою другорядною. Адже та ж карета швидкої допомоги зі с. Ставне, яке обслуговує мешканців села — теж не літає, а мусить поспішати на виклик, і пожежна машина не встигає своєчасно погасити пожежу, долаючи вибоїни, не кажучи вже про інші види транспорту, які селом не їдуть, а «пішки переходять», бо по-іншому це зробити неможливо.

Ще у своїй статті шанований голова нарікає на перевищення нормативного навантаження дороги, а де ж тоді його ініціатива з організації перевірки цього навантаження? Чи не з його «благословення» та «благословення» його депутатиків проводяться лісорозробки в селі?

І насамкінець хочеться щиро подякувати нашому голові за те, що саме завдяки його безвідповідальності, бездіяльності, безгосподарності лютяни підняли свої голови. Бо якщо керувати такими методами, як це робить Юрій Буц, то   мине небагато часу і на чудовому гірському селі під назвою Люта можна буде поставити крапку. Молодь їде і не планує повертатися, місце відпочинку — сільський парк — заріс терном і кропивою, обабіч головної дороги розвалені будинки, як свідоцтво того, що це початок кінця. Від даного опису важко на серці. Бо якби з могил піднялися ті пращури, яких згадує Ю. М. Буц у статті, то, можливо б, за краще повважали знову повернутися до Країни Мовчання, у якій немає брехні, облуди, ганьби і цинізму.

Дорогі односельчани та   вихідці з Лютої, надіємося на ваше розуміння даної проблеми, адже це наша з вами батьківська земля, долею якої ми зобов’язані перейматися.