Новина про те, що останнім часом почастішали випадки агресії ужгородців щодо іноземних студентів не дуже здивувала. Скоріше, засмутила... Темношкірі студенти-медики почали з’являтися в Ужгороді з 2014 року. Тоді з Луганського національного медичного університету до УжНУ було переведено 570 іноземних студентів-медиків, здебільшого, громадян Індії. Вони зразу стали для нашого люду екзотикою. Та все ж у багатонаціональному Ужгороді, який так пишається своєю толерантністю, не мало б бути ніяких проблем ще з кількома національностями. Але це за ідеального розвитку подій, який у цьому випадку, на жаль, не спрацював...

Близько місяця тому студенти-іноземці виявили, що стали мішенню відверто ворожого ставлення ужгородців. У спорткомплексах міста для них (ТІЛЬКИ для них) підняли вартість абонемента на 50—100 %, дехто почав отримувати sмs із погрозами, ужгородці б’ють їх та плюють у обличчя… Студенти-медики, 6-курсники Лакен (студентка із Зімбабве) та Мохамед (Лівія), попросили про зустріч, аби розповісти бодай про частину ксенофобських нападок з боку ужгородців, що почастішали останнім часом.

Мохамед: — Ми з друзями постійно ходимо в спорткомплекс («Вайпер жим»), але віднедавна вартість абонемента для нас підскочила вдвічі, ніж для «людей». Абонемент там коштує 800—850 гривень. Потім адміністрація підняла ціну на 100 % — 1500—1600 грн. Це був найперший спортзал, який так зробив.

Наші друзі пішли в інший спортзал, у «Фіт лайф» у «Токіо». Вони там займалися і раніше, десь півтора року як ходили туди. А кілька тижнів тому хотіли скористатися знижками на «чорну п’ятницю», які пропонував спортклуб, і виявилося, що при ціні абонемента в 555 гривень, ціна «зі знижкою» для іноземних студентів склала ... 825 гривень. Я не зрозумів і тоді дівчина на рецепції дістала з-під бюро аркуш паперу з іншими цінами, написаний англійською... Там написано, що 1 день для «людей» коштує 75 грн., а для нас — 150 грн., місяць — 555 грн. а для нас — 1100 грн... Пояснити це вона не змогла, а власник на моє питання відповів: «Такий бізнес. Вибачте, нічим не можу допомогти».

На цьому ми і розпрощалися, той абонемент ми не взяли. Якби ціну підняли для всіх — нема питань, але якщо тільки для нас, то це трохи образливо. Така ситуація майже в усіх спорткомплексах по місту: було 300 — тепер 600, де було 200, тепер 400, було 800, тепер 1600 грн.

— Були й інші випадки нерівного ставлення до вас?

Мохамед: — Зі мною такі випадки траплялися тільки в спортзалі. До одного мого знайомого ввечері на вулиці підійшли білі хлопці і відібрали в нього всі гроші.

— Він звернувся в поліцію?

— Ні... Це було десь о 10-й вечора.

Лакен: — У деяких студентів проблеми з квартирами. Один хлопець прийшов додому, на квартиру, і виявив, що всі його речі були вкрадені і вони з товаришем, з яким живуть разом, вирішили, що їх пограбував господар квартири. Ріелтори тепер підняли ціни на квартири для нас і тепер вимагають 100 % оплати наперед (раніше брали аванс 50 %).

Відносини між іноземцями й українцями вже не такі дружні, як раніше. Для нас це чужа країна, яка мала би стати для нас ще одним домом, але насправді ми себе так не почуваємо. Один наш однокурсник ішов вулицею і на нього плюнули... І ми хвилюємося, бо іноземні студенти і далі будуть приїжджати в місто. Цього року приїхало 300 нових студентів. І іноземці, й українці мали би жити дружно.

— З чим ви пов’язуєте це різке погіршення у ставленні?

— Ми думаємо, це сталося після аварії, в якій загинула дівчинка (аварія, в якій іноземці поблизу Нижнього Солотвина скоїли смертельний наїзд на 15-річну дівчинку та втекли з місця події. — Авт.), це було десь місяць тому. Ми співчуваємо сім’ї, але не можна, щоб нас усіх судили за цим ганебним випадком.

— Ви розповідали декану про ці випадки?

— Так, ми ходили до нього. Ми також проводимо бесіди з новими студентами, які приїжджають сюди вчитися, розповідаємо про те, як правильно поводитися в цьому суспільстві, як інтегруватися в це середовище. Декан організував зустріч із поліцією, з імміграційним офісом, уже було дві зустрічі. Думаю, такі зустрічі важливі, студенти чують про нові правила, і це важливо, тому що тут нове оточення для них і інша культура.

* * *

На питання стосовно звернень студентів декан медичного факультету № 2 УжНУ, де навчаються студенти-іноземці, Василь Калій здивовано спитав: «Які звернення? Які скарги? Ніхто до мене не звертався зі скаргами! Були якісь непорозуміння між самими студентами, але вони самі це списали на жарти між собою. Не було жодного офіційного звернення ані до мене, ані в ректорат».

Навіть про сам факт можливого конфлікту Василь Васильович навіть не захотів чути і коментувати...

* * *

— Як відбувалася інтеграція ваша особиста в Україні і в Ужгороді?

Лакен: — Я зустріла тут багато друзів, які допомагали мені пристосуватися. Особисто я не маю досвіду в спілкуванні з поганими людьми. Найважливіше те, що ми приїхали сюди вчитися, і якщо ти поводишся добре і перебуваєш у хорошій компанії, то ти можеш уникнути таких ситуацій.

Складно було з погодою (сміється). Щодо культури, для мене не було дуже важко, оскільки я приїхала з християнської країни.

Мохамед: — Моя країна — Лівія — мусульманська, тому трохи непросто було адаптуватися стосовно іншої релігії. Це не була проблема, просто трохи незвично. В інших моментах усе гаразд. «Аллах Акбар» — це «Слава Богу». Спільних моментів у нас набагато більше. І важко сказати, яка культура толерантніша, тому що завжди і всюди є різні моменти і різні люди.

— Повернімося до Ужгорода. Ви знаєте, що деякі студенти ведуть себе відверто неприпустимо?

— Так.

— Чи пробували ви щось змінити? І чи можливо це змінити?

Лакен: — У нас є організація, SMILE («Students medical international league»), наша головна мета — покращити відносини між українцями та іноземцями. Ми проводимо різні семінари, на різні теми, аби допомогти їм адаптуватися. Якщо говорити в загальному, то так, ми можемо змінити ситуацію, але є винятки. Ми всі іноземці, але ми приїхали з різних країн, із різних культур. Ми розуміємо, що для нас Ужгород — тимчасовий дім і ми маємо зважати на ужгородців, для яких це — рідний дім.

Мохамед: — Думаю, таке могло би статися у будь-якій країні. Ужгород маленьке місто, тут усі всіх знають. У мене тут багато друзів і такого, як тепер, не було ніколи!.. Навпаки, всі допомагали один одному. Але останнім часом щось сталося...

Я зайшов у Facebook Карпатської Січі й просто волосся дибом стало від того, що там прочитав!.. Я араб, я знаю наших людей, але у тих хлопців, про яких вони пишуть, — капуста в голові! Вони думають, напевно: «Якщо в мене є гроші, то я можу робити все, що завгодно!» Так, у них виявили зброю, наркотики, але вони це не привезли зі своєї країни, розумієте? Вони тут купили! Але про це ніхто не говорить і про арабів шириться погана слава. Так руйнується імідж арабів. Мені через це дуже сумно. Тому що люди, які не знають арабів, дивляться на поведінку цих хлопців і думають: «А, це всі араби так роблять».

Але якщо тобі цікаво, то поговори з арабом, розпитай його про все, що тебе хвилює в його поведінці чи поведінці його земляків, і він тобі все пояснить. Сиди з цими людьми і розпитуй! І вони тобі відповідатимуть. А не кричи: «Арабе, я вб’ю тебе!» Коли я чую такі погрози у свій бік, то просто ігнорую їх. Просто є люди, які не розуміють цих речей.

— Тобто вважаєте, що всі ці проблеми — через нестачу комунікації?

— Так. Знаю, на Закарпатті багато національностей, але всі вони розмовляють українською чи російською. Ви всі можете зрозуміти один одного. А ми приїхали тільки 3—4 роки тому, іноземці, і рідко хто розмовляє українською чи російською. Думаю, це серйозна проблема в порозумінні між нами.

Лакен: — Я би хотіла, щоб ужгородці до нас ставилися так, як би їм хотілося, щоб ставилися до них чи до їхніх дітей в іншій країні. Інтегруватися в чужу культуру складно для будь-якої людини. Ми розуміємо, що не всі іноземці хороші, але в кожній країні, в кожному суспільстві є і хороші, і погані люди. Тому ми би не хотіли, щоб ужгородці судили всіх по одному якомусь випадку. Це наша відповідальність — говорити про такі випадки, які стаються з нашими друзями, і захищати їх.

* * *

У спортклубі «Вайпер жим» із нами зустрілася власниця, Анна, і на наше питання, чи справді існує у них подвійний ціновий стандарт на абонемент для ужгородців та студентів-іноземців одразу ж пішла в наступ: «А це правда, що в університеті українці та іноземці платять різну вартість навчання? Так, ми приватний клуб і ціна у нас для резидентів та нерезидентів різна. Ось є цінник, а іноземцям ми показуємо інший список цін». Сфотографувати їх вона не дозволила.

«Фіт лайф». Тут виникли проблеми, оскільки власник, Олександр, запідозрив нас у провокації (якій саме — не пояснив) і відмовився говорити, втім непрямо підтвердивши наявність подвійних цін.

Адміністраторка ж спортклубу «Максимус» обурилася нашому питанню і сказала, що ніколи такого в них не було. Так, для студентів ціни інакші, але різниці в громадянстві та кольорі шкіри вони не робили ніколи.

* * *

В Ужгородському університеті, на медичному та стоматологічному факультетах сьогодні навчається 1134 студента-іноземця, розповіла Ольга Попович, головний спеціаліст із зв’язків із громадськістю та ЗМІ ГУДМС України в Закарпатській області. Переважна більшість із них — із Індії. Є й студенти з Йорданії, Єгипту, Нігерії, Туреччини, кілька чоловік із Зімбабве, Іраку, Ірану. З європейських країн навчаються студенти з Іспанії, Італії, Болгарії, Білорусі.

«У релігійному плані переважна більшість цих студентів — із християнських країн, — каже Ольга. — Усі вони перебувають на території України легально — всі мають посвідчення на тимчасове проживання тут. Тим більше тепер, коли ми видаємо ці посвідчення біометричного зразка, підробити їх просто неможливо».

Хочеться вірити, що в більшості своїй студенти-іноземці законослухняні і клопотів службам, які їх контролюють, не дають. Володимир Павлюх, речник ГУНП у Закарпатській області, почувши питання про те, чи надходили до поліції заяви від студентів чи на них із боку ужгородців, одразу ж спитав: «А що вони накоїли? Ви вже четверта, хто питає про них!..». Виявляється, поліція не веде обліку заяв по національності. «Це питання сегрегації, — пояснив Володимир, — і ми цього не фіксуємо. Знаю, що їх в основному грабують. Якщо стається злочин за їх участю, то максимально, що ми фіксуємо, то це те, що факт скоєний іноземцем, або ж жертва — іноземець. І все».

* * *

Грабують, б’ють, плюють та принижують. Зрештою, ми не могли не поспілкуватися з Тарасом Деяком, лідером радикальної організації «Карпатська Січ».

«Перш за все треба розуміти, що українці скоро самі стануть національною меншиною на рідній землі, якщо не припинять щоденно вживати отруту під назвою «толерантність». Випадки вандалізму, хуліганства з боку чужинців трапляються щодня по всій Україні і Ужгород не виняток. Ми маємо нагадувати та демонструвати іноземцям — арабам, індусам — що на нашій землі господарями є ми, українці, і демонструвати нашу гордість бути ними. Гості повинні розуміти і відчувати себе в першу чергу гостями. Ми ведемо себе агресивно як націоналісти, але треба розуміти, що ми показуємо прогалини в нашому суспільстві. І ми ставимо на місце хуліганів чи іноземців, коли вони переходять межі, належні гостям».

Тест на цивілізованість складають не в стінах університету. Час від часу його провалюємо ми, час від часу — наші гості.

P. S. Лакен уже через півроку закінчить навчання і поїде додому. Вона мріє відкрити і розвинути кардіологічне відділення у своєму місті. Мохамед навчається на відділенні офтальмології і планує ще деякий час залишитися в Україні, пройти тут інтернатуру, після чого повернеться до Лівії. Вдома, каже, багато людей страждає на цукровий діабет, який дає ускладнення на зір.

Зоряна Попович