Одним із найцікавіших об’єктів, проект якого зберігається у фондах Закарпатського обласного державного архіву, є Теребле-Ріцька ГЕС у селі Нижній Бистрий Хустського району. Це єдина у світі електростанція, що споруджена на двох річках водночас.

Унікальний проект інженера Кріжки

Ще на початку минулого століття можливості наших водойм як джерел електроенергії досліджували австрійські, угорські, італійські та чеські спеціалісти. Тоді енергетичний потенціал місцевих річок визнали дуже потужним, адже довели можливість будівництва 56 гідроелектростанцій. Але практичне використання було на той час незначним. Тільки в 1942 році звели перші дві ГЕС на відвідному каналі річки Уж поблизу села Оноківці та самого обласного центру.

Узявши до уваги попередні дослідження, чеський інженер Кріжка у 1923 році розробив унікальний проект із використанням природного перепаду між річками Теребля та Ріка. На першій запропонував побудувати греблю заввишки 45 м, яка би вміщувала 45 млн. кубометрів води. Тут обидві річки течуть паралельно з невеликим водовідділом по Бовцарському хребту, але на різних рівнях. Теребля протікає вище на 200 м, ніж Ріка, а відстань між ними у найвужчому місці становить лише 4 км. Відтак, води Тереблі через дериваційний тунель діаметром 2,7 м, завдовжки 3700 м та напірний трубопровід безперервно подавалися б на турбіни ГЕС, яку планувалося побудувати на річці Ріка, що мало значно підвищити силу водяного потоку. Щоправда, у період входження краю до складу Чехословаччини було лише підготовлено відповідну документацію, та через складні історичні умови реалізувати унікальний проект владі тоді не вдалося.

Початок проектно-пошу­кових робіт

Після встановлення на Закарпатті радянської влади проектно-пошукові роботи з використання гідроенергоресурсів розпочалися знову. Це завдання доручили Львівській проектно-вишукувальній партії українського відділення науково-дослідного й проектного інституту «Гідроенергопроект».

Після проведення відповідних робіт було встановлено строк будівництва Теребле-Ріцької ГЕС — чотири роки, починаючи з лютого 1949-го. Однак у подальшому цей термін продовжили ще на три роки. До зведення електростанції (1949—1956 рр.), яке вели з характерним радянським розмахом, залучалися спеціалісти, техніка, матеріальні й трудові ресурси з усього Радянського Союзу, Чехословаччини, НДР.

А за законом репарації фінська фірма «Френсіс» виготовила турбіни та трубопровід. Разом із ними до наших часів працюють і уральські генератори. Крім того, фінська сторона виготовила металевий напірний трубопровід, який укладено схилом гори Бовцар, завдовжки 380 м, діаметром 2,15 м.

До комплексу споруд станції після завершення їх будівництва входять: залізобетонна гребля на р. Теребля заввишки 45 м на 1,5 км нижче від села Вільшани; водосховище на р. Теребля з площею затоплення 193,8 га та водного дзеркала в 1,6 кв. км; тунельний водоскид діаметром 7 м, завдовжки 100 м; дериваційний тунель, виритий під горою Бовцар, завдовжки 3 700 м, діаметром 2,15 м, прокладений по схилу гори; наземна споруда станційного гідровузла на р. Ріка розміром 37 м завдовжки, 16,4 м завширшки та 19,1 м заввишки.

Інтернет-джерела стверджують: Теребле-Ріцька ГЕС могла би стати візитною карткою Тереблянської долини, оскільки є унікальною, бо живиться енергією двох гірських річок.

Для будівництва споруд електростанції, організації селища будівельників, улаштування самого водосховища, на підставі Постанови Ради Міністрів СРСР було відведено землі кількох сіл площею 662 га. Для обрахунку збитків, пов’язаних із затопленням земель і майна громадян та організацій, навіть у ті часи скликали спеціальну комісію. У матеріалах її роботи, які зберігаються у фондах Закарпатського обласного держархіву, вказано: у с. Вільшани було відселено 160 дворогосподарств із населенням 1229 осіб, у с. Бовцари — 8 дворогосподарств та с. Н. Бистрий — 13. Загальна сума відшкодувань жителям цих населених пунктів становила 1,497 тис. крб., а загальні витрати з компенсації збитків від затоплення оцінені у 1 млн. 887 тис. крб.

Створення спеціального будівельного управління та зведення відповідної інфраструктури

Першим начальником будівельного управління «Закарпатенергобуд» став Віктор Льовушкін. Головним інженером призначили начальника ВГВ «Дніпрогесбуд» Миколу Зиневича (його син Михайло тривалий час був начальником облплану). Одночасно з ними прибули 11 інженерно-технічних працівників та головний бухгалтер. Для забезпечення постачання будматеріалами та зв’язку з районом Рада Міністрів СРСР зобов’язала Міністерство електростанцій побудувати у 1950 році вузькоколійну залізницю Буштино—Вільшани від села Теребля до місця зведення греблі повз р. Теребля протяжністю 35 км за маршрутом Буштино—Теребля—Колодне—Кричово—Драгово—Вільшани до греблі головного вузла. Вартість будівництва залізниці — 5 млн. крб. Для цього було відведено 457 га землі різних землекористувачів. Нині у деяких місцях ще можна побачити сліди цієї залізниці, каже директор ГЕС Олег Ігнатко.

Зведення на той час такого масштабного об’єкта важко уявити собі без наявності різного роду допоміжних виробничих, житлово-комунальних об’єктів та інших, які забезпечили би життєдіяльність майбутнього селищного містечка будівельників. В архівних документах знаходимо відомості: перед початком будівництва ГЕС першочергово зводили 25 житлових будинків на 222 квартири та 29 гуртожитків на 2039 ліжко-місць, дитячі ясла на 25 дітей, початкову школу на 40 учнівських місць, лікарню на 25 ліжок, амбулаторію, пологовий будинок, хлібопекарню, медпункт, кінотеатр, клуб, 17 об’єктів виробничого призначення, у т. ч. каменедробильний завод, перевальну дорогу через Бовцарський Верх, селищні дороги, внутрішньо-транспортні залізничні дороги до об’єктів будівництва, автомайстерні, гаражі.

Грандіозне будівництво з шаленими затратами

Щорічно на будівництві були задіяні в середньому понад 300 одиниць різного роду механізмів, 100 одиниць транспортних засобів. В архівних документах вказано: для того, щоб з’явилася Теребле-Ріцька ГЕС, за період будівництва з 1949 по 1956 рік було укладено 420 тис. куб. м бетону, на що використано 84 тис. тонн цементу, 250 тис. куб. м щебеню, 90 тис. куб. м піску, окремо каменю бутового 80 тис. куб. м, 700 тонн металу, 1910 тонн залізничних рейок, 32 тис. куб. м ділової деревини. По схилу гори прокладено напірний металевий трубопровід діаметром 2,15 м завдовжки 380 м. Перероблено понад 1,900 тис. куб. м землі.

А ще тут трудилося понад 2000 робітників різних спеціальностей. Піковим за кількістю працюючих був 1954 рік. Тоді на будові були задіяні 2736 осіб. Дослідивши архівні документи зведення Теребле-Ріцької ГЕС, бачимо, що всі інженерно-технічні працівники та службовці були переведені з Дніпрогесбуду м. Запоріжжя. Середня заробітна плата одного будівельника становила 7297 крб. на рік. Кінцева загальна вартість кошторисних робіт у цінах на 1.07.1950 року, затверджена Радою Міністрів СРСР, становила 213,3 млн. крб.

102 кращі робітники в липні 1956 року стали переможцями й були нагороджені нагрудним знаком «Відмінник соц­змагання будівництва електростанцій СРСР». У цьому ж році Теребле-Ріцьку гідроелектростанцію успішно ввели в експлуатацію. До наших часів тут працюють турбіни, виготовлені фінською фірмою «Френсіс» та генератори заводу «Урал­електроапарат» м. Свердловськ. Гідросилове обладнання станції нині вже вважається зношеним, але продовжує працювати й щорічно виробляє 123 мільйони кВт.год. електроенергії.

Про нинішній стан славнозвісної електростанції її директор Олег Ігнатко каже, що за 61 рік, які минули від часу запуску ГЕС, майже нічого не змінилося. Станція має ту ж потужність — 27 тис. кВт.год. Правда, Вільшанське водосховище вміщує тепер 18 млн. куб. м води замість 23, передбачених проектом, але це не впливає на роботу ГЕС. Як і в попередні роки, вона виробляє 123 млн. кВт.год., які йдуть у загальну електромережу.

Відомо, що будь-яка людська діяльність певною мірою впливає на природний баланс. Проте в нашому випадку робота ГЕС негативних наслідків не завдає. Однак дирекція має серйозну проблему зі сміттям, яке скидають у водойму три села, розташовані вище за течією по Тереблі. Далі воно осідає на решітці та греблі. А щоб не зупинилося обладнання, мусимо постійно їх чистити. За останні роки нашими зусиллями та завдяки деяким підрядним організаціям зібрали понад 15 тисяч мішків пластику. Це без урахування екоакцій школярів і молоді.

Отже, Теребле-Ріцька ГЕС і досі є частиною потужного енергетичного комплексу, так званого «Бурштинського острова», який діє на території Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей. Її електрична енергія використовується споживачами Угорщини, Польщі, Словаччини й Румунії. На ГЕС працює музей, де можна докладно ознайомитися з процесом виробництва електроенергії.

Юрій Туряниця, краєзнавець, член НСЖУ