Ужгородський Національний університет, без сумніву, вважається найвагомішим досягненням Закарпаття другої половини ХХ століття. Розташований на крайньому заході України, один із наймолодших університетів держави, він має високий рейтинг і заслужену славу одного з найперспективніших університетів країни.

Однак не слід забувати, що університет — це, в першу чергу, люди, завдяки відданій праці й професійній майстерності яких став можливий цей вражаючий зліт.

Першими факультетами новоствореного у 1945 році університету були гуманітарні — філологічний і історичний, що закономірно й доцільно для налагодження повсюдного засвоєння державної мови, і медичний факультет для насичення кадрами лікувальних закладів області. Навчання на цих факультетах здійснювалося переважно викладачами з України і Росії, допоки не з’явилося поповнення з рядів випускників. Відсутність кваліфікованих кадрів у післявоєнний період відчувалася у державі повсюдно.

Становлення життєвого шляху

І економіка, і господарство у Закарпатті, які були покладені на рейки нової, радянської системи, катастрофічно потерпали від відсутності досвідчених фахівців. Незважаючи на те, що у дорадянські часи у м. Мукачеві діяла так звана Торговельна академія, кадрів для створення економічного факультету в УжДУ при всьому бажанні керівництва області й університету не було. Та на супротив обставинам і долі економічний факультет з’явився у складі УжДУ в далекому 1963 році. Не буде перебільшенням констатувати: економічний факультет УжДУ своєю появою завдячує Івану Мешку й тодішньому ректору університету Дмитру Чепуру.

Іван Михайлович Мешко народився 23 листопада 1925 року в с. Лецовиця Мукачівського району Закарпатської області у багатодітній сім’ї, де було, за його словами, «семеро дітей, батько з мамкою та дідик із бабкою». Іванко був найстаршим із дітей. Невисокий на зріст хлопчик ніби відчував, що йому передбачено долею бути прикладом, дороговказом для менших. Це, власне, і сталося: всі його брати, як і він, отримали вищу освіту. Та шлях цей був не короткий і не простий.

У рідному селі Іван закінчив шість класів початкової школи. А далі було навчання у горожанці (неповна середня школа) у с. Чинадійово (1937—1942) і в Мукачівській торговельній академії (1942—1945). День у день, протягом тривалого навчального року, в дощ чи в сніг, у мороз чи відлигу діти родини Мешків долали пішки шлях до школи. А він був неблизький — близько 7 км в один бік і стільки ж — додому. Згодом Іван Михайлович підрахує, що за роки навчання у Мукачеві він «намотав» пішки приблизно 25 тис. км.

У 1945 році відбулися кардинальні зміни у житті нашого краю, який був приєднаний до України у складі СРСР. Випускник-відмінник Академії, молодий фахівець-економіст Іван Мешко отримує посаду головного державного інспектора торгівлі Закарпатської області. 3 вересня 1948 до липня 1950 року І. Мешко навчається на вищих торговельних курсах керуючих робітників Міністерства торгівлі УРСР, одночасно екстерном закінчує Львівський торговельно-економічний інститут. Молодого здібного фахівця помічають і доручають йому очолити Мукачівський технікум радянської кооперативної торгівлі, де він працював до 1953 року.

Та неспокійна душа Івана прагне нових вражень, досягнень і в березні 1953 року він вступає в аспірантуру Львівського інституту суспільних наук АН УРСР. Тема його дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук «Економічні погляди С. А. Подолинського», видатного діяча громадсько-політичного руху України ХІХ століття, вченого у сфері економічних, медичних та геліоенергетичних сил. У лютому 1956 року відбувся блискучий захист дисертації з рекомендацією про публікацію у матеріалах АН УСРСР, що і відбулося у 1957 році.

Подальша доля Івана Мешка тісно пов’язана з Ужгородським держуніверситетом. Після аспірантури він був направлений на кафедру політекономії УжДУ. У 60-х роках минулого сторіччя УжДУ очолював енергійний вольовий ректор Д. В. Чепур. Він прагнув швидкого розвитку університету, намагався розширення діапазону молодого закладу. З цією метою він береться за реорганізацію заочної освіти, створення загальнонаукового, а згодом і загальнотехнічного факультетів. Він не випускає з поля зору молодого вченого, висококласного економіста Івана Мешка, у якому не безпідставно вбачав майбутнього фундатора економічної освіти в УжДУ. Призначивши Мешка деканом загальнонаукового факультету, він ставить перед ним завдання: створити кафедру економіки для забезпечення навчання економістів першого етапу (І—ІІІ курси) з наступним у перспективі другим етапом (ІV—V курси), що включає вже випуск економістів — фахівців другого рівня. Досвідчених фахівців, потрібних для цього тривалого і відповідального процесу, катастрофічно не вистачало. Та ректор Дмитро Чепур не помилився, коли доручив цю справу Івану Михайловичу. У цій невисокій на зріст, тендітній людині він побачив неабиякий розумовий потенціал, силу волі, наполегливість, працездатність і безумовний професіоналізм, який був набутий ним у кращих економічних вишах і аспірантурі м. Львова. Вочевидь, довіру поважних людей, доцільність завдання і, не в останню чергу, віру в самого себе, відчув і сам виконавець. На початковому етапі розвитку економічного факультету Іван Мешко береться за неможливу на перший погляд справу — він засвоїв і читав студентам 10 різних за об’ємом і змістом загальних і спецкурсів. Він із честю виконав перший етап (І—ІІІ курси) розвитку економічного факультету. У 1968 році Міністерство освіти УРСР дозволило навчання економістів на другому етапі (ІV—V курси). Так був започаткований економічний факультет УжДУ, перший випуск якого відбувся у 1970 році.

За деканства Івана Мешка економічний факультет слугував прикладом для інших

Не дозволяючи собі розслабитися, доцент Мешко цілеспрямовано працює над докторською дисертацією на тему «Громадсько-політичний рух і суспільна думка Угорщини в період кризи і падіння кріпосництва (1790—1948)». Дисертація на здобуття вченого ступеня доктора економічних наук захищена у 1972 році. Монографія на тему дисертації була опублікована видавництвом Львівського університету, прореферована та прорецензована в Києві, Москві, Будапешті та Вашингтоні.

Протягом 70—80 років ХХ століття потужний рух економічного факультету на чолі з професором Мешком слугує прикладом для інших факультетів, особа декана викликає захоплення і визнання. В першу чергу він дбає про кадровий потенціал, надає можливість талановитій молоді вдосконалювати науковий рівень і професійну майстерність. Протягом 24 -річної наполегливої праці на чолі економічного факультету ним було створено 3 кафедри, викладацький колектив включає 3-х докторів і 17 кандидатів економічних наук. У різних сферах економіки й управління області трудилося понад 10 тисяч фахівців економічного профілю. Економічний факультет досяг рівня, якому може заздрити будь-який факультет УжНУ. Звичайно, це стало можливим завдяки зусиллям добре організованого колективу факультету. І все ж, і все ж...

Щороку в УжНУ відбуваються засідання ради університету, щоб вмістити всіх бажаючих, обирають якомога більші приміщення. Виступають поважні керівники, відомі професори, одним словом — еліта. Виступи зазвичай різні за змістом, тому у залі постійно витає певний фоновий гомін, який то слабне, то посилюється, залежно від майстерності оратора. І ось раптом у залі настає очікувальна тиша: ведучий оголосив виступ професора Івана Михайловича. Присутні вже знають — цей виступ вартий уваги, це буде промова професора змістовна, дотепна, логічна, повчальна, влучна. Та не тільки і не стільки ці епітети характерні для виступу. Увагу присутніх привертає, приковує нез’ясненна харизма, яку випромінює постать, особистість цієї загадкової людини! У 1987 році, коли Івану Михайловичу виповнилося 62 роки, він передав керівництво налагодженого економічного факультету молодим, залишаючись на посаді професора кафедри фінансів і банківської справи. Він, звичайно, тримав руку на пульсі економічного факультету, але дозволив собі поглибитися у вивчення улюбленої теми — історії економічних учень. У цій галузі немає рівних йому знавців, він із задоволенням ділиться будь із ким, кого цікавить це питання. Заяву на звільнення з роботи професор Мешко подав 23 березня 2015 року. До віку 90 років 23 листопада 2015 року залишилося рівно 8 місяців. Мабуть, випадки такої довготривалої праці трапляються, проте, погодьтеся, вони унікальні, рідкісні.

З того часу минули 3 роки. Весною 2018 року після служби у греко-католицькій церкві м. Ужгорода моя супутниця Ольга Добей привіталася і познайомила мене з невисоким чоловіком похилого віку з молодими, допитливими очима: Іван Михайлович Мешко. Я з великою цікавістю дивилася на нього, адже він був відомою людиною в університеті в роки нашої співпраці. Та сталося так, що наші шляхи ніколи не перетиналися. Цього разу мені нестерпно захотілося поспілкуватися з ним, адже ми земляки, наше дитинство і шкільні роки пов’язані з Мукачевом. Після перших же хвилин розмови зрозуміла: переді мною незвичайна людина! У свої 92 роки він чудово пам’ятає події життя, насиченого доленосними подіями для нас, закарпатців, тверезо оцінює сьогодення.

Знаючи дещо поверхово історію появи економічного факультету у складі УжНУ, я запитала Івана Михайловича про заклад, із яким пов’язане минуле мого співбесідника і попросила написати кілька слів про свій життєвий шлях. Він люб’язно погодився і задовольнив моє прохання. Зі скупих 2,5 сторінки Івана Мешка і стислих матеріалів архіву УжНУ народився цей допис, який вважаю за потрібне опублікувати. Моя мета проста. Любі читачі! Відчуйте велич духа неординарної людини! Як це відчула я...

А що ж доктор економічних наук, професор Іван Михайлович Мешко? Поховавши вірну супутницю життя, забутий колегами у вирі бурхливого життя сьогодення він оглядає пройдений ним життєвий шлях, намагаючись об’єктивно оцінити його. У цьому йому допомагає спілкування з «вічною книгою — Біблією, яку він читає з блокнотом і олівцем у руках». Цю оцінку він виклав у кредо, яке, вважаю за потрібне навести дослівно.

«Моїм життєвим кредо було: людина — це складова духа, душі й тіла. Зверхність я завжди віддавав духу. Другим важливим постулатом мого життя була християнська (основна) теза: не роби людям того, чого не хочеш, аби робили тобі. Третім, не менш важливим постулатом, що випливає із перших двох: коли маєш проблеми з оточенням, шукай причину не в оточенні, а в собі, своєму нутрі, причина там захована, тому не маєш права судити іншого».

Магдалина Чубірко,
кандидат біологічних наук,
доцент кафедри
ботаніки УжНУ