Ми вже познайомили вас із батьком відомих братів-ювелірів Кочутів Андрієм. А зараз   розкажемо про маму — Лесю. Вона також є творчою і багатогранною. Сини — Юрій, Роман та Ігор — радяться із нею щодо дизайну прикрас «Kochut. Handcrafted jewelry». Жінка разом зі своєю половинкою виготовляють унікальні вироби, інколи навіть у колаборації. А ще пара планує відкрити у себе вдома домашній музей закарпатських урбаністики і мистецтва.


Леся постійно у пошуку себе. Родинне гніздечко сповнене її hand made. Ось вітражі на дверях, розмальовані скляні абажури, авторське вінтажне дзеркало-вікно у рамі, валяні картини — це все праця і натхнення господині дому. Одну зі своїх картин ужгородка подарувала   майстерні Kochut. Там зображена дама у капелюшку, яку хлопці прикрасили справжніми ювелірними виробами.

А у передпокої будинку Кочутів ви побачите валяні капці й навіть валяне вуличне взуття. Або ж відкриєте комод, то там узагалі колекція всіляких капців. Жінка утеплює всю свою родину, а також валяє на замовлення. Кожен у сім’ї має, щонайменше, капці. Ось стоять манюні валяночки   шоколадного кольору з аплікацією курчатка. Такі захищають у сорокаградусний мороз. І наразі вони чекають свого часу, у них ходитиме онук Тимофійчик.  

Йдемо далі, а там — манекен із валяною сукнею і двосторонніми жилетками. Пані Леся створила собі унікальне красиве вбрання. А ще вона креативить вовняні сумки та прикраси. Валяння чи «фелтінг» є виснажливою і скрупульозною працею, проте вона дорога серцю майстрині. Після роботи жінка приділяє багато годин цьому процесу і захоплюється ним. Її хобі переростає у дещо більше і з’являється дедалі більше шанувальників вовняних одягу, взуття і аксесуарів від Лесі Кочут.

Все почалося з радіо

Вовна спонтанно ввірвалася у життя пані Лесі. Раніше майстриня більше малювала, ліпила з глини, розписувала вітражі, в’язала — може зв’язати все і будь-яким візерунком. А далі з’явилося валяння. Про нього шість років тому розповіло радіо, яке щодня невпинно звучить на кухні сімейства Кочутів. Жінка запалилася, відтак уже шість років найбільше працює із вовною. І навіть відвідувала   майстер-класи зі створення валяного одягу в Києві та Тернополі (один такий може коштувати 100 євро за день).

Та й увесь процес виготовлення валяних одягу чи взуття — це дорого і складно, зате виходять теплі натуральні якісні й гарні речі, які вирізняються і зігрівають.

Інвестиції у хобі

Що потрібно для процесу валяння? Першочергово — вовна! У майстрині відведена окрема етажерка, де наразі вмостилися   близько 10 кг вовни. Жінка замовляє в Інтернеті італійську та австралійську вовну, яка є м’якою і дуже приємно відчувати її на тілі. Невеличкий рулон коштує до 200 гривень. Загалом інвентарю треба більше для взуття, ніж для одягу, проте з одягом більше клопоту. Ось Андрій зробив для дружини спеціальний рубель. Також потрібні ті ж розкатки для вовни, колодки для взуття. Тільки колодки для одного розміру коштують 500 гривень.

Щодо матеріалів, то для сукні, крім власне вовни, майстриня обирає шовк, бананові волокна, шовкові нитки Сарі, адже таке вбрання має бути досконалим. Ну, і постійно треба вкладати в освіту і натхнення: як написано вище, пані Леся їздить на додаткове навчання.

«Очі піт залива»

Так, валяння — це фінансо­вий вклад і потужна праця, адже весь процес — це ручна робота.

«У цій діяльності я відчула, як це «очі піт залива». Коли валяю, то дуже змучуюся. Це фізично важка праця, але вона мені подобається», — ділиться наша співрозмовниця.

До прикладу, дуже складна розкладка для одягу.  

«Буває, що протягом восьми годин треба розкладати вовну. І ці вісім годин проводиш в одному положенні, а залишити розкладку не можна. А потім це починаєш валяти», — додає майстриня.

Якщо коротко про весь процес виготовлення взуття, то спочатку Леся робить викройку. Потім розкладає вовну, а потім….

«Потім мочу, притираю, перевертаю, розкладаю, перевертаю, знову розкладаю. Роблю нашарування (у взутті їх може бути до 12). Все це замочую, завертаю у рулон, катаю у рулоні, потім руками притираю, потім на дошці притираю, потім — на колодках, працюю ще з рубелем, із розкатками, потім вручну розтираю. Ось так. Наприкінці підрізаю, вирівнюю край. Згодом треба ще мильним розчином затерти. Ну і пришиваю підошву. Рисунок набивається спеціальними голками. І так можна годинами сидіти над аплікацією. Тут ще важливий момент, що у процесі все має висохнути. А сохне інколи 3—4 дні».

А скільки загалом потрібно часу для одного виробу? Підрахувати складно, адже поза валянням є робота і родина. Час реалізації залежить і від масштабів. До прикладу, Леся може і чотири години робити розкладку, шість годин валяти. Якщо ж безперестанку сидіти з капцями, то можна їх виготовити за 10—12 годин. Але зробити одразу не можливо. Насправді треба щонайменше тиждень, адже має бути сушіння, потім валяння і знову сушіння. Для набивання малюнка теж потрібен цілий вечір.

Замовники з різних міст України

Результат і вдячні замовники — це завжди натхнення. Вироби пані Лесі поїхали до Києва, Львова, Кременчука, Тернополя. Звісно, замовляють і в Ужгороді. Портфоліо можна переглянути на порталі https://arts.in.ua/artists/lkochut/ та у Facebook.

І люди хочуть саме вовняні речі, бо це натуральний матеріал, ручна робота й тепла та неповторна річ.  

Евеліна Гурницька,
Фото: Олександра Шевченко