Відомі ювеліри — брати Кочути, походять із творчої і талановитої родини. Їхні батьки — Андрій та Олеся надихають хлопців, підкидають ідеї, конструктивно критикують. І вони також займаються унікальним hand made.


Ця історія — про Андрія та Олесю Кочутів. Андрій готує колекцію ламп у стилі Loft, створив серію дерев’яних скульптур і розводить бджіл. Олеся виготовляє валяні сукні, взуття, сумки й прикраси. І це далеко не все про творчі вміння цієї пари. Навіть більше, вони мріють відкрити у себе вдома власний мистецько-урбаністичний музей.

Дім-музей Кочутів

Спочатку зануримося в атмосферу будинку Кочутів, який постав на тихій вулиці Ужгорода. Першими назустріч вибігають сірий пес Немо і чорний граційний кіт Ганс. Ось і Андрій у фірмовій майці з логотипом «Kochut» та його дружина. Пара говорить майже в унісон, вони доповнюють один одного і навіть щиро і злегка сперечаються. Це ж творча родина.

Тут розташувалися пасіка, кузня і майстерня. Так, Кочути — вони і пасічники, займаються медом понад 18 років. У майстерні є всілякий інвентар, який трансформовується у справжні витвори. А в хаті побачите результати праці у майстерні. Розмальовані скляні абажури, вітражі на дверях, вінтажне дзеркало-вікно у рамі, валяні картини — це Олесина майстерність. Ось на стіні привертають увагу картини з ефектом «кракле», які створив один із синів подружжя — Роман Кочут. Свого часу покупець придбав одну з картин за 100 євро. У керамічній вазі стоїть металева троянда, яку виготовив Андрій. Повсюди є металево-дерев’яні підсвічники Андрієвого авторства. Словом, деталі цієї оселі — рукотворні

Далі ще цікавіше — прямуємо до «виставкової» світлиці. Тут інсталяція із молотків (їх у господаря близько 130, колись він щонеділі їздив на базар у пошуках нового молотка), серія дерев’яних скульптур, старовинні інструменти, які Андрій стилізує різьбою і візерунком… До речі, з деревом теж є своя історія. У 2008 році Андрій і сином Романом представили вироби з дерева на виставці народних майстрів України.

Проходимо ще до наступної локації, яка незабаром може стати музеєм.

«У нас є задум створити у себе вдома міні-музей чи міні-галерею. Це може бути навіть поєднання музею, арт-галереї і фотостудії. У музеї буде все, чим я займаюся, дружина і діти, — розповідає Андрій Кочут. — Це може бути музей народних ремесел, він синтезуватиме мистецьке та утилітарне. Хоча народні ремесла уже є мистецтвом. Ось народна вишиванка стала мистецтвом».

Пані Олеся додає, що музей буде інтерактивним.

«Андрій хоче особливий музей, у якому експонати можна буде відчути у дії. Люди зможуть молоти борошно на жорнах, ткати на ткацькому верстаті, прясти на прядці. Можливо, це буде музей експонатів, якими люди вже не користуються, але тут можна буде спробувати з ними попрацювати, а не просто споглядати за стрічкою».

Батьківські ідеї синам-ювелірам

Андрій каже, що завжди має багато ідей і жартує, що любить давати іншим роботу. Наприклад, своїм синам. Ідеї ювелірної справи давно витали у повітрі, були десь у підсвідомості Андрія Кочута. Думка про унікальні коштовні прикраси могла зародитися ще на почату1990-х.

«У 1990 році я купив книгу одного відомого ювеліра, який розповідав про процес створення ювелірних виробів. Я кілька разів її перечитував і ми з дітьми починали щось пробувати. Потім воно зупинилося, сини більше захопилися обладунками, кольчугами. Пам’ятаю, Рома міг годинами сидіти, аби виплести шматок кольчуги з дрібних колечок. Я йому кажу: «Ромо, для чого таку тонку роботу робити з заліза, яке іржавіє?». Пропонував робити, як мінімум, з нержавійки. Але нержавійка погано гнулася… Тож десь так ми потроху підходили до теми ювелірства».

Олеся додає: «Рома робив кольчугу з дроту. А Андрій казав, якщо робити таку річ, то зі срібла. Може, десь так вони дійшли до ювелірної справи».

Кілька років тому Андрій шукав в Інтернеті ювелірні вироби у певному незвичному стилі, які поєднують мідь, бронзу, срібло… Він запропонував синам творити щось подібне. За його словами, спочатку хлопці скептично поставилися до ідеї, зате нині працює справжній ювелірний бренд «Kochut. Handcrafted jewelry». Так, сини підняли сімейну ідею на високий рівень, створили унікальний продукт на ювелірному ринку і мають багато замовників в Україні та за кордоном. Тато продовжує підкидати ідеї. Він усміхається, що ідеї найкраще приходять у ванній.

Оскільки сини успішно розвивають творчу справу, у батьків з’явилося більше часу для пошуків себе. І зараз Андрій зосереджений на майбутньому музеї, дерев’яній скульптурі й лампах у стилі Loft, про які розповімо далі.

Лампи Loft — створені природою і часом

До речі, саме лампи і надихнули до написання цього репортажу. Сини — Юрій, Роман та Ігор — поділилися про батькові проекти, зокрема, про перспективу виставки власних Loft-ламп.

Ідея прийшла Андрієві ще у 2000 році, коли Інтернет був рідкістю. Він переконаний, що ця тема прийшла з середини. Чоловік навіть не знав, що є щось на кшталт Loft. Тільки з поширенням Інтернету він побачив те, про що мріяв давно. У ті роки почалися перші напрацювання, однак потім Андрій активно зайнявся бджолами, тож лампам довелося зачекати. Та зараз чоловік приділяє найбільше часу саме лампам, адже вважає їх справжнім мистецтвом з історією.

«Так, спала мені думка виготовляти зі старих залізяк лампи. Металолом перетворюється на красивий фактурний матеріал, а якщо його ще поєднати з деревом, бронзою... Відтак старі деталі отримують друге життя».

Ніколи не знаєш, яка стара і наче вже непотрібна деталь може стати стильною лампою. Лампою, яка вдало підкреслить інтер’єр і неодмінно приверне увагу.

«Лампи можна робити з автомобільних запчастин, водопровідних труб і навіть старих прасок. Ось від автомобіля гальмівний барабан, лічильник для води, мотоциклетні фари — це все може знадобитися для майбут­ньої лампи. І навіть ця деталь — із радянської сушки для рук. Всілякі краники, старі водопровідні труби, фурнітура також знадобляться у виготовленні лампи. Ось сапка дуже гарно підійшла для основи лампи. І з газового балона, лапки для взуття роблю лампи. Ось цей абажур — це старий ліхтар, який давно викинули на металолом. Абажуром може стати і деталь зі старої промислової лампи, і корпус пилососа».

Спочатку Андрій хотів робити ковані лампи, але це було би вже більше рукотворне. А ось особливість Loft-ламп у тому, що вони наче створені природою.

«Вручну ніколи не зробиш такої фактури. Ці лампи — результат співпраці людини з природою і часом. Ці частинки пройшли етап іржавіння, були під дощем. Раритетні речі, які, на перший погляд, не мають цінності, є безцінним матеріалом для чогось нового».

Щодо дизайну, то це завжди імпровізація. Кожна лампа є неповторною і належить до лімітованої серії. Такої вже не знайти. Наразі склалася невеличка колекція ламп: залишається зробити абажур, провести провід, вкрутити лампочку. Сім’я уже використовує кілька ламп вдома. Та, що в спальні, є спільною роботою подружжя, де автор лампи — Андрій, а абажур зваляла Олеся.

Лампу творити — мов вірш писати…

Скільки одна лампа потребує часу, зусиль, а головно — натхнення? Загалом можна змайструвати і за тиждень, але тоді треба присвятити їй увесь час. Андрій ходить на роботу, тож має тільки кілька годин після робочого дня. Але найважливіше — це відповідний настрій. Тим паче, для автора найцікавішим є процес, результат не є для нього самоціллю.

«Лампу варто робити спокійно, не поспішаючи. Деталі треба підібрати, осмислити весь процес. Створювати лампу — це, напевно, як вірш писати. Тут і натхнення потрібне, і поспішати не можна. Інколи всю суботу можна присвятити якомусь окремому аспекту».

Андрій тільки збирається показати свої роботи, мріє про виставку і доопрацьовує повноцінну колекцію.

«Я хочу показати, що лампа є не просто частинкою інтер’єру, а справжнім арт-об’єктом. Якщо ми не хочемо щось серійне з Китаю, пофарбовану під бронзу пластмасу, то ось — справжня жива лампа».

Андрій Кочут хоче організувати виставку у мистецькому центрі «Галерея Ілько», тим паче, Loft-лампи органічно вписалися би у просторі живопису.

До речі, креативну експозицію можна зробити і вдома. І навіть без музею. Ключовими є ідея і свіжий погляд. Синтез Loft-ламп, різьблених скульптур, метало-дерев’яних підсвічників, ювелірних прикрас і валяних виробів. Усе — справжнє, витончене й унікальне.

«Як метал, так і дерево залишаються справжніми, натуральними. Я не фарбую дерево чи метал фарбою або лаком, тільки покриваю воском. Дерево і метал завжди залишаються живими», — підкреслює Андрій.

P. S. Ми трішки привідкрили завісу батьківського дому ювелірів Кочутів. Це творчий оазис, тут завжди щось вигадують, майструють, втілюють новації. У наступному репортажі ми розкажемо більше про творчість господині дому — пані Олесі.

Евеліна Гурницька,
Фото: Олександри Шевченко