Природу Закарпаття часто прирівнюють до природи Швейцарії, називаючи наш край карпатською Швейцарією. Кожен, кому випадає нагода подорожувати ним, мимоволі оцінює його природну красу.


Сьогодні ми зробимо короткий екскурс туди, де велетенські дуби, буки, липи, ясени й інші вікові дерева донині стоять, мов німі свідки багатої історії Закарпаття. А почнемо ознайомлення з обласного центру.

Ще за чехословацького періоду Ужгород отримав красиву «зелену архітектуру». Саме тоді центральна частина міста була грамотно й гарно засаджена деревами, кущами та квітами.

За вікові дерева, які нині є в обласному центрі, маємо завдячувати його керівникам австро-угорського та чехословацького періодів. Того часу тут були висаджені платани, липи, ясени, дуби, секвоя гігантська або мамонтове дерево, гінкго білоба, юдине дерево та інші.

До прикладу, платан Другетів. Це велетенське дерево, що росте в Підзамковому парку, вважається найстарішим в Ужгороді. Має охоронний статус і спеціальну табличку, на якій написано, що це платан західний, а привіз його один із графів Другетів. Завширшки цей гігант 9,6 м, заввишки — 22 м. Люди приходять притулитися до його велетенського стовбура, аби зарядитися віковою енергетикою, адже йому понад 350 років. На жаль, дерево вражає один із видів грибка, у середині воно загниває, утворюється порожнина.

У парку багато й інших дерев. Як-от, один із 200-річних ясенів, яких ми нарахували ще 9. Уціліли 25 лип, котрим уже понад 350 років. Вони пустили міцне коріння, що зовнішньо нагадує якір. Заслуговує на увагу розлога липа, яку бачимо майже біля самого Ужа. Їй також понад 350 років. Дереву тут подобається, воно має вдосталь світла, тепла, тому здорове. А ще поряд із АЗС ростуть собі дві красуні — пірамідальні тополі, заввишки понад 30 м, віком — понад сто років. Є тут і вікові сосни, висаджені за часів Австро-Угорщини. А ще три дерева тополі сірої.

На самому початку набережної Незалежності росте ясен Масарика. Заввишки він понад 15 м. Це один із найстаріших ясенів України, багаторічна пам’ятка природи місцевого значення, про що було оголошено рішенням обласної ради від 12.03.2011 № 625. Під кроною цього дерева за часів Чехословаччини була літня тераса ресторану Фюреді, де укладалися договори, зароджувалися знайомства. Ясен Масарика був свідком безлічі комерційних таємниць, ніжних романів і зрад.

Подорожуючи вулицею Собранецькою від площі Жупанатської у напрямку аеропорту, ліворуч бачимо красивий двоповерховий будинок № 27, де жив ужгородський учитель Іштван Лаудон. Він об’їздив усю Австро-Угорщину, Італію, побував у Єгипті. З кожної подорожі повертався з цінними й рідкісними видами рослин, які висаджував у своєму саду, що був позаду його будинку й охоплював територію нинішньої дитячої лікарні. Таким чином Іштван Лаудон сформував чудовий дендропарк. Тут донині росте гінкго білоба, яке, можливо, найстаріше в Україні. Посаджене на початку ХХ ст., воно виросло заввишки понад 20 м. Є також сосна чорна (австрійська), бук лісовий (ряболистий), кипарис болотний, криптомерія японська, суланжа, яким понад сто років. Росте й церсис європейський. У народі його називають юдиним — начебто на такому дереві повісився Юда. Найстаріший екземпляр церсіса — заввишки десь 30 м — можна побачити у дворику стоматологічної поліклініки на набережній Незалежності.

Секвоя гігантська або мамонтове дерево, що походить із Північної Америки, росте в Ботанічному саду УжНУ. Нині вона сягнула 20 м, але за віком ще молода.

Відтак рушаємо на вулицю Капітульну. Тут знаходимо два сторічні тиси, три чорні австрійські сосни, два каштани, 16 лип дрібнолистих.

Далі переходимо територію замку, де, повернувши праворуч, бачимо п’ять розлогих вікових серцелистих лип, два клени звичайні, два ясени звичайні та один вузьколистий, обхват стовбура якого сягає понад 2,5 м. Неподалік нього на узбіччі стежки, яка веде на подвір’я замку, стоїть одинока вільха.

На вулиці Гоголя, що спускається від ЗОШ № 4 до вулиці Підгірної, росте тюльпанове дерево — одне з кількох на все Закарпаття. Там же можна побачити унікальний великий віковий кипарисовик із вигнутою верхівкою. А на вулиці Шумній височіє єдина в області гімалайська сосна. У скверику на пл. Корятовича росте павловнія пухнаста або адамове дерево.

На вулиці Ракоці позаду комплексу «Совине гніздо» знаходимо три розлогі вікові липи дрібнолисті заввишки понад 20 м, обхват їхніх стовбурів — 1,5 м. У сквері навпроти розташувалися два вікові ясени і дві липи дрібнолисті. Звідси, продовжуючи нашу подорож, виходимо до скверу на пл. Народній, що позаду владного будинку і вулиці Ю. Гойди. Тут бачимо ансамбль вікових дерев, зокрема 25-метрову липу, обхват стовбура якої сягає 3,5 м, три липи заввишки понад 25 м, 8 вікових ясенів, п’ять розлогих дерев тополі сірої.

Рухаючись у західному напрямку від площі Народної, потрапляємо на площу Дружби народів, де у сквері Масарика знаходимо 7 вікових тополь пірамідальних заввишки понад 20 м, вікові ясен і каштан.

Село Стужиця Великоберезнянського району, що за 20 км від райцентру. Ще 1908 року угорське міністерство землеробства створило неподалік села резерват букових пралісів «Стужиця» площею 331,8 га, який у вересні 1998 року було збільшено до 391,25 га. А 2007-го їх включили до списку Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат». Саме тут росте вітром овіяний, сонцем обпалений, дощем омитий Дідо-дуб, найстаріше дерево в Україні віком 1100—1200 років. Його периметр — 9 м 10 см, висота 30 м, об’єм стовбура — до 74 куб. м. Є на що подивитися! Важко уявити, що це дерево могло бачити на своєму віку. Тож якщо захочете поїхати до Стужиці, беріть із собою фотоапарат. Природа тут прекрасна, тому неодмінно отримаєте позитивні емоції.

А в селі Лумшори Перечинського району розташований найдавніший на Закарпатті курорт, що виник на базі сірководневого джерела ще в 1 600 році. Тут зберігся старовинний чан, у якому досі підігрівають цілющу воду. 1906 року в селі сталася пожежа. Тоді згоріла церква, а навколо неї і вікові липи. Відтак на згарищі пробився один пагін, на якому сформувалося молоде дерево. Нині вік цієї липи — 111 років.

У 1922 році, коли в Медведівцях, що за 20 км від Мукачева, ще стояла стара дерев’яна церква, вірники почали будувати нову муровану церкву, але закінчили всі роботи тільки 1932-го. З переказів старожилів села дізнаємося, що одночасно з закладкою фундаменту під нову церкву посадили два дерева — липу та ясен, яким нині по 95 років.

На землях села Великі Лучки Мукачівського району, що за 12 км від райцентру, 1833 року граф Шенборн заснував хутори Вербник—Домбоки, Ливрінки, Липка, Бікіші, Майорня. Кожен із них мав своє господарське призначення. На хуторах були будинки для управителів. Зокрема й на Липці, де влітку часто гостювали сім’ї графа Шенборна і Ковнера — господаря палацу «Ковнер» у Мукачеві. На подвір’ї біля великого цегляного будинку управителя посадили липу, яку через кілька років було видно здалека.

У селі Довгому, що за 28 км від районного центру Іршава, 1460 року воєвода Амбруш Довгай побудував замок, а графи Телекі звели палац і заклали парк, який зберігся до нашого часу. Там росте найстаріше дерево села — величезна липа.

У селі Велика Бакта Берегівського району, що відоме з 1363 року, донині зберігся 6-гектарний парк. Тут поряд із палацом Очкая десь на початку 1800-х років посадили тополю, вік якої нині сягає понад 200 років. Обхват стовбура перевищує 6 м, таким чином, вона є однією із найбільших для свого виду в Україні. До речі, палац і вікова тополя становлять основу прапора та герба с. Велика Бакта.

На лівому боці р. Тиси, за 25 км від районного центру Хуст, розташоване село Вишково. Перша згадка про нього датується 1271 роком. 1818-го на Замковій горі засновано першу купіль, яка на кінець ХІХ ст. стала найбільш упорядкованою здравницею Закарпаття. 1876 року тут уже було 8 джерел мінеральної води. З того часу збереглося 150-літнє тюльпанове дерево. А в селі Часлівці Ужгородського району на території школи-інтернату колишнього графського маєтку росте 800-річний дуб.

Свалява — районний центр Закарпатської області за 72 км від Ужгорода. Перша згадка про місто дійшла до нас із 1236 року. У самому центрі міста росте велетенський дуб. Кажуть, йому вже 500 років. 1984 року дуб визнано пам’яткою природи. 2002-го в нього влучила блискавка, але якихось ушкоджень на дереві ми не побачили. Воно досі міцне та при доброму здоров’ї. Нещодавно біля славетного дуба встановили дубові діжки, які нагадують туристам, що тут є і виноград, і мінеральні води. А неподалік дуба — пам’ятник радянським воїнам та братські могили воїнів, які загинули на Свалявщині.

Розповідає мешканець села Галабор Берегівського району Віктор Баков: «У нашому селі 1835 року побудували нову кам’яну церкву. За переказами місцевих старожилів, разом із закладкою фундаменту неподалік посадили саджанець дуба, якому нині вже 182 роки. Це вікове дерево в обхваті стовбура сягає 3 м, а заввишки понад 30 м».

А в селі Кальник, що за 15 км від Мукачева, заклали фундамент під нову церкву 1922 року. Тоді вірники посадили поруч три липи, яким тепер по 95 років.

Ми не ставили собі за мету надати в даній статті вичерпну інформацію про кожне вікове дерево. Та це й неможливо в такому короткому пізнавальному матеріалі, адже загалом подібних дерев сотні тисяч. Найголовніше, і на це сподіваємося, що прочитане та побачене на фотографіях спонукає читачів оцінити роботу наших предків, котрі своїм трудом примножили красу природи нашого краю.

Юрій Туряниця,
краєзнавець, член НСЖК