Нинішня хвиля масових протестних акцій проти намірів районної влади та «інвесторів» ощасливити сільську Хустщину зведенням каскаду з 6-ти малих гідроелектростанцій (МГЕС) на р. Ріка та висвітлення цих подій провладними ЗМІ вкотре засвідчують сумну і просту істину. Влада знову уникатиме відповідальності за законно не обґрунтовані рішення, спрямовуючи енергію невдоволення людей у цілком безпечні для неї безплідні дискусії «за» чи «проти» МГЕС та перекладаючи відповідальність за долю річки начебто на відкуп громадських слухань.

При цьому за кадром залишається зовсім не безневинне ігнорування владою низки законів уже при наданні дозволів на розробку детальних планів територій для будівництва МГЕС. Проте після Революції гідності лише від активності й фаховості громадськості залежить, як довго залишатимуться без належного реагування подібні викрутаси влади, включаючи районні держадміністрації (поза межами населених пунктів) та сільські, селищні і міські ради (в межах населених пунктів). На жаль, в Україні, окрім громад і громадськості та прогресивних медіа, поки що немає кому в рамках законів захистити природу і природні об’єкти від знищення в ім’я надприбутків із їх хижацької експлуатації. Чи не тому Україна все ще залишається однією з найкорупційніших і екологічно неблагополучних країн у Європі й світі? І чи не є це наслідком того, що жоден із органів державної територіальної влади та правоохоронних структур системно не займаються очевидними порушеннями законів у сферах екології і охорони природи та об’єктів електроенергетики, звично надаючи громадським організаціям тупі відписки на їх сигнали і звернення?

Вдруге історія повторюється як фарс

Навесні 2012 року автори цієї статті сформували і очолили коаліцію з 23-х громадських і наукових організацій природоохоронного та правозахисного спрямування «Форум екологічного порятунку Закарпаття». Поштовхом до об’єднання зусиль громадськості було вкрай одіозне і підступне рішення Закарпатської облради у листопаді 2011 року, яким затверджувалися локальні, тобто районні, і обласна схеми розташування 360-ти (!) МГЕС на гірських річках Закарпаття. Грандіозна афера, яка могла стати початком екологічної катастрофи в Карпатах, не пройшла. Бо ми подали на тодішню, найреакційнішу в історії Закарпаття облраду, до суду, постановою якого у липні 2012 року скандальне рішення було беззастережно скасоване. Правда, Апеляційним судом у Львові остаточний вирок обласній схемі з 360-ти МГЕС було винесено лише після Революції гідності у серпні 2014 року. Та й то після дводенного пікетування будівлі суду екологічною громадськістю Закарпатської і Львівської областей.

Перемога у суді була і є нашою правовою платформою не лише для обґрунтувань вагомих екологічних ризиків при численних спробах тандемів влади та «інвесторів» протягнути детальні схеми планування територій під забудову МГЕС, але й основою для роз’яснень громадам порушень законів і нормативних актів, які при цьому мають місце. Лише впродовж 2013 року завдяки цьому на громадських слуханнях було врятовано від забудови МГЕС 5 малих річок на Великоберезнянщині та Рахівщині — для приток р. Біла Тиса. Як усе це пов’язано з нинішнім «гесівським» бунтом громад Хустщини? Як виявилося, дуже тісно. Ініціатором і розробником скандального рішення облради у 2011 році про 360-ть МГЕС був тодішній депутат облради з фракції «Єдиний центр» В. Ф. Трикур, котрий нині стоїть уже за не менш скандальною справою проектування і будівництва каскаду з 6-х МГЕС на річці Ріка.

Втім, скандальною ця справа є не тільки і не стільки тому, що тривають масові протести проти МГЕС громад прирічкових сіл і навіть м. Хуста, розташованих у долині р. Ріка. Скандальним є також незграбний, що межує з цинізмом месидж для телепередачі на «Тиса-1» від тандема районної влади й «інвестора», сутність якого зводиться до такої тези: «Ми хотіли інвестицій і розвитку для сільських громад Хустщини, 95 % яких є дотаційними. У дискусійному питанні МГЕС завжди хтось «за», а хтось і «проти». Але остаточне слово має бути за громадою». Ось вона рятівна для влади «формула громади», незалежно від результату громадських слухань! За цією формулою, як у шкаралупі, владі зручно сховатися від будь-яких звинувачень у бездіяльності або ж неврахуванні чинних законів. А цинізмом від цієї «формули громади» тхне тому, що вона не передбачає жодної хоча би думки про долю р. Ріка та річкових природних екосистем, на які згубно впливатиме будь-яка найсучасніша МГЕС. Більше того, районна влада пропонує громадам принести в жертву їх річку за «блага», які начебто обіцяє «інвестор». Це все одно, що пропонувати колективно продати свої душі дияволу. Між тим, річка Ріка і ще багато річок Закарпаття поки що престижно входять до Смарагдової мережі незмінених гірських річок Європи з особливо цінними екосистемами та червонокнижними видами риб. Екологічний туризм на такому безцінному дарунку природи міг би дати в десятки разів більше вигоди, ніж прибутки від «зеленого тарифу», на виробленій МГЕС електроенергії, які потечуть у кишеню «інвестору».

Історія справді вдруге повторюється як фарс. У 2012 році представник облради у суді за нашою позовною заявою щодо скасування рішення по схемі 360-ти МГЕС твердив, що мова йде лише про «імовірні місця на річках Закарпаття для розташування МГЕС». Нині вже йдеться «всього-на-всього» лише про каскад із 6-ти МГЕС і всі вони на одній р. Ріка. Фарсом для історії це виглядає тому, що після «гесівських» бунтів на Хустщині всі 6 «місць для МГЕС на р. Ріка», сподіваємося, так і залишаться імовірними. До речі, рахівські РДА і районна рада вже понад рік роблять спроби затвердити Схему планування території Рахівського району, в якій «імовірних місць» для МГЕС на річках Рахівщини напланували аж 24. Три наші профільні комісії Громадської ради при ОДА, об’єднавшись у міжкомісійне об’єднання «Стратегія зелених Карпат», провели громадську антикорупційну експертизу цієї частини проекту Схеми планування Рахівського району. Експертиза виявила, що внесення 24-х МГЕС ще попередньою районною владою у Схему планування району здійснено протиправно та з ознаками корупції. Вже рік як Рахівська районна влада ніяк не реагує на висновки антикорупційної експертизи, а обласна прокуратура скерувала звернення громадськості до інших структур влади. Коло недієвого «реагування» замкнулося…

Як захистити річки

Закарпаття від тандемів бойовиків «зеленого тарифу» і місцевої влади?

Те, що єдиною і визначальною метою «інвесторів» щодо масової забудови гірських річок Карпат каскадами МГЕС є так званий «зелений тариф», уже ні для кого не секрет. Це коли з наших з вами коштів платників податків оплата за вироблену на МГЕС електро­енергію у 4—5-кратному розмірі (!), ніж навіть виставляють нам рахунки здирники-обленерго, перетікає в кишені бойовиків «зеленого тарифу». Заради майбутнього «зеленого тарифу» бойовики — «інвестори» готові на все. Діє начебто безпрограшний принцип: «Що не можна купити за гроші, те купується за великі гроші». Оптом і вроздріб купують навіть журналістів від влади, учасників громадських слухань у селах, проектантів, так званих «науковців-гідробіологів» за викликом, справжніх «екологів», які штампують потрібні оцінки з впливу на навколишнє середовище, бідні сільські ради. Не виключено, що відбувається й купівля керівництва та депутатів сільських, селищних і навіть районних влад. Тривожними є повідомлення з «гесівського» бунту на Хустщині про найм «тітушок» із завданням скеровувати громадські слухання у селах Березові й Липчі у правильному напрямку «одобрямса». Автори були свідками того, як 10 липня розлючені жінки села Липча виштовхали непроханих «тітушок» із зали громадських слухань. Вони, «тітушки», цього дня провели акцію з охорони «правильних» громадських слухань у селі Березові за участі зігнаних переляканих працівників сільської ради і бюджетних установ села. Саме цей факт став причиною масового протесту мешканців села Березово, які того ж дня на вісім годин заблокували пішохідний перехід на автодорозі обласного значення Хуст — Міжгір’я.

Бойовики «зеленого тарифу», залишаючись у тіні, уже 5—7 років не без успіху використовують передові підходи інформаційних воєн щодо впливу на масову свідомість закарпатців. Саме їм ми завдячуємо впровадженню різних міфів про малу гідроенергетику: від «дружності» до природи до найнадійнішого захисту від повеней; від створення нових робочих місць до зниження тарифів на електроенергію; від безпроблемності МГЕС для риби і нересту до «корисності» гідротехнічних споруд. Саме вони скеровують нас у безплідні дискусії у соціальних мережах і друкованих медіа, на громадських слуханнях у русло дилеми «за» чи «проти» МГЕС. Саме вони обрали одним із плацдармів свого масованого наступу на гірські річки тезу про начебто високу «енергодефіцитність» Закарпаття, яке виробляє лише 8—9 % від споживаної електроенергії. Забуваючи при цьому, що область на 100 % також навіть «кефіродефіцитна» і «йогуртодефіцитна», не кажучи вже про тисячі інших товарів, які на Закарпатті не виробляються. Забуваючи, що для сонячної фотоенергетики, до прикладу, Закарпаття після Криму є однією з найперспективніших в Україні територій щодо річної кількості сонячної радіації в сенсі будівництва сонячних електростанцій на не використовуваних землях. Забуваючи також, що наша дика природа і неспотворені гірські річки та буйні ліси і є нашим основним багатством і ресурсом для розвитку, включаючи сучасні різновиди туризму.

То як захистити річки Закарпаття від масованого наступу та інформаційного впливу бойовиків «зеленого туризму», які найчастіше діють у тандемі з місцевою владою? Народна мудрість радить: «Якщо не знаєш, як діяти, то дій по закону!». Справді, уже 5-річний досвід діяльності нашого коаліційного об’єднання «Форум екологічного порятунку Закарпаття» засвідчує, що найефективнішими методами боротьби з бойовиками «зеленого тарифу» є знання і ефективне використання законів і нормативних актів та консолідація і об’єднання зусиль громадськості.

Це одна з багатьох вигадок інформаційної війни і злісна неправда, що в Україні «дуже недосконала» законодавчо-нормативна база у сферах екології і охорони природи, регуляторної політики та містобудування. Але тривожна правда також полягає і в тому, що в багатьох стартових для МГЕС рішеннях місцевої державної влади і органів місцевого самоврядування комплекси чинних законів просто ігноруються. Отже, залишається судова практика в українських судах? І все на громадських засадах? Схоже, що і такий розвиток подій вписується у сценарії інформаційних воєн бойовиків «зеленого тарифу» і вони уже зарезервували кошти для судових тяганин.

Замість висновків

І все-таки екологічна і природоохоронна громадськість Закарпаття вкотре заявляє, що ми не є категоричними противниками малої гідроенергетики на наших річках як такої. Більше того, саме нами на основі узагальнення більшості з десятків чинних законів у сферах електроенергетики, державної земельної, водної і регуляторної політики, планування і забудови територій, екології і охорони довкілля розроблені ще у 2013 році «Екологічні і правові критерії та принципи вибору місць для будівництва (або заборони будівництва) МГЕС на гірських річках Карпат». Вони пройшли наукове і громадське обговорення та схвалення і взяті на озброєння місцевою владою в усіх гірських областях України, окрім, на жаль, Закарпаття. І це не дивно, бо саме в нашій області зосереджений найбільший гідроенергетичний потенціал Українських Карпат для реалізації можливостей «зеленого тарифу». Однак ми були, є і залишаємося категоричними прихильниками того, щоб кожен крок, який здійснюється місцевою владою і зацікавленим у «зеленому тарифі» бізнесом ,відбувався з дотриманням законів, у тому числі й екологічних, природо­охоронних законів та міжнародно-правових зобов’язань України. Саме так відбувається в гірських країнах Європи при будівництві МГЕС, про начебто масовість яких так люблять наводити приклади окремі журналісти. Забуваючи при цьому ще й те, що стрімкі й скелясті Альпи — це не Карпати, де зміни гідрологічного режиму — це смерть для річок, а про порушення екологічних чи інших законів у Європі нікому не спадає навіть на думку!

Великі надії громадськість покладає і на новий, європейського зразка Закон України «Про оцінку впливу на довкілля», який ухвалений у червні 2017 року, але набуде чинності лише у грудні цього року. Нарешті законодавець в Україні розмістив коня поперед воза, коли звіт з оцінки впливу на довкілля, його громадське обговорення та висновки по них уповноважених державою територіальних і центральних органів влади передують будь-якій діяльності суб’єктів господарювання, до яких зачислено й органи місцевої влади та самоврядування. Чи не з огляду на новий закон таким налякано масованим є нині наступ забудовників МГЕС на річки гірських районів Закарпаття з тим, щоб встигнути все провернути з місцевими владами до грудня 2017 року?!

Зважаючи на такий масований наступ на річки, ми запропонували громадам і громадськості в районах зміцнитися і зорганізуватися, в першу чергу, інституційно. Уже іде формування мережі громадських спілок по кожній з річок Закарпаття зокрема. Відповідно до ЗУ «Про громадські об’єднання», юридичними особами таких громадських спілок виступлять наші екологічні та природоохоронні організації, а фізичними особами — громадські активісти з кожного населеного пункту вздовж річки. І першою у цій мережі буде сформована Громадська спілка захисту і збереження річки Ріка, яка протікає у Міжгірському і Хустському районах через багато сіл.

Битва за закарпатські річки і чисте довкілля ще лише розпочинається. Об’єднані й озброєні законами громади і громадськість неможливо перемогти чи поставити на коліна.

Олег Лукша,
Оксана Станкевич-Волосянчук, співголови Коаліції громадських організацій екологічного
і правозахисного спрямування «Форум екологічного порятунку Закарпаття»