Все майже готове до переселення…

Без малого три роки тому, наприкінці грудня 2014-го голова Тереблянської сільської ради, що на Тячівщині, Микола Цьока розповідав про стан справ у мікрорайоні, призначеному для переселенців із зони техногенної катастрофи в Солотвині. Розповідав у позитивному ключі, адже з технічного боку єдиною проблемою у новозбудованому «солотвинському кварталі» була відсутність питної води: її доводилося підвозити.

Проблему з питною водою вдалося вирішити, і тепер, її чисту, отримують за допомогою насосів, які перекачують воду за кілометр від жител, школи і дитсадка», — сказав сільський голова у розмові з журналістами.

З іншого боку, визнавав, що жителі Солотвина, будинкам яких загрожували провали у селищі гірників, все-таки не поспішали переїжджати на нові місця проживання.

«Ключі від квартир для переселенців із Солотвина взяли 35—40 сімей, і вони періодично навідуються в свої будинки. Всього 11 із них тут живуть постійно. Інші переїжджати не поспішають, насамперед, через відсутність роботи», — говорив Микола Цьока.

Голова Солотвиннської селищної ради Юрій Ухаль називає конкретні причини, які не відпускають його односельців із насидженого місця. Це — відсутність роботи, відірваність від звичного румунсько— та угорськомовного оточення.

Котеджі і квартири — без господарів

Загалом у Тереблі збудовано 116 квартир у 8 багатоквартирних будинках, 17 індивідуальних будинків садибної забудови. Зведені також сучасні школа і дитсад. На все це витрачено понад 120 млн. грн. державних коштів. Жити б та жити людям, які позбавлені нормальних умов у рідному селищі.

Не так сталося, як планувалося, коли зводили цей дорогущий (на той час, мабуть, найдорожчий за інвестиціями житлово-побутовий комплекс у державі). З усього набудованого запрацював лише навчально-виховний комплекс, до якого входять загальноосвітня школа (майже 250 учнів старших класів і 90 вихованців дитсадка).

З прибулих солотвинців тут постійно проживають близько п’яти сімей, і ще три сім’ї переселенців із Луганської області. Точного числа постійних мешканців ніхто не знає, бо їхній облік не ведеться.

Втім, це на сьогодні не є основним. Чому? Бо про відсутність проблем у «солотвинському кварталі» говорять уже в іншому, ніж раніше, ракурсі: цей мікрорайон, розміщений усього за двісті метрів від автотраси «Буштино—Колочава», все ще милує око рядами новобудов, хоч уже й пристарілих.

У облозі злодіїв і авантюристів

Над «солотвинським кварталом» нависла біда, ім’я якій — відсутність господаря. І в буквальному, і в переносному значеннях цього слова.

Ми потрапили сюди нещодавно і були вражені тим, як змінюється цей квартал. Будівлі, за виключенням навчально-виховного комплексу, позаростали бур’янами. Ні коси, ні ножиць як у цьому році, так і минулоріч (бо на подвір’ях стирчать довжелезні висхлі бадилини) присадибні ділянки не бачили. Все вказує на те, що тут господарів або немає, або дорогу сюди вони забули.

«Солотвинський квартал» у Тереблі був облаштований хоч і не за останнім словом будівельної справи, але досить пристойно, враховуючи нинішні скромні можливості України. Для кожної сім’ї біля котеджу є гараж, земельна діялнка. Стіни й горища утеплені ізоляційними матеріалами, всередині ж житла обладнані побутовими необхідними приладами, сантехнікою, електрифіковані, з водопостачанням і каналізацією (стоки очищувала сучасна фільтрувальна станція).

На території зустріли сім’ю Олега Каралкіна і Григорія Коця. Перший — луганський переселенець (із м. Стаханов, другий — із Солотвина). Обидва працюють у місцевій загальноосвітній школі. Стверджують, не вибираючи слів: мікрорайон відданий на поталу злодіям і невідомим авантюристам.

— Тут ніхто не почуває себе повноправним господарям. Ні луганці, ні солотвинці не мають ордерів на ці житла, — каже Олег Каралкін.

Як так сталося, що збудований майже чотири роки тому житловий комплекс у Тереблі досі не взятий на державний облік — будинки не прийнято на баланс відділу ЖКГ району? Цього ніхто не може пояснити. Є, стверджують у райдержадміністрації, чотири кримінальні справи, порушені за виявлені під час будівництва недоліки, на суму близько 20 млн. грн. Усі вони перебувають в обласній прокуратурі й СБУ вже кілька років.

Але будівництво вже в минулому часі, а сучасність — це розкрадання майна житлового комплексу. Про те, чому це не припиняється, голова Тячівської РДА Василь Дем’янчук розповів коротко: «Охороною будівель і майна в них мала би займатися фірма-підрядник «Будкомплектторг». Документ про приймання від неї об’єкту в експлуатацію досі не підписаний. На жаль, із заявою до правоохоронців, щоб забезпечували збереження об’єктів, ця фірма не звертається».

Очільник району вважає: відповідає за все будфірма. Поодинокі ж місцеві мешканці логічно припускають: коли «квартал» розкрадають, то злодіїв, насамперед, слід упіймати, а потім розглядати, хто за що відповідає. Місцеві звертаються і письмово, й усно, телефонують на «гарячу лінію» Міністерства внутрішніх справ. Сигналять про правопорушення. Безрезультатно.

— У нас уже багато котеджів, у яких ніхто не живе, квартири у багатоповерхових будинках розікрали, — розповідає вчорашній солотвинець, нині житель Тереблі Григорій Коць. — Побачивши зранку чергову розбиту шибку або розчинене вікно в квартиру або будинок, ми телефонуємо правоохоронцям у район або на гарячу лінію міністерства. І що? Приїде людина у формі, складе акт про крадіжку, і на цьому все закінчилося. Жодного разу нікого зі злодюг не впіймали. Коли ми голосно починаємо говорити: робіть щось, аби не пропадало майно, нам у відповідь кажуть: «Вам що, більше від усіх треба?!».

Під прикриттям ночі зникає усе, що є цінним

Разом із Григорієм Коцем один за одним обходимо будинки, заглядаючи у вікна. Майже в кожній другій квартирі чи будинку вікна або розбиті, або розчинені. «Їх легко можна відчинити, скориставшись вигнутою ложкою, — каже пан Григорій. І показує залишені нічними гостями сліди, відбитки від черевиків на підвіконні. Поряд залишена крадіями пляшка випитого пива. Хоч би раз правоохоронці влаштували тут засідку, спіймали та з усією суворістю покарали злодюг. Ні, цього немає. Житла грабують безкарно, і так може продовжуватися, аж поки весь квартал не очистять. Складається враження, що ця авантюра допускається з чийогось відома. Бо інакше її давно б припинили».

Стандартний набір у кожній кухні — електроплита і духова шафа, електробойлер, раковина для миття посуду, водопровідні крани. Мало що там, де розчинені або розбиті вікна, залишилося з цього! На додачу подекуди розкурочені навіть електрощитові. А що робиться в житлових кімнатах, у санблоці — невідомо, знадвору цього не видно...

В багатоквартирному будинку, де мешкає господар однієї з квартир, злодії погаздували ще більше. Тут коридор обчистили від радіаторів, витягнули всі нутрощі з електрощитового блоку, ба, навіть розетки повикручували. Шибка з тилового боку, звичайно, розбита.

Правоохоронці звітують: усе ОК

Запитання, які цікавлять нечисленних мешканців «солотвинського кварталу», автор переадресовує начальникові Тячівського райвідділу поліції Василеві Майданику.

Цікаво, що на прес-конференції для ЗМІ в Тячеві, яка відбулася наприкінці березня цього року, головний поліцейський району сказав: його підопічні у розкритті кримінальних злочинів — одні з кращих у області, а криміногенна ситуація на Тячівщині, порівняно з іншими районами області, доволі спокійна. Зауважив, що останнім часом зафіксовано зростання кількості крадіжок із проникненням, однак працівники кримінального блоку посилено працюють над їх розкриттям, вживають ряд профілактичних заходів.

Вашими б, Сергію Васильовичу, вустами мед пити. Але чому ж про становище в мікрорайоні для солотвинських переселенців у Тереблі — ні слова?

На придбання обладнання для будинків і квартир пішли мільйони й мільйони. Це — окрім тих коштів, що використані безпосередньо на будівництво. І все це тепер — коту під хвіст через, мовляв, невзяття комплексу на державний облік. Але ж гроші витрачені не ким-небудь, а державою. То хто ж відповідає, як не вона, за збереження будівель і майна в них? Хто б там не жив надалі — переселенці з Солотвина, Луганська чи Донецька, а вже готовий квартал треба зберегти.

Відповідальність лежить і на Тячівській районній раді. Її депутати на початку цього року ухвалили рішення надати 180 тисяч гривень на охорону житлового мікрорайону в Тереблі. Але чи грошей мало, чи не ті, хто здатен, охороняють, але це не зупинило безконтрольне розкрадання державного майна.

Про очищення води можна забути

Радості від пережитого не додало споглядання елементів інфраструктури, розміщених на території «солотвинського кварталу». На окремій фільтрувальній станції — очисних спорудах сьогодні вже нема жодного з восьми електродвигунів, з допомогою яких перекачували й очищали воду. Григорій Коць каже: раніше склянка з очищеними стоками була прозорою, немовби з джерела. Для знезараження каналізаційних вод був задіяний навіть ультрафіолет. Тепер усе це минулося, воду не перекачують, і, звісно, не очищають. Вона потрапляє в грунт, забруднюючи підземні горизонти.

Колись відгороджена сіткою і стовпчиками, ділянка з очисними є відкритою всі вітрам. Від її огорожі не залишилося нічого, так само як від люків водопровідних колодязів: їх познімали невловимі здавачі металобрухту.

Григорій Коць не приховує свого задоволення тим, що двигуни для подачі питної води ще працюють: їх злодіям не вдалося витягти з намулу, в який їх засмоктало. Спроби витягти їх уже, каже, були.

Нічні злодії передбачливо знищують вуличні ліхтарі: більшість їх біля будинків розбито. В теміні легше робити свої чорні справи. У крадіїв дійшли руки і до фігурної металевої решітки — перил, які будівельники встановили на місточку вздовж зрошувального потічка.

Солодка казка — в гірку бувальщину

Що буде далі, якщо «квартал» розкрадатимуть із такою швидкістю, можна собі лише уявити. Звичайно, знадобляться нові кошти на придбання того, що розікрали. І так, мабуть, до нескінченності. Солодка казка про щасливе життя, яке чекає на переселенців із Солотвина в Тереблі, перетворюється на гірку бувальщину. Втім, чи це вперше і чи востаннє за тієї суцільної безконтрольності та безгосподарності, які встановилися на тереблянських теренах? Запитання про це можна вважати риторичним.

P. S. У розмові з журналістами, згаданій на початку, Микола Цьока запевнив: до кварталу побудують нову дорогу, яка скоротить відстань від мікрорайону в село для вчителів та учнів навчально-виховного комплексу. Пройшли три роки, а обіцянка, як і багато чого іншого, залишилася невиконаною. У села нині інший голова — Руслан Янчій. Йому таки розгрібати «завали», які накопичилися навколо «солотвинського кварталу», і продовжують наростати з усе більшим прискоренням. Тереблянська дійсність дає знати про себе новими й новими викликами.

Василь Бедзір