Тут почуваєшся зовсім не так, як будь-де на Закарпатті. При вході тебе огортає солодкувато-цитрусовий запах ранньоквітучої жимолості. Через кілька метрів він губиться, але захоплює вже інше — цвітіння рослин, кущів, дерев, які тут на кожному кроці, і ростуть, наче в природному середовищі.

Насправді протягом десяти років їх висаджували, сіяли та дбайливо доглядали руки колекціонера, ботаніка, мандрівника Віктора Ганущина. І сьогодні на відносно невеликій території 0,6 гектара росте флора, яку можна побачити хіба в окремих ботсадах, на високогір’ї, а також у країнах, де нам побувати ще не вдалося.

У Віктора марно запитувати, скільки ж рослин у його колекції, бо він давно збився з ліку. Навіть із часу нашої останньої зустрічі — у грудні 2015 року, не пригадує, скільки нових експонатів висадив. Періодично друзі-колекціонери дарують йому нові рослини або сам привозить насіння, яке висаджує і відповідним чином маркує, аби не забути. Щоправда, останнім часом з цим теж проблеми: дрозди повисмикували всі бирочки з підписами рослин, молодих сходів. Деякі встиг врятувати, інші втрачені назавжди. «Вже хвалився друзям, що маю нові рослини, а тут на тобі», — бідкається колекціонер. Саме так називає себе, адже вирощує рослини не для розмноження, а для збереження і власного зацікавлення. Тож ходити у його саду потрібно уважно, дивлячись під ноги, бо на кожному клаптику землі росте щось нове чи тільки збирається сходити.

PrоZak вже вдруге завітав на цю фантастичну дачу за Ужгородом, точніше побував на екскурсії, бо двогодинне споглядання екзотів, яке супроводжується цікавими розповідями, є справжньою мандрівкою. Ефект від такої природної колекції не менший, ніж після відвідин музею чи галереї. А то й більший, бо крім естетичного задоволення, отримуєш ще й нові знання про рослини та догляд за ними, слухаєш цікаві розповіді про подорожі, адже Віктор фанатіє не тільки від рослин, а й від нових мандрівок. Далі — пряма мова колекціонера-мандрівника.

Весняні першоцвіти

У мене природний стиль догляду за рослинами, дозволяю їм дичавіти. Щотижня тут щось цвіте. Пік припадає на кінець квітня, на травневі свята. Причому все зацвітає на кілька днів пізніше, а якщо похолодання, той на тиждень пізніше, ніж в Ужгороді. Тим воно й гарно. У місті вже все відцвіло, а в мене ще весна.

Найраніше пурпурно-червоні квітки випускає дикий цикламен. За ним — підсніжники, яких у мене сім видів. Це — підсніжник кавказький, вузьколистий, лагодехський, а ще — Панютіна, який нещодавно описали росіяни. Його популяція була сильно пошкоджена під час будівництва олімпійського комплексу в Сочі. Є в мене підсніжник із грецького острова Андрос. Він цвіте на Новий рік, як у казці «12 місяців». Починає цвісти пізно восени, і якщо немає заморозків, снігу, він може протриматися до Нового року.

Сьогодні вже відцвіли крокуси. До речі, ми звикли, що вони бувають тільки фіолетово-бузкові, але є інші кольори. Я їх відшукую у природному середовищі, висаджую сюди і займаюся розведенням. Вони бувають білі, білі з фіолетовою цяточкою, фіолетові з цяточкою, а кінчик білий, блідо-фіолетові. Кольори залежать від умов вирощування, року тощо.

Рання калина, 5 видів сакур, 10 видів магнолій

Разом з квітами навесні цвіте калина боднатенська, яка не дає плодів, зате пахне і вабить око. Її батьківщина — Середземномор’я. Вона зацвітає без листя, одна з найраніших, як і кизил.

Ще в цей період цвіте кущова сакура. Дуже часто її прищеплюють на стовбур вишні, черешні й вона додає дереву оригінальності. Взагалі сакур маю п’ять видів, а з карликовою — шість. Якщо хочете вдома посадити сакуру, це потрібно робити у період спокою дерева — восени чи навесні, коли вона ще без квітів та листя.

У мене близько десяти видів магнолій. Сьогодні цвітуть перші дві — кобус та зірчаста, а сорти «Джордж Керн» і «Сюзанн» ще в пуп’янках. Магнолія пересаджується тільки з коренем. Якщо зима сувора — корені рослини потрібно присипати торфом або тирсою на 20 сантиметрів, щоб захистити від примерзання.

Сон-трава, іриси, рододендрони

Сьогодні пік цвітіння сон-трави, маю її кілька кольорових форм. На гірці цвітуть мої дорогоцінні камінчики: драба, ірис карликовий, бадан, примула маргіната. Перші каменеломки вже відцвіли. А ось хоче зацвісти перша з альпійських фіалок.

Ірис карликовий зацвітає найраніше з-поміж ірисів, але має дуже короткий період цвітіння — один-два дні. Інші види цих квітів висаджені за групами кольорів: по два метри жовтих і синіх. Коли зацвітають, утворюється національний прапор.

У травні в мене розквітнуть рододендрони. Для росту їм потрібне напіввологе середовище і напівтінь, щоб не висихало коріння. Їх можна пересаджувати у будь-який період року, коли є волога. Взагалі будь-які пересаджування рослин краще робити, коли температура не вище 15 градусів.

Про морозник і виживання рослин у 23-градусний мороз

Ось чемерник чи морозник. У нас у горах росте фіолетово-рожевий, або пурпуристий. А це чемерник чорний, оскільки після цвітіння квітка темнішає. Морозник вважають біологічним аналогом алое.

Мені цікаво, як пережив цьогорічний мороз мій бамбук, бо тут було -23 оС. У мене в будинку від морозу попсувався бойлер. У цей час я був на Шрі-Ланці, тож бойлер був принесений у жертву подорожам (Усміхається — Авт.).

А троянди трохи змерзли цієї зими, але закарпатцям ще поталанило. Кияни жартують, що нам навіть троянди закривати не потрібно, на відміну від них. Якби мені довелося закривати-розкривати ці 50 кущів, то я тут би і вмер, мабуть (Усміхається — Авт.). Тільки би, напевно, і робив, що відкривав та закривав троянди.

Печіночниця й рябчики, нетипові для Кам’яниці

З подорожей по лісу колись приніс печіночницю. Вона зазвичай синьо-блакитна, а я знайшов форми, які відрізняються. Це — рябчики, також привезені з лісу. Хтось просто зриває квіточку на годину, доки вона квітне, а я приношу з корінням. Колись, можливо, ботаніки будуть ламати собі голову, звідки у районі Кам’яниці ростуть рябчики, яких не буває у букових лісах (Усміхається — Авт.). Із високогірних рослин маю драби, які поширені у Карпатах. У мене вони з наших Близниць, а також Вірменії, Середньої Азії.

Випалювання стимулює відновлення екосистеми

Протягом десяти років на своїй ділянці я провів процес відновлення екосистеми: збирав насіння, підсаджував рослини. Раз у кілька років навесні я випалюю цю територію, незважаючи на всі заперечення такої процедури. Це стимулює процес відновлення екосистеми. Випалюю малими ділянками, щоб довкола завжди були невипалені ділянки, звідки потрапляють комахи та інші тваринки.

У мене тут важка земля — червениця, але добриво для свого саду не купую, хіба що гранули для карликових рослин, які вперше саджаю. Зі сміття викидаю лише пляшки. Усе інше йде на перегній. Все листя, гілки, які подрібнюю з допомогою спеціального подрібнювача, збираю докупи, накриваю плівкою і воно перегниває, а за три роки на цьому місці утворюється справжній перегній. Не треба ніякого штучного добрива, тут воно природне. Іноді попелом піддобрюю деякі види рослин. Коли розпочинав саджати рослини на цій ділянці, попередньо провів природну сидерацію: посіяв траву, скосив, залишив перегнивати, знову скосив, знову залишив. Природа «перетравлює» скошену траву, завдяки цьому підтримується природний баланс.

У подорожах бачиш рослину у її природному середовищі

Рослини потрібно обкопувати, підживлювати, якщо ти хочеш, аби вони давали прирости. Я такої мети не ставлю, мене цікавить, аби квіти, кущі, дерева росли природним шляхом, тому саджаю їх у нормально підготовлені посадкові яма, а як виростають — деякі з них підстригаю. Я колекціонер, однак ділюся матеріалом для розмноження зі своїми друзями. Завдання колекційної ділянки — утримувати колекцію. А виробничі ділянки нехай займаються виробництвом. Є колекціонери, які купують насіння в Інтернеті. Я теж пройшов цей етап, але за таких обставин купівлі не уявляєш собі, в яких природних умовах воно росте, тому насіння може бути втрачене через неправильне висаджування. Подорожі цікаві тим, що я бачу рослину у її природному середовищі.

Я не можу дозволити собі тривалі поїздки через велике газдівство

Попередні роки у мене були насичені подорожами. З основного — Північна Індія, індійський Тибет — Ладакх, Шрі-Ланка, Іран, Киргизія, Греція, Румунія. Їздив до Єгипту, в місця, про які зазвичай не знають туристи. У мене є карта світу, куди я час від часу тицяю відмітки. Коли їду в певну країну, заздалегідь збираю інформацію, переглядаю сторінки друзів, які багато їздять, фотографують цікаві місця. Різні такі відомості вношу до свого списку бажань.

У подорожах нас лімітують час і гроші. Є люди, які налаштувалися на подорожній спосіб життя. Вони їздять по півроку, бо нераціонально їхати далеко, аби повертатися за кілька днів. Я не можу дозволити собі такого, бо в мене тут велике газдівство. Восени мав неприємні події — залізли до мене злодії. Не стільки взяли, скільки зламали, знищили. Тому вся осінь пішла на встановлення засобів захисту. Стрес, звісно, залишився від таких неприємних подій. Всі знають, що це зробила місцева сільська банда, але правосуддя бездіє.

Про «стиль заглиблення»

У подорожах дотримуюся «стилю заглиблення». Дехто подорожує тільки з гідом, боїться контакту з місцевими, живе в чотиризірковому готелі, їсть особливу їжу. У мене навпаки. Ми прилетіли в аеропорт Шрі-Ланки, сіли в місцеву маршрутку і виходили у тих місцях, де було цікаво. Коли ви їдете автобусом, розумієте, чим живе ця країна. Ми виходимо разом із жителями на зупинках, набираємо воду з крана, як це роблять місцеві, що деяких людей лякає, їмо вуличну їжу. Це бюджетно і це дає тобі абсолютно нові знання й відчуття країни. Можна приїхати в Київ, пройтися Хрещатиком, зайти у відомі кафе поїсти і зовсім інша справа проїхатися від Києва до Жмеринки. Це зовсім різна Україна.

Подорожні лайфхаки, перевірені досвідом

— Перше і найважливіше — не боятися подорожувати.

— За можливості використовувати для переїздів громадський транспорт. Коли ви подорожуєте — суттєво виділяєтеся з-поміж місцевих. При виході з аеропорту на вас уже чекають тук-тукери, пропонують свої послуги. Це щось на зразок наших таксі. Ви задоволені, бо вас повезуть, куди потрібно. Але ціна за таку комфортну поїздку вдесятеро більша, ніж на місцевому громадському транспорті.

— Беріть із собою перекуси. Якщо ви любитель м’яса, варто пам’ятати, що в багатьох країнах м’ясо не вживають з релігійних міркувань, тому краще взяти з собою. Я купую ковбасу за місяць, ставлю її в холодильник, де за місяць вона втрачає вологу і стає ще сухішою, а відтак і легшою. Контроль в аеропортах досить лояльний, тому ковбасу в багажі ніхто не шукає.

— Багаж має бути легким і зручним. З багажу в мене завжди великий рюкзак, який я здаю в багажне відділення, і маленький рюкзачок із собою.

— У відомі туристичні місця краще приїжджати рано-вранці, або в дні, коли людей менше. Бо в іншому випадку побачите тільки натовп.

— Щодо їжі, потрібно заходити туди, де їсть багато місцевих. Це означає, що там смачно і дешево. Найдешевша, звичайно, вулична їжа.

— Проживання можна раніше бронювати. Однак, як показує практика, кількість місць для проживання реально у кілька разів більша, ніж вказано в Інтернеті.

— Аби убезпечити себе від різних випадків, пов’язаних зі здоров’ям, купуйте страховку, робіть щеплення перед виїздом. Хоча маю друзів, які одного разу потрапили у неприємну ситуацію і страховка їм не допомогла.

Попереду — Америка, Бразилія, Бірма, Таїланд

Сьогодні мені потрібен повний робочий день на догляд за колекцією рослин. Саджати вже нічого не хочу, тільки щоб росло те, що вже висаджено. Хочу більше їздити, доки дозволяє здоров’я, є фінансові можливості. У мене ще Америка попереду, Аргентина, Бразилія, Бірма, Таїланд... Щоправда, можу вирватися максимум на 2—3 тижні, бо якщо поїду надовше — тут будуть бур’яни і запустіння (Усміхається — Авт.).

Записала Наталія Толочко,
Фото Олександри Шевченко