Школа знана не кількістю, а славою своїх учнів…

Прогулюючись набережною Незалежності, неможливо не зупинитися біля архітектурної пам’ятки — будівлі школи № 3. Звертаємо увагу на вивіску, де зафіксована нинішня назва школи — Ужгородська спеціалізована   школа І—ІІІ ступенів № 3 із поглибленим вивченням англійської мови.

Історія будівлі та школи починалася в далекі 30-ті роки ХХ століття

Автором проекту гімназії є Петер Кропачек, про що свідчать документи   Закарпатського обласного архіву. Рішення про будівництво школи було ухвалене 15 березня 1929 року. Є протокол   договору, за   яким архітектор   має проводити будівництво шкіл у місті Ужгороді від 15 березня 1929 р. Відповідно до рішення Ради головного земського міста Ужгорода (Rada hlavního zemskeho města Užhorodu)   від 17.04.1935 виділені кошти для благоустрою біля школи: тротуарів, паркану.

Будівництво школи велося за державні кошти. Проект був затверджений у червні 1930 року. Затим був підписаний протокол реорганізації народної школи в гімназію. Гімназію було здано в експлуатацію влітку 1932 р. і було названо на честь Томаша Масарика. Гімназія отримала статус державної жіночої гімназії ім. Св. Єлизавети Арпадгазі. Кількість учнів у 1939—1940 навчальному році склала 238. Директором школи було призначено Бейлу Гедеона. Гімназія проіснувала до травня 1945 року.

У   вересні 1945 року була відкрита Ужгородська чоловіча російська   середня школа № 2, а в лютому 1946 році   — середня школа № 3. З цього часу і ведеться літопис школи № 3.

З   1954 року   хлопці й дівчата стали вчитися разом. У 1965 році школа отримала статус школи з поглибленим вивченням англійської мови, а з 2012 року —   спеціалізованої школи І—ІІІ ступенів № 3 із поглибленим вивченням англійської мови

Директорами школи у різні роки були: І. Т. Воробйов, О. І. Медведєв, О. І. Гончаренко, Е. В. Дудаш,   А. П. Пуртова, В. Д. Осипчук, Т. П. Тищенко, С. С. Фесенко.

Слід зазначити таку особливість школи, як те, що cюди йдуть навчатися внуки та діти випускників школи. Це забезпечує сталу наступність поколінь: педагоги ще вчили батьків учнів, училися разом із ними, більшість батьків у будь-якому класі знають одне одного як колишні учні цієї школи. Тому тут панує мир і тепло домашнього вогнища, де всі радіють гостям. 414 випускників — це учні, батьки яких закінчили цю школу, а сьогодні навчається 135 дітей цих випускників. За увесь час існування школи тут здобували знання і продовжують навчатися представники понад 100 династій.

«Это была моя жизнь! — каже представник династії випускників школи Андрій Пілюгін. — Мы, отец, я, брат, две сестры и дочь, проучились в ней в общей сложности 60 лет, а младшая дочь учится в 9-м классе. Здесь мои друзья. Здесь мои учителя. Здесь все, что называется жизнью».

За 70 років школу закінчили 3 500 випускників, із золотою медаллю — 127, зі срібною — 132

Серед випускників школи є доктори та кандидати наук, лікарі та педагоги, дипломати та політики, юристи і програмісти...

Настав саме той день, коли ми зустрічаємо старих друзів, згадуємо шкільні роки, гортаємо сторінки альбомів та повертаємося в дитинство. Про нашу школу можна сказати, що в неї славне минуле, хороше сьогодення і прекрасне майбутнє!

УСШ № 3 сьогодні —   це: єдина в області школа з російською мовою навчання; багатонаціональний колектив; заклад, де 90 % учнів — діти випускників школи; підготовка випускника, який вільно володіє українською, російською, англійською мовами; щорічна літня англомовна школа; результативна робота з обдарованими учнями, серед яких переможці Всеукраїнських учнівських олімпіад та конкурсу-захисту МАНу; школа, де запроваджено вивчення чеської мови як другої іноземної; виховання національних традицій та поваги до традицій свого народу; традиційне проведення Дня рідної мови; недільна вірменська школа; активне залучення батьків до управління навчальним закладом.

Про цю школу можна розповідати багато. Безцінна інформація про навчальний заклад зберігається і ведеться архіваріусом В. П. Демченко «Эта увлекательная и кропотливая работа ведется не одно десятилетие. Благодаря этому школа не теряет живую связь с выпускниками, которые живут в 29 странах мира», — ділиться думками Валентина Петрівна.

«Этой школе есть чем гордиться,   — додає Т. Г. Грицо, яка є не тільки випускницею 1963 року, а й пропрацювала вчителем і заступником директора школи 45 років.   — Радует тот факт, что выпускники возвращаются в школу уже учителями, сегодня их 13. И это приятно».

70 років — це зрілий ювілей. Але школа завжди молода, сучасна, постійно оновлюється. Навіть сама будівля відчуває себе іменинницею і виглядає святково, сяючи вечірніми вогнями, закликаючи перехожих зайти. Мабуть, таким і має бути життя сучасного навчального закладу — оснащеним новітніми навчальними технологіями,  креативними педагогічними ідеями, наповненим добрими справами, цікавими подіями, хвилюючими зустрічами, мудрими вчинками, щирими переживаннями.

Тож нехай довгим буде життєвий шлях школи, яка завжди гостинно й привітно зустрічає і господарів, і гостей!