Історія закарпатця, який живе музикою.

Закарпатець Роман Меденці не втомлюється від музики навіть якщо займається нею цілий день. Музика є сенсом його життя, розрадою і відпочинком. Кілька років поспіль хлопець поєднує чотири музичні професії. Він — співак, диригент, композитор, викладач. Сьогодні працює у Будапешті, викладає у кількох музичних закладах і створює власні шедеври для оркестрів і сольних виконавців.

Роман Меденці — єдиний закарпатець, який має ювілейну медаль від Світового конгресу українців за власний вокальний цикл «Поезії Кобзаря».

Відзнаку за значний внесок у популяризацію творчої спадщини та вшанування Тараса Шевченка за межами України йому вручали у Мадриді. Загалом премій і відзнак у Романа чимало: у 2012 році отримав обласну премію Д. Задора, він є лауреатом спеціальної премії вокального конкурсу ім. Йожефа Шіманді, I Міжнародного конкурсу українського романсу ім. Квітки Цісик, дипломантом III Міжнародного конкурсу молодих композиторів на кращий органний твір. У 2016 році отримав гран-прі на I Міжнародному конкурсі композиторів «Карпатський едельвейс» в Ужгороді. Також Роман Меденці є членом Національної спілки композиторів України.

Оскільки сьогодні він працює в Будапешті, інтерв’ю ProZak записував через Skype. Сподіваємося, що змогли передати усе, про що хотів розповісти нам цей талановитий музикант, який не хизується власними досягненнями і творами, а просто живе музикою. Далі — пряма мова Романа.

Твори романтичних композиторів, вплив тітки і перші концерти

Люблю слухати фортепіанну і вокальну музику. З дитинства захоплювався творами романтичних композиторів Шопена, Ліста. Це вплинуло і на мою творчість. Вони, до речі, були хорошими друзями. Познайомилися в Парижі. Ліст був віртуозом, а Шопен більше лірик. У моїй творчості теж більше віртуозних творів.

Моя тітка також музикантка, грає на фортепіано. З дитинства я бачив, як вона готувалася до різних концертів. Під її впливом захотів стати музикантом. У дитинстві, коли тільки почав вчитися музиці, у мене виникло бажання писати музику. Тоді ще не був музично грамотним.

У 6 років вступив до першого класу звичайної школи і паралельно — до хорової музичної школи хлопчиків та юнаків. Основним предметом тут був хор, фортепіано було додатковим предметом. На восьмому році навчання у школі вже не виникало запитань, що робитиму далі.

А вперше на великій сцені виступив у 8-річному віці у Будапешті. Пригадую, що грав тоді твір угорського композитора Бартока з циклу «Дітям», виступ був доволі успішним. Однак після цього концерту я особливо не захоплювався фортепіано. Перший сольний концерт відбувся, коли навчався на музичному відділенні педагогічного училища: я співав романси.

Зранку до вечора живу лише музикою

У мене була мрія навчатися у Музичній академії Ференца Ліста, й вона здійснилася. У 2007 році закінчив теоретико-диригентський факультет, а через два роки — вокальний.

Сьогодні працюю викладачем в училищі, композитором, співаком. Можна сказати, що зранку до вечора живу лише музикою. Іноді маю ранкові уроки хору, під час яких диригую, тож день починається з музики. Іноді до концертів маю репетиції. Моя робота є і хобі одночасно.

Сьогодні у музичному училищі в мене багато здібних учнів, які мають хороші досягнення на музичних конкурсах. Зі студентами ми передусім відшліфовуємо техніку вокалу, а потім працюємо над виконанням твору. Я наголошую студентам, що вони повинні уявляти, коли виконують твір. Затим працюємо в музичному плані — досягаємо певного рівня.

Моя дружина має музичну освіту, але працює не в музичній сфері. Вона — мій перший слухач і критик. Вона слухає багато музики, може оцінювати твори інших композиторів. Має дуже хороший слух. Вона чує твір як слухач.

Треба, аби в крові був Шевченко

З дитинства мене цікавили вірші Тараса Шевченка. Твір «Думи мої» та інші його твори колись співав із хором. Взагалі знаю багато віршів Шевченка, відчував мелодію його поезії.

Вперше написав вокальний твір на слова Тараса Шевченка «Сонце заходить», коли ще був студентом композиторського факультету. У віршах Шевченка відчувається Україна, мелодія передає це. До речі, мій вчитель композиції сказав, що треба, аби «в крові» був Шевченко, бо угорський композитор не зміг би так передати твір цього поета.

Минулого року була важлива дата — 200-ліття Тараса Шевченка, виступав на концерті з нагоди Дня його народження в Угорщині, тут щороку влаштовують концерти на його честь. До цієї дати написав вокальний цикл «Поезії Кобзаря» для сопрано, мецо-сопрано, тенора, баса з супроводом фортепіано. Цикл задумано як своєрідне камерне вокальне дійство, де кожен голос-герой утворює свій образ, веде свою драматургічну лінію, повіряє слухачам свою заповідну мрію, свої думи й переживання. За цей вокальний цикл отримав ювілейну медаль від Світового конгресу українців «200 років із дня народження Тараса Шевченка». Ця медаль для мене дуже важлива, як нагорода за роботу над його творчістю.

Мелодія спочатку лунає у голові

Сьогодні граю на фортепіано, органі, володію гітарою. Більше музики пишу на фортепіано, особливо камерних творів. Якщо пишу для оркестру, то без інструмента. На такий твір йде багато часу.

Якщо знаю, що буде виконаний твір і маю термін, до якого маю написати його, то пишу дуже швидко. Тоді є стимул і пишеться легше. Концерт-фантазію «Карпати» пам’яті Дезидерія Задора я написав за 1,5—2 місяці. Він триває 10 хвилин, написаний для цимбал, фортепіано та симфонічного оркестру.

Мелодія спочатку лунає у моїй голові, я записую її. Зважаю на тему, головний інструмент і за тим уже пишу. Своєю музикою хотів би висловити людям те, що в мене є. Це і мої мрії, переживання. Останнім часом намагаюся писати твори, яких ще не було у моїй творчості. Уже багато чого написано, але повторюватися не хочу, шукаю нові ідеї. Багато часу наразі йде на пошук цього нового. Затим зміст з’являється у моїй голові. Сьогодні пишу твір для струнних інструментів, який виконуватимуть студенти музичного училища.

Я рахую свої масштабні твори, бо вважаю їх більш важливими у творчості композитора, ніж п’єси, обробки чи переклади. Великі твори цікаві для музико­знавців. Загалом у мене близько 30 творів, масштабні з них — 14.

Важливо, щоб музика була багата

У майбутньому хотів би писати твори, збагачувати їх закарпатськими мотивами та колоритами. Хочеться більше працювати з оркестрами, втілювати композиторські задуми. Вважаю, що композитор цінний тоді, коли може сказати щось своє.

Маю чимало ідей, хочеться їх реалізувати. Вокальні твори теж планую писати, бо їх сьогодні мало, особливо в українській музиці. Після Лисенка, який написав «Твори до Кобзаря», майже немає таких визначних робіт. Такий твір, як на поезію Шевченка, хотів би написати й для угорців.

Хочеться працювати й над власним стилем, аби вже з перших мотивів люди впізнавали мої твори. Але одного музичного стилю дотримуватися не варто. Важливо, щоб музика була багата. Я не прагну кількості. Не має значення, скільки творів у композитора, якщо вони не запам’ятовуються. Іноді написано 50 творів, а з них вартісні лише кілька, бо решта — набір звуків. Тому вважаю, що твір має бути написаний якісно.

На композиторських факультетах студенти завжди хочуть, аби їх оцінили викладачі, члени журі, тобто пишуть такий твір, який від них чекають. А вже після завершення академії напрацьовується власний стиль.

Про тенденції у світовій музиці

Я виховувався на класичній музиці. Тепер слухаю професійну сучасну музику. Минулого року на фестивалі «Мюзик-фест» в Україні, де виконували мій твір, бачив переповнений зал зацікавлених слухачів. В Угорщині на подібному фестивалі ледве назбиралася половина залу. У Німеччині, до прикладу, теж більше цікавляться сучасною музикою, навіть оркестр там виконує сучасні композиції.

Я спостерігаю тенденцію, що композитори пишуть таку музику, аби вона була доступною слухачам. Бо для людей важливо розуміти зміст. Думаю, що треба писати цікаву і доступну музику. Бо є такі сучасні твори, перед виконанням яких композитор пояснює, що він хоче сказати.

Електронна музика дуже популярна, думаю, що вона набуватиме більших масштабів. Я хвилююся, що живе виконання, оркестр може відійти на другий план. Будуть оркестри, які не вимагатимуть значних людських зусиль. Можливо, взагалі не потрібне буде живе виконання. Не потрібно буде ходити на концерти, бо можна буде прослухати музику в хорошій якості вдома. Можливо, все буде доступніше, але не знаю, чи буде краще.

У музиці сенс життя і щастя

Музика — сенс мого життя. Не хотів би робити того, що не зв’язано з музикою. Навіть якщо працюю з музикою зранку до вечора, не втомлююся від неї.

Я щасливий, бо можу жити з мистецтвом. Щасливий, коли моя музика виконується. У житті є різні проблеми, без них ніяк, але з музикою забуваю про все це. Я живу музикою, вона підтримує мене в хорошому настрої.

Розмовляла Наталія Толочко, фото з архіву Романа Меденці