Просто просимо поваги
Ніяк не стихне істерія навколо єдиного, на перший погляд, необережного речення голови Закарпатської облради Михайла Рівіса щодо прохання до київських властей трошки звернути увагу на область. Рівіс лише хотів натякнути столичним можновладцям, що закарпатці не розуміють, чому повинні любити владу, яка уособлює державу Україна, якщо ця влада не любить їх.
І лише цей один необережний натяк обласного чиновника викликав гнів у Києві й серед доморощених політиканів, які побачили в словах голови облради ледь не заклик до автономії та навішали на Рівіса клеймо «сепаратист».
Виправдання Михайла Рівіса не заспокоїли певну категорію людей, які порівнювали його слова зі словами сепаратистів Донбасу на кшталт «Нас нє слышат».
І ці звинувачення на адресу голови Закарпатської облради були настільки агресивними, що мимоволі ставиш питання: а не легше було пояснити, чому все-таки Київ щедро виділяє на всі прикордонні області мільярди на ремонти доріг, а нам підкидує копійки?
На захист голови облради певною мірою став закарпатський політик Сергій Ратушняк, який, зокрема, заявив:
«Закарпаття знову нагадує про себе. Територія, яка в 1946 році протиправно була анексована до складу СРСР, а потім механічно відпала разом з Україною, дійсно відчуває себе пасинком. Нерідним, чужим. Територія, яка приносить Києву мільярди з транзиту семи продуктопроводів, електроенергії, нищівної експлуатації лісу, запасів мінеральної сировини, золота, кордонів з чотирма державами-членами ЄС — дивним клептоматійним законодавством України, — є дотаційною. За принципом: бери крихти з панського столу і мовчи.
Нинішня облрада взяла курс на використання положень закарпатського референдуму 1991 року. Нагадаю, референдум був про самоврядну, тобто економічну автономію. У положеннях референдуму є також і право регіону вибудовувати самостійні стосунки в сфері зовнішньоекономічної діяльності. І ось закарпатська влада вже відпрацьовує програму прямої економічної співпраці з Франконією — адміністративна одиниця Німеччини. Про це йдеться на сайті облради. Рішення підтримали 43 з 64-х депутатів. Мене приємно вразив голова облради пан Михайло Рівіс. Він чітко і обгрунтовано сказав, що якщо Київ й далі ігноруватиме елементарні потреби Закарпаття, то область має це розуміти однозначно. А саме — область ніколи не була потрібна київській метрополії, тому в рази отримує менші дотації і взагалі живіть, як знаєте, і йдіть куди хочете. Так йому почали приписувати якийсь сепаратизм.
Насправді провокація до сепаратизму і так є домінуючою ідеєю серед мешканців Закарпаття. Насправді сепаратизмом є дії київської влади, що за 20 років неспроможна збудувати в Криму, Закарпатті тощо ні садка, ні школи, ні сучасної дороги, вже не говорячи про сучасні підприємства, але постійно вимагає любові, відданості й поваги до себе. А так не буває.
Тому я погоджуюся з Михайлом Рівісом, що якщо центральна київська влада хоче бачити Закарпаття в складі України, вона зобов’язана пам’ятати, що є такий край і що неприпустимо фінансувати його потреби в десятки разів менше, ніж сусідньої Львівської області.
Тож Закарпаття в пошуках економічних партнерів, з якими воно зможе покращити своє соціально-економічне становище з тотальним безробіттям. І як «вибухнуть» уже сотні тисяч паспортів на руках закарпатців, за якими вони вже сьогодні є громадянами Угорщини, Румунії, Словаччини, Чехії, Польщі в разі подальшого зубожіння і безробіття, — тяжко спрогнозувати на користь України».
І ще один момент. Обласна рада спочатку розмістила заяву Сергія Ратушняка на своїй сторінці в Інтернеті. Але ця заява там довго не протрималася. І знову-таки через переляк бути вилаяними київськими чиновниками та українськими ультранаціоналістами.
Виходить, що сказати якесь слово на захист рідного краю сприймається у нас як прояв до сепаратизму. А хтось може сказати, чи є інші механізми достукатися до глухої української влади, щоб вона нарешті пояснила, чому не розглядається питання «пересічників», чому не розглядаються питання внесення Закарпаття в урядовий експеримент щодо виділення частки з митного збору на ремонти доріг і так далі?
Виходить, що у цій країні не можна любити свій край, а потрібно кланятися Києву і чемно чекати на «подачки». Така нам і ціна.
Коментарі :
Додати коментар