Останнім часом у соцмережах жваво обговорювалася блокада кількома активістами приміщень Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області.

Активісти не просто заблокували приміщення, а й провели у них цілу ніч. Тоді ж прозвучали деякі звинувачення та вимоги до керівництва Міграційної служби області. Під ранок активісти пішли, але так до кінця і не зрозуміло, якими були вимоги і чи виконані вони.

Ми навідалися до керівника УДМС у Закарпатській області Ігоря Михайлишина і попросили прокоментувати цей інцидент.

— Ігорю Володимировичу, відвідини громадських активістів обійшлися без насилля? Для вас це, напевно, неприємний інцидент?

— Все тихо і спокійно. Потрібно розрізняти зерно від полови. Якщо є конкретні звинувачення чи претензії, то це одне, а якщо проводиться якась акція заради піару, то це інше. У нас тільки формується громадянське суспільство і вважаю появу громадських активістів, які вимагають від чиновників бездоганного виконання своїх обов’язків згідно з чинним законодавством, великим позитивом для нашої держави. Тим не менше, вважаю також, що ці ж таки активісти повинні дотримуватися букви закону і нести конструктив.

— Тобто, діалогу не вийшло?...

— Це було схоже на монолог декого з активістів. У свою чергу, я мав терпіння всі претензії вислухати і надав відповідні пояснення. Тільки не розумію одного: якщо активісти вимагають дотримання закону чиновниками, то чому вони вважають, що самі можуть порушувати закони?

— Мова про проникнення в держустанову? Хіба це порушення?

— Ні, мова не про це. Ми не є секретною установою. Заходити можна без проблем. Тим не менше, як пояснити перебування активістами в установі в позаробочий час? Окрім того, у нас таки є приміщення, де зберігаються персональні дані, і тут уже, як не як, дійсно будь-кому доступ неможливий.

— На одному з відео, яке розповсюдили активісти, дійсно видно, що співробітники міграційної служби попереджали активістів про персональні дані.

— Так. Є ж відповідне Положення про обробку та захист персональних даних і ми від цього відштовхуємося. Доступ до цих даних мають лише відповідні співробітники, які їх опрацьовують. Ці дані ми можемо надати лише за рішенням суду, на вимогу слідчих по кримінальній справі або з особистої згоди особи. До речі, у тому ж Положенні вказано, що двері, за якими зберігаються картотеки з персональними даними, повинні бути обладнані замками або конт­ролем доступу. От і все. Активісти ж собі дозволяли агресивно входити в кабінети з картотеками і ще й висловлювали якісь претензії. Щодо ночівлі в установі, то це також уже перебір…

— І все-таки вимоги активістів, які блокували ваше управління, були в багатьох моментах логічними. Наприклад, що стосується черг…

— Знову ж таки повторюю: на логічні питання є логічні відповіді. І я їх надав. І це не якісь вигадані аргументи. Що стосується черг, то це якесь незрозуміле патологічне явище, яке базується навіть на ажіотажі в пресі. Доволі тривалий період у нас вже не було черг, усе працювало чітко за графіком без попереднього запису. Але ж тут почалася видача біометричних закордонних паспортів із електронними чипами. І почалося. Преса так нагнітала ситуацію, що дійсно виник ажіотаж. Саме ваші колеги розповідали, що безвіз не буде стосуватися тих, у кого нема біометричного паспорта. Громадяни почали атакувати нас із проханням зробити біометричний паспорт. На той час у нас для цього була лише одна робоча станція. Дійсно утворилися черги. Але ж це тривало недовго.

— Хіба наразі черги зникли?

— Не повністю, але ажіотажу вже немає. Навіть активісти не змогли зафільмувати якихось довгих черг у нашому управлінні. Все працює в нормальному робочому ритмі…

— З чим це пов’язано? Вже всі, хто хотів, отримали паспорти?

— Не зовсім так. Мені довелося переконувати керівництво в Києві, що Закарпаття займає третє місце в Україні за кількістю закордонних паспортів, які видаються громадянам, і нам потрібне додаткове обладнання. Нам потрібно було облаштувати це обладнання в інших районних центрах. Київ пішов нам назустріч. Уже через короткий період ми отримали 5 апаратів, а потім ще 6. Це зняло напругу. Черги зникали. Фактично у нас без обладнання залишалися Міжгірський, Воловецький, Перечинський, Великоберезнянський та Мукачівський райони…

— І як там зараз?..

— Усе впирається у питання фінансів. Зараз усі кошти, які заробляє міграційна служба на паспортах, того ж дня через казначейство перераховуються у місцеві бюджети. Тобто, збори за виготовлені паспорти в тому чи іншому районі чи місті, йдуть до бюджету цих адміністративних одиниць. Щоб було зрозуміло, які це гроші, то скажу так: у 2015 році місцеві бюджети поповнилися за рахунок наших зборів на 25 мільйонів гривень. За 9 місяців цього року вже на 22 мільйона.

Ми неодноразово зверталися до мерів та голів рад з листами, щоб вони посприяли вирішенню питання покращення обслуговування громадян. Тобто, щоб місцева влада виділила 100 чи 150 тисяч гривень своїй міграційній службі на обладнання для електронної черги. До прикладу, бюджет Ужгорода від нас отримав 7 мільйонів гривень, то чому б владі не посприяти виділенню 100 тисяч гривень, щоб закупити обладнання для електронної черги і тоді б усі питання з чергами взагалі вирішилися. На жаль, депутати нас не чують…

— Це так по всій області?

— Власне, ні. Хочу сказати, що місцеві ради тих згаданих мною районів, де не було обладнання для біометрики, якраз і пішли нам назустріч. Саме у цих районах влада виділила кошти на придбання станцій та обладнання. До прикладу, так було в Міжгір’ї та Воловці. Або ж візьміть нещодавнє відкриття Мукачівської районної міграційної служби в Кольчині. Навіть у Києві визнають, що там чи не найкраще і найсучасніше приміщення міграційної служби в Україні.

— Відкриття нових служб, напевно, вимагає додаткових кадрів?

— Не все так просто. Мені знову ж таки довелося їхати до Києва і випрошувати відкриття двох додаткових посад з відповідним фінансуванням для Воловця та Міжгір’я. А от у Мукачівському районі я свого часу не дав звільнити 5 чоловік після скорочень по службі. І зараз ці люди працюють у Кольчині.

— Виходить у нас уже всі райони мають необхідне біометричне обладнання…

— Зараз мені вдалося «вибити» у Києва ще три станції і тоді ми «закриємо» Перечинський та Великоберезнянський райони і матимемо одну «запасну» станцію для непередбачених випадків. Не хочу вихвалятися, але є в Україні області, де проживає понад 5 мільйонів населення і у них 6 станцій на всю область. У нас мільйон двісті тисяч населення, а станції вже є в 13 районах, а буде в усіх 15.

— Ми трохи відхилилися, але можна вважати, що питання з чергами закрите і у активістів вже не має бути претензій. Але ж активісти також вимагали від вас пояснень щодо вартості закордонних паспортів. Кажуть, що є виграні суди, де постановою суду передбачена вартість закордонного паспорта на рівні 170 гривень. У вас же паспорти значно дорожчі…

— Я надав пояснення активістам, надаю і вам: ніяких паспортів за 170 гривень немає. Скажу більше, всі ці активісти, які подавали в суд і говорили про те, що суд виграли, згодом отримали закордонні паспорти і заплатили за них стільки, скільки передбачено законом. І це не 170 гривень. Невже ви думаєте, що якісь регіональні міграційні управління встановлюють самовільно свої ціни на паспорти? Це все регламентовано законом і ми не можемо зменшувати чи збільшувати ціну. Якщо зменшимо, то перша ж перевірка КРУ виявить у нас недостачу і ми будемо покарані. І ще одна нісенітниця, мовляв, банки встановлюють свої ціни. Це не так. Всі банки,які приймають оплату за виготовлення паспортів, беруть одну й ту суму.

До речі, ми вже повідомляли, що з 1 жовтня Кабмін встановив нові ціни на закордонні паспорти. Трохи дивно, але Кабмін відмінив держмито у розмірі 170 грн. і при цьому залишив плату за послуги.

— То скільки зараз коштують закордонні паспорти?

— Закордонний біометричний паспорт зараз коштує 391 гривню, а терміновий 478 гривень. У випадку втрати паспорта виготовлення його у звичайному режимі коштує 377 гривень, у терміновому 450 гривень. Ціни встановлені Кабінетом Міністрів і жодних варіантів щодо зменшення чи збільшення їхньої вартості бути не може. Крапка.

— А хіба логічно було знімати держмито і залишати плату за послуги? От скільки за місяць у вас виготовляється паспортів і скільки держмита сплачувалося в місцеві бюджети?

— Трохи дійсно не логічно. Щомісяця нами видається 8—10 тисяч закордонних паспортів, у середньому півтора мільйона гривень надходило в бюджет з держмита в місяць…

— Як відомо, з жовтня вами вже видаються замінники внутрішнього паспорта, так звані ID-картки. Пішов процес? Яка їх вартість?

— Це наразі актуальна тема. Скажемо так, ми вже видаємо ID-картки від січня цього року. Видаємо тим, хто досягнув 16-річного віку. Ці картки є безкоштовні. А от що стосується всіх інших мешканців України, то вартість на ID-картки ще не встановлена, законодавством відведено місяць, аби все врегулювати, у тому числі й ціну. Тим не менше, технічно ми готові до видачі карток.

— Скажіть кілька слів про ці картки. Це буде автономний внутрішній документ, чи він буде видаватися разом зі звичним паспортом-книжкою, як це є зараз?

— ID-картки будуть видаватися перший раз за місцем реєстрації. У картку буде занесено прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, місце народження, стать і обов’язково унікальний персональний номер. До змінної інформації, яка буде в карточці, належать прописка та сімейний стан. ID-картки будуть видаватися, як ви кажете, автономно. Тобто, тільки ID-картки будуть внутрішнім документом громадянина, а звичних паспортів-книжок вже не буде. Не можна обирати або картку, або паспорт…

— А що означає: буде видаватися «перший раз» за місцем реєстрації? Картка може видаватися кілька разів?

— По-перше, картку потрібно буде міняти кожні 10 років. Окрім того, картку може хтось загубити тощо. У такому випадку другу картку вже можна буде зробити в будь-якому регіоні України, бо дані громадянина вже будуть в загальноукраїнському електронному реєстрі.

— Ви сказали, що технічно готові до видачі ID-карток і відразу згадалося, що деякі функції, які були у вашому віданні, тепер виконують так звані ЦНАПи — Центри надання адміністративних послуг. Хіба ЦНАПи не перебирають ваші функції?

— Скажу відверто, передача деяких наших функцій у ЦНАПи проходить доволі хворобливо, інколи створює додаткові бюрократичні перепони. Адже насправді ЦНАПи лише приймають документи від громадян на виготовлення паспортів, а потім ті ж таки ЦНАПи передають нам документи, щоб ми паспорти виготовляли. Такі собі посередницькі функції у Центрів адмінпослуг. Більше того, громадяни самі можуть обирати — нести документи здавати нам чи здавати через ЦНАП.

Інколи доходило до абсурду, коли керівництво деяких адміністративних одиниць ледь не вимагало у нас все обладнання і комп’ютерну техніку, раз уже вони повинні приймати документи на закордонні паспорти через ЦНАПи, а нам доводилося пояснювати, що ця техніка у нас функціонує не лише для закордонних паспортів. Дехто забуває, що наші функції значно ширші і ми займаємося, зокрема, і мігрантами, і багато чим іншим. Якщо коротко, то 80 % всієї роботи за всіма напрямками залишилося за міграційною службою. Звичайно, ми розуміли, що передача певних наших функцій у ЦНАПи призведе до труднощів, тому навіть підписали угоди з місцевими адміністраціями на навчання персоналу…
— Ситуація з головним офісом управління міграційної служби в Ужгороді більш-менш зрозуміла, а як ситуація в районах? Чи надходять сигнали про корупційні діяння ваших співробітників у районних відділеннях?

— Хочу пояснити ще раз, ми чітко регламентовані законодавством, у нас неможлива фривольність, у нас чітко встановлені тарифи на послуги. Ми фінансово залежні від Києва і не можемо проводити якусь додаткову діяльність. Ми навіть не маємо власних приміщень, а орендуємо їх, тому не можемо собі дозволити видавати ці приміщення під якісь інші служби, буфети чи ще щось подібне. Тобто корупційна складова просто неможлива. І це повинні знати всі люди, які мають необхідність скористатися послугами міграційної служби. Я не можу відповідати за всіх співробітників у всій області, можливо, десь може затесатися в колективі «паршива вівця», але за будь-якого випадку вимагання хабара за наші послуги я прошу негайно повідомляти мені особисто. Наразі наша служба працює методично і без провалів. І це радує.

— Із районних відділень, яке можете відзначити?

— Напевно, таки Берегівське. У них величезне навантаження. Мало того, що там видається дуже багато паспортів, так там співробітникам потрібно окрім іншого ще бути двомовними. До честі наших берегівських співробітників, вони працюють дуже професійно.

— Не впевнений, чи буде це питання коректним, але ви відповіли про претензії активістів щодо черг чи вартості паспортів, але ж у них була ще й претензія щодо вашого громадянства. Громадські активісти кажуть, що у вас є громадянство іншої країни і навіть просили правоохоронців перевірити це…

— Це не просто болісні питання. Це питання честі. Скажу так, я ще в студентські роки наприкінці СРСР, навчаючись у Львові, піднімав студентів на акції за Незалежну Україну. Для мне питання держави є визначальним. Я палкий патріот і коли постало питання звинувачення щодо мого можливого другого громадянства, то сам попросив усі відповідні структури провести розслідування і оприлюднити нарешті те, що у мене єдине громадянство і я є громадянином лише України. І це не обговорюється.

Розмовляв Костянтин Підлубний