Хто відповість за екологічне лихо в Закарпатті?

Видання починає серію матеріалів, аби з’ясувати, наскільки брудні наші ріки, як у нас працюють очисні споруди (і чи є вони взагалі), хто найбільше забруднює стічні води, які речовини є в поверхневих водах, чим це нам загрожує і як ми можемо змінити ситуацію.

Звісно, йдеться передовсім про закарпатське село, бо саме там ситуація з очисними спорудами й чистотою води найбільш загрозлива. Хтось у цьому винен і цей хтось має відповісти. Ми розбиралися у цьому питанні з незалежними екологом та юристом, а також владою.

Вода з нітритами, нітратами, фосфатами і мікро­організмами

Оксана Станкевич-Волосянчук, кандидат біологічних наук, президент РМЕО «Екосфера», у інтерв’ю виданню зазначає, що основне джерело забруднення річок у Закарпатті — комунально-побутові стоки. Загроза і від Перечинського, Свалявського та Великобичківського лісохімкомбінатів (сьогодні з них працює лише Перечинський). На їх території просоченість грунту фенолами та іншими токсичними сполуками сягає кількох метрів, усе це потрапляє у ґрунтові та поверхневі води. Щоправда, наразі у Великому Бичкові, де питання стояло найгостріше, ця проблема вирішується — там працює придбана на кошти міжнародних організацій-донорів очисна споруда.

Найбільше забруднює річки сільське господарство, кожен населений пункт є потужним джерелом забруднення.

«Причина цього — відсутність якісних систем очищення каналізаційних стоків. Централізоване водовідведення фактично є лише у містах та селищах. У селах це — септики. Септики — це окрема тема. Як правило, облаштовані вони абияк і слугують основним джерелом забруднення грунтових вод, яке населення одночасно використовує у якості питної зі своїх колодязів, — роз’яснює експерт. — Практично уся колодязна вода в селах забруднена нітритами, нітратами, фосфатами та мікроорганізмами. Нерідкісними є випадки виведення каналізаційної труби з новобудови просто в річку і це відбувається не тільки в селах, а й в обласному центрі».

Що стосується очисних споруд, то ті, які є, не очищають повною мірою каналізаційні стоки. В Ужгороді, наприклад, в Уж із очисних споруд спускається недоочищена вода на 50—70 %. У Рахові міська рада взагалі примудрилася продати частину виробничих приміщень очисних споруд у приватну власність і сьогодні вони не задіяні в циклі очищення води.

Інше питання — прибережно-захисні смуги, які мають захищати річки. Вода особливо забруднюється тоді, коли на берегах річок облаштовують літні табори для утримання худоби або поля розорюються до самісіньких берегів річки. Тоді у воду потрапляють нітрати, фосфати, нітрити, пестициди.

А ось ці прибережно-захисні смуги у всій повноті збережені не всюди. На малих річках (довжиною менше 100 км) ширина такої смуги має становити 25 м від урізу води по обидва берега. Для таких річок, як Уж, Латориця, Боржава, Ріка, Тересва, Теребля, Тиса, ширина смуги має становити 50 м по обидва береги. А якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Керівниця РМЕО «Екосфера» наголошує і на позитиві: наші річки досить швидкоплинні: швидка течія на мілководді підвищує самоочисну здатність річки. Протягом кількох кілометрів такої течії річка встигає самоочиститися і це єдине рятує наш край від тотального забруднення. А от спрямлені річки в канали, а також греблі в результаті будівництва МГЕС значно погіршують таку самоочисну здатність річок.

Заборона на перевірки

Влада підтверджує, у населених пунктах (де мешкає менше 10 тисяч людей) у приватному секторі практично відсутні очисні споруди. Майже 95 % наявних потребують капітального ремонту або реконструкції. Ні в Державному, ні в місцевих бюджетах не передбачене фінансування із цих питань.

Директор Департаменту екології та природних ресурсів Закарпатської ОДА Юрій Шпонтак додає, що підприємства житлово-комунального господарства найбільше забруднюють поверхневі води Закарпаття. Найбільше скидів спостерігається в Ужгороді, Мукачеві, Хусті, Тячеві, Берегові.

Щодо якості води у селах, то чиновник підкреслює, що тут відповідальність сільських рад — забезпечити центральне водопостачання і водовідведення. Як каже Юрій Михайлович, сільські ради приділяють замало уваги питанню скиду стічних вод, поводженню із твердими побутовими відходами, хоча це найбільш кричущі питання, які впливають на навколишнє середовище.

Проблема не тільки у сільських головах, а й у мораторію на перевірки. За останні два роки екологічну інспекцію не допускали до перевірки підприємств узагалі. Заборонена перевірка суб’єктів господарювання щодо їх впливу на навколишнє середовище.

«За Законом відповідальність за забруднення несе суб’єкт господарювання, але наразі держава не здатна забезпечити механізм контролю. У нас нема важелів контролю і моніторингу, тому що система державного моніторингу наразі не запущена, онлайн-спостереження у реальному часі не ведеться, — провадить чиновник. — І говорити про те, що ми маємо скасовувати перевірку суб’єктів господарювання — це неправильно. Якби у нас паралельно функціонувала система моніторингу, завдяки якій ми могли би чітко у реальному часі бачити обсяг забруднювальних речовин у поверхневих створах, то можна було би говорити про те, що не варто щороку здійснювати перевірку суб’єктів ЖКГ. Наразі забір проб води на аналіз проводиться у кращому разі раз на місяць, то пікові навантаження у тому ж місяці ми можемо і пропустити».

Один із варіантів виходу з критичної ситуації — робота з європейськими грантами, тим паче, Європа зацікавлена, щоб вода до неї із Закарпаття потрапляла чистішою. Перше, що треба зробити — виготовити проектно-кошторисну документацію, вона вже розробляється. У Департаменті вірять, що цього року вона з’явиться, бо з наступного можуть впроваджуватися грантові програми саме цих напрямків, на які можна подати заявки. У проектній документації щодо забезпечення централізованого водопостачання йдеться і про збір стічних вод та їх очищення.

На запитання, як Департамент екології може впливати на ситуацію, Юрій Михайлович зізнається, що роль влади — роз’яснювальна робота і написання пропозицій.

«Депутатам стараємося це доносити. Люди мають прийти на сесію обласної ради або на засідання відповідної комісії і сказати, умовно кажучи, «нам це треба». Також треба відновлювати функції контролю з інспекційної діяльності», — каже чиновник.

Але й закарпатці таки не сидять, склавши руки. Від них надходять різні звернення щодо забруднення води. Якщо вимагається контроль, то Департамент подає запит у Державну екологічну інспекцію з процедури розгляду цього питання, але у останніх теж своя процедура виконання.

4 вироки за забруднення води

Прокоментував екологічну проблему і правник — кандидат юридичних наук, практик Віталій Дацюк. Він переконує, відповідати мають органи місцевого самоврядування — місцеві (зокрема сільські) ради, у повноваженнях яких, за Законом — контроль за якістю питної води, охорона водойм. Крім того, районні ради мають встановлювати правила користування водозабірними спорудами, визначати зони санітарної охорони джерел водопостачання, обмежувати або забороняти використання підприємствами питної води у промислових цілях. А ось підприємства (і дворогосподарства) відповідають перед Законом суто номінально. Є адміністративна відповідальність за забруднення води і кримінальна.

У Кодексі про адміністративні правопорушення йдеться про відповідальність підприємств і посадових осіб, які дозволили підприємству викидання неочищених стічних вод — штраф від 51 грн. до 119 грн. За забруднення/засмічення води, порушення водоохоронного режиму на водозаборах на громадян накладається штраф — від 51 грн. до 119, на посадових осіб — до 136 грн. За порушення правил водокористування, самовільне проведення гідротехнічних робіт можна дістати до 136 грн. штрафу.

Щодо кримінальної відповідальності, то є окрема стаття 242 «Порушення правил охорони вод». Йдеться про забруднення поверхневих чи підземних вод у тому випадку, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи для довкілля. Санкція: штраф від 1700 до 3400 грн. або позбавлення права займатися певною діяльністю на строк до 5 років, або обмеження волі (не позбавлення) до 5 років. Якщо діяльність спричинила захворювання, загибель людей, то тут може бути позбавлення волі до 5 років. У Єдиному реєстрі судових рішень наразі лише чотири вироки за цією статтею. Є також цікава стаття 238 у Кримінальному кодексі «Приховування або перекручування відомостей про екологічний стан або захворюваність населення» — щодо цієї статті, то тут узагалі нема жодного вироку.

«Чому так? По-перше, ніхто цим не займається, по-друге, на практиці дуже складно довести зв’язок між забрудненою водою і загрозою для життя і здоров’я людини. Нема кадрів, які могли би компетентно займатися наглядом за додержанням екологічного законодавства, — пояснює експерт із права. — Загалом це замкнене коло. Законодавство дозволяє викидання стічних вод у відкриті водойми, якщо шкідливі викиди не перевищують допустимі норми, але ж це треба контролювати, хоча би проводити об’єктивні лабораторні дослідження».

Як у Європі й що можуть зробити закарпатці?

Наші три джерела одноголосно заявляють, впливати на ситуацію з водою, яка потрапляє до річок, може громада.

Пані Оксана стверджує, що ми на тій межі, коли все треба докорінно змінювати, тут потрібні великі інвестиції для реконструкції існуючих в області каналізаційних систем та систем збору дощових вод, а також очисних споруд. Вона наголошує, кожен орган місцевого самоврядування повинен відповідати за якість води у річці, яка тече нижче села. Нові будинки (приватні чи комунальні) повинні здаватися в експлуатацію лише після облаштування індивідуальних очисних споруд, якщо немає централізованої каналізації. У Польщі, наприклад, ще на початку 2000-х років кожен власник житла у селі, де немає централізованої каналізаційної системи, мав встановити власні очисні біологічні споруди. Інакше платив штрафи за забруднення довкілля. Сьогодні в Чехії та Словаччині жоден новий будинок не здається в експлуатацію, поки не буде облаштована система збору дощової води в підземні резервуари або у спеціально створену для того штучну водойму.

Представник ОДА теж каже, що нема куди тягнути з цією бідою.

«Питання не у державі. Є ж громада, яка п’є воду, стежить за сміттям. Що вона може зробити? Не купувати фосфатні засоби миття, не викидати хімічні джерела струму у сміття, бо це дуже сильно забруднює поверхневі води. Треба сортувати сміття, — міркує чиновник. — Тільки сама громада може щось змінити. З іншого боку, та громада, яка мешкає біля низу річки, хоче змін. А що казати про ту громаду, що нагорі, як її примусити не викидати пляшки, петфлакони у русло річки?».

Юрист має чіткі пропозиції. Зараз діє і мораторій на перевірки, однак якщо люди звертаються — громадські організації чи самі громадяни, то відповідні органи мають розглянути ці звернення, а потім перевірити підприємство. Закарпатцям варто звертатися в екоінспекцію, у сільські ради, які хоча би можуть створити комісії для обстеження того чи іншого об’єкта. Мешканці тих же сіл мають подавати інформаційні запити в органи місцевого само­врядування, у ту саму екоінспекцію щодо екологічного стану, показників води.

«Це варто робити у співпраці з громадськими активістами, професійними екологами, які потім можуть фахово оцінити відповідь влади на запит громади. Якщо відповідь влади — чистота води у межах норми, а результати дослідження незалежних експертів показують, що ні, то треба звертатися в екоінспекцію, яка зобов’язана провести офіційну експертизу. Далі вже можна йти у правоохоронні органи, які зобов’язані реєструвати правопорушення за ст. 238. Так справу можна зрушити з місця», — радить правник.

Як висловлюється незалежний еколог, Європа близько. Просто нам треба наближатися до неї швидшими темпами...

Евеліна Гурницька