Ми публікували першу частину розповіді про Ірину Галай, дівчину з Мукачева, першу українку, яка підкорила найвищу точку світу. Ось продовження. Нагадаємо, дівчина наразі відпочиває у комплексі «Термальні води Косино», де дала прес-конференцію для закарпатських медіа. Звідти і був записаний текст. Далі пряма мова. Захоплива! І щира.


Як Еверест світогляд перевертає

Коли виводиш організм із зони комфорту, тільки тоді починаєш розуміти, що таке життя. Еверест навчив мене ставитися до всього простіше. Коли йшла туди, то у мене були певні проблеми у житті, у роботі. Коли повернулася, то думала, Боже, про що я тоді переживала, це були такі смішні речі, у житті є важливіші питання. Більше уваги треба звертати на сім'ю, рідних, спілкування із друзями.

У мене ніколи не було ... морального спілкування з горою. У мене була мета: прийшла, зайшла, спустилася і все, поїхала. Не було такого, щоб я знайшла відповіді на питання. Зате є багато енергії, вона з мене пре.

У горах я навіть сентиментальною стала.

Про янгола-охоронця

Коли почала ходити у гори, то змінилося ставлення до релігії, перед Еверестом ходила кілька разів до церкви подякувати за мого янгола-охоронця, у сходженні він мені дуже допоміг, було кілька моментів, коли я розуміла, що хтось мене оберігає. До прикладу, були нереальні вітри, намети кидало у різні боки, а я лежу і інтуїтивно відчуваю, що зі мною усе буде добре.

Витриваліша за чоловіків

Щодо сили духу... Думаю, це вроджене. У мене сестра така, вона має трьох дітей, хто ще на таке зважиться? Це і витривалість — постійні заняття спортом. Витривалість треба у собі розвивати і самоконтролем, коли у чомусь собі відмовляєш. Коли кажуть, що нема часу на заняття спортом, то можу цю інформацію спростувати. Коли треба, то знаходиш час. Я щодня після роботи сідала в машину і їхала у спортзал. Це були дуже інтенсивні тренування протягом року: я займалася боксом, фіт-кросингом, силовими тренуваннями, бігала Києвом по 18 км. Я розуміла, куди йду і мені треба було підготуватися.

Під час експедиції хлопці не могли пройти 10 кроків від намету до намету, бо в них починалася задишка. У мене ж усе було добре, я там у планку ставала, загалом спортом займалася, аби довести своєму гіду Вікторові Бобку, що я нормально почуваюся, мене не треба спускати нижче. Багато хто не вірив, що після 10 днів перебування на висоті 6400 м я зможу піднятися на вершину. Бо на висоті 6400 м одразу втрачаєш сили, організм не перетравлює їжу, а у мене все нормально було, не було безсоння чи головного болю, я спокійно спала, тільки холодно було.

У базовому таборі вночі було до -20о С, усе могло завалювати снігом, коли потім усі речі мокрі. З туалетом було важко, я намагалася максимально терпіти, бо розуміла, що похід у туалет може вартувати мені відмороженої частини тіла.

Нестерпне очікування

Коли прокидаєшся у наметі на висоті 6400 м і розумієш, що тобі ще днів сім треба тут сидіти, а цілими днями нема що робити. Зранку до вечора ти мусиш вигадувати собі, як вбити час. Щоб чимось зайнятися, я допомагала готувати, щось різати, чистити. Час не те що довго плине, але чекати дуже важко. Коли питала у свого гіда, що для мене може бути найважче у цій експедиції, то він сказав, що чекати, бо я дуже непосидюча. Від цього очікування можна було спробувати отримати задоволення, бо ти ж у горах, свіже повітря, Еверест над тобою, ти лежиш, думаєш, читаєш. Я читала історичні книжки, про війни, полководців.

Обігнати всіх

Цього року піднімалися 150 осіб без шерпів (їхня головна функція — допомагати з речами), з шерпами — 300, бо на одну людину — один шерп. Думаю, для гори це забагато. Найбільша черга на найнебезпечніших ділянках, де люди починають у собі сумніватися, втрачають сили. Я намагалася майже всіх обігнати, щоб прийти першою. При цьому мені рекомендували йти повільно, маленькими кроками, звертати увагу на те, щоб руки не синіли. Якщо пальці синіють, це означає, що організму бракує кисню, тоді треба повертатися.

Я не користувалася допомогою лікарів. Моя конкурентка (ще одна українка Тетяна Яловчак, яка цьогоріч підкорювала Еверест) потребувала медичної допомоги, коли вона піднімалася, а я спускалася (сміється Ірина). Навіть якби вона піднялася зі мною в один день, то я все одно була би швидше, я бачила, як вона йшла, з ким йшла.

Унікальні шерпи

У 2014 році була велика трагедія, коли на Евересті прокладали мотузки з боку Непалу, тоді загинуло дуже багато шерпів, оскільки на них спустилася лавина. Після цього шерпи влаштували, можна сказати, Непальський майдан, вони вийшли з протестом, що їм мало платять, а вони ризикують своїм життям і у них великі сім'ї. Після цього їм збільшили виплати, до них почали набагато краще ставитися, як до нормальних людей.

Шерпи унікальні, вони можуть без кисню підніматися й туди-сюди ходити. Вони дуже цікаві люди і дуже добрі. Відчувалося, що вони не просто за гроші прийшли відпрацювати, а постійно цікавилися, чи все добре, допомагали. Вони такі позитивні. Вони буддисти, жодну комашку намагаються не образити.

Шерпи дуже забобонні у горах. У них є молитва перед сходженням, коли вони моляться богам гір, аби ті впустили і випустили альпіністів. Вони вважають, що без цього ритуалу в гори йти не можна.

Мій шерп уже у дванадцятий раз був на Евересті, йому 28 років. Вони всі обожнюють Еверест, у свого я бачила іскру в очах, коли він піднявся, він аж загорівся. Він важко йшов, але був такий щасливий, що піднявся. Вони допомагають одне одному, навіть, якщо не знайомі.

Тибетським шерпам не подобається, що ми ходимо у гори, вони вважають їх священними, а ось непальські — зовсім інші, вони балдіють від людей, які піднімаються на цю вершину, тим паче, якщо це дівчата. Біля мене постійно по 20 шерпів сиділо.

Еверест покращив англійську

Ми з альпіністами спілкувалися між собою, ходили одне до одного в гості, я дуже багато про Україну розповідала. Перші питання від учасників експедиції були щодо Росії, про те, як ми між собою спілкуємося. Загалом у горах політики нема взагалі, ми намагалися про неї не говорити. Вже тепер супер володію англійською, спочатку було не дуже, але ж треба було говорити, то так починала гарно розмовляти. Альпіністи були з Німеччини, Англії, Японії, Китаю, Італії, Іспанії, Аргентини, багато з Америки. Зі мною у таборі була француженка, яка втретє піднялася на Еверест, у російській команді було багато жінок, але не всі піднялися.

Про любов на Евересті

Багато ситуацій, коли закохуються, навіть одружуються після сходження, знаю, що і пропозиції роблять на вершині або ж записують на відео, якщо половинки там нема. Бувало, що внизу знайомилися, а вже на вершині робили пропозицію.

Про заздрісників, які не вірять, що Ірина дійшла до верхівки

(У соцмережах ширилися чутки щодо сходження Ірини, мовляв, чи справді вона дійшла до самої вершини, жінка цю інформацію спростовує).

Раніше ці альпіністи ледве-ледве піднімалися на пік Комунізму, тому що не було нормальних спорядження, костюмів, вони втрачали багато енергії, їм було дуже важко. А тут прийшла Іра, якась блондинка, сіла на радіо і розповідає, як вона легко пішла на Еверест, нічого не відчула й спустилася. Звичайно, що їх (альпіністів) це трішки зачіпає. Але я кажу правду, так, як було. Що, мені зараз розповідати, як мені там важко було, як повзла і дерлася руками? Для чого? Всі бачили, як я йшла, у мене є відео. Звичайно, не вірили.

У мене є сертифікат з печатками про підтвердження сходження, який надав Китай. Також шерпи, які були очевидцями, підтверджують сходження. Є засвідчення у Національному реєстрі рекордів України, його вручили під час прес-конференції в аеропорту «Бориспіль».

Мій рожевий льодоруб зараз удома, але його у мене просять до музею. Не хочу віддавати, бо це вже мій талісман. Може, потім віддам.

65 тисяч доларів за найкрутішу пригоду в житті

Така експедиція коштує 65 тисяч доларів. Я була на місці й бачила, куди пішли ці гроші. З цієї гори Непал та Китай мають змогу заробити собі на рік, вони там беруть за все, навіть за те, що ти дихаєш тим повітрям. У цю суму включено зарплату шерпам, проживання, харчування, зарплату китайцям, які прокладають перила до вершини, кисень, дозвіл на сходження. Мені не було важко переконати інвесторів. Сім'я мене підтримала, мій шовгор, який у мене вірить. Це була найкрутіша пригода у моєму житті.

Новий маршрут на Еверест

Є кілька австрійських альпіністів, які ставлять нереальні рекорди. Мене надихають люди, які перемагають себе. Хочеться мені залізти на таку стіну, на яку ще ніхто не зміг, подобаються мені такі подвиги. Мій гід наступного року хоче відкрити новий маршрут на Еверест, кажу, можна з тобою? А він каже, що там треба міцного чоловіка, який нестиме балони. Я кажу, я буду. А він каже, що треба тренуватися, аби таку вагу нести, бо шерпів там не буде. Кажу, ти подумай.

До речі, є складніший підйом на Еверест без шерпів, коли піднімаєшся стіною гори. Це така скельна стіна, якою треба лізти по льоду, це все самотужки переносиш.

Про страхи

Боюся батька, він для мене авторитет. А так, щоб чогось/ когось боятися, то, думаю, не боюся. Я певний час боялася мишей. Але після того, як почала спати у спальному мішку, а вони по тобі табунами бігають, то зрозуміла, що нема сенсу їх боятися. Так було у Непалі після землетрусу. Ми спали на вулиці і я раділа, коли мишки біля мене бігали, бо поки вони біля тебе — це означає, що нема коливань, я навіть їх полюбила.

Різнобічна Ірина

Всім цікавлюся. Коли мама приїздить у Київ, ми постійно маємо культурну програму, обожнюю оперу, люблю фільми дивитися, відвідувати кіно, театри, слухаю класичну музику. Я дуже різнобічна людина. У мене на все вистачає часу.

Евеліна Гурницька