Як працює дистанційна шкільна освіта в Ужгороді.

Якщо проглядати сторінки закарпатців у соціальній мережі Facebook, то часом можна натрапити на матеріали, у яких йдеться про користь дистанційної (домашньої) шкільної освіти. Та зараз це не лише слова і думки, в Ужгороді є кілька діток, які самі освоюють навчальну програму. Аргументи батьків на користь приватної освіти не лише переконливі, а й десь показують суттєві прогалини сьогоднішньої школи у всіх сенсах. Попри це тут, звісно, можна і шукати певні підводні течії. Редакція починає серію публікацій про альтернативне навчання в Ужгороді та Закарпатті, адже в обласному центрі уже готові, що батьки підуть на цей крок.

Свобода і хороший результат — як вчиться Яромир

В ужгородки Наталії Касим, матері чотирьох дітей, середній син Яромир (9 років, 3-й клас) два роки ходив до звичайної школи, а з вересня 2014-го вчиться вдома. Старший відвідує звичайну школу, двоє молодших — ще дошкільного віку. Вона переконує, що в Ужгороді, крім її хлопчика, на відстані здобувають знання ще троє-четверо малюків, а також є батьки, які планують із наступного навчального року перевести дітей на домашню освіту. Такий вибір батьків Яромира зумовлений тим, що, на їхню думку й за згоди і бажання самого школяра, йому саме так краще, комфортніше і спокійніше. Мама зізнається, що син має характер інтроверта, що доволі складно для маленької людини у надто великому класі.

«Він губився сам, серед великої кількості дітей і губив своє бачення світу, яке вже почало вибудовуватися у його ранні роки, тому ми і вирішили дати йому можливість формуватися самостійно. Та оскільки, найімовірніше, шкільну програму в житті від нього ніхто не спитає, а важливим буде виключно його власний життєвий   прояв, то ми пішли на цей, поки не популярний серед більшості крок», — доповнює батько.

Звісно, можна було змінити школу, але хлопчик навчався у словацькій школі, де вчителі значно демократичніші, ніж у інших, тому ця школа і обиралася, оскільки тут рамки ширші, нема жорсткого контролю.

Історія почалася із того, що у Харкові місцеві батьки підійшли до директора приватної гімназії з пропозицією надання можливості дітям вчитися і дистанційно. Відтак зараз син Наталки зарахований у цій школі. Туди батьки раз на півроку надсилають контрольні роботи (які можна завантажити з відповідного сайта), а сам малюк поїде до Харкова вже наприкінці 4-го класу, коли треба буде складати ДПА. Знання контролюються з допомогою Інтернету, якщо ж є потреба у консультації, то можна спілкуватися скайпом. На питання, яким чином можна бути впевненим, що дитина самостійно вирішувала завдання, Наталія каже: «Для кого потрібне навчання? По-перше, для дитини, по-друге, для батьків і тільки потім — для вчителів і органів контролю. Ми вчимо дітей не для того, аби вони здали на гарну оцінку».

Як виглядає навчальний день дитини, яка вчиться дистанційно? За словами Наталки, це, по-перше, більше свободи, відтак можна сісти вчитися о 10.00 чи 12.00. Можливо і таке, що день-два взагалі проходять без навчання. Мама допомагає своєму маленькому освоювати знання, вона переконує, що вони спокійно встигають пройти весь матеріал, тим паче, пояснити одній дитині, це не весь клас, тому цей процес відбувається значно швидше. Часто закарпатські батьки скаржаться, що дітлахи мають надто складну шкільну програму, проте Наталія вважає,   що звичайна, освічена людина цілком здатна доступно пояснити матеріали програми початкової школи.

«Я не вимагаю точних визначень певних речей, я вимагаю розуміння. Я не вчителька, не мушу стояти над дитиною, мовляв, ти мені зазубри, бо від мене начальство спитає».

Жінка додає, що наразі попит на таку форму освіти вищий, ніж пропозиція, цього року перші класи того самого Харкова цілком заповнені (60 дітей — очно, 60 — дистанційно, більше брати не могли). Таке навчання коштує тисячу гривень за рік. Сьогодні до Наталії звертаються інші батьки за консультацією. Одна мама з Мукачева, яка розглядає можливість альтернативного школі навчання, стикнулася з цілковитим нерозумінням та агресією у місцевому управлінні освіти. Там її переконували, що сьогодні, крім школи, можна навчатися виключно екстернатом або індивідуально (індивідуальне навчання переважно стосується діток, які мають проблеми зі здоров’ям).

Соціалізація — це спілкування з батьками

Також противники домашньої освіти кажуть, що дитина, яка навчається вдома, залишається у своєму коконі, не виходить із зони комфорту, не вчиться спів­існувати з іншими й вирішувати конфлікти, а згодом їй значно складніше буде адаптуватися у світі, де багато різних людей.

Н. Касим стверджує, що це великий міф.

«Насправді соціалізація — це не перебування півдня у замкненому одновіковому колективі. Ніде, у жодному місці у майбутньому дитина не зіткнеться, по-перше, з одновіковим колективом, по-друге, з настільки жорсткою ієрархією, як у школі і, по-третє, зі структурою, в якій ти не обираєш, із ким ти знаходишся», — вважає співрозмовниця «РІО».

Жінка вважає, що дитина набагато краще соціалізується, перебуваючи з батьками, відвідуючи з ними магазин, ходячи з ними у гості — це, на її думку, набагато більше досвіду різних стосунків. Цього навчального року її син не відвідував гуртки, оскільки потрібен був час для відновлення після школи, але з наступного року цей пунктик соціалізації неодмінно запов­ниться. Там будуть різного віку люди, різні стосунки, але це буде колектив, який дитина зможе обрати за власним бажанням.

Щодо мінусів дистанційного навчання, то це момент, коли хоча би один із батьків має займатися з малям принаймні допоки це початкова школа. Тепер Наталка як мама чітко знає, що не може закритися у своїй мушлі, а має тим паче рухатися і розвиватися, аби вчити свою дитину. І це чимала відповідальність для батьків, звичайно.

«Батьки здають дитину у «сейф» — у школу, а далі їх не хвилює. Щось на кшталт, ви мені поверніть дитину, яка все буде знати. Коли я відповідальна за дитину, я розумію, що з нею треба вміти взаємодіяти, треба і самій вчитися цій відповідальності, і дитину цьому навчати», — коментує мама.

Наталка зізнається, що вже з нетерпінням очікує того часу, коли син почне сам освоювати науку, наразі він поступово вчиться вчитися.   Щодо підготовки мами до її уроків, вибудовування певної системи, то жінка каже, що орієнтується на потреби дитини, вона постійно переглядає різні тренажери. До речі, у США поширене високоякісне домашнє навчання, відтак є багато відповідних ресурсів у Інтернеті, якими Наталія також користується.

Сім’я припускає, що у майбутньому доведеться найняти професійного вчителя для ситуативних уроків, консультацій, якщо справді будуть складні моменти у програмі, а батьки не зможуть самотужки зарадити. Зараз є такі тютори, які можуть вести дитину Інтернетом по конкретних предметах, вони мають вміння допомогти, підтримати, наштовхнути дитину на думку, аби вона сама могла згодом розібратися. Сьогодні є також вчителі, які готові консультувати учнів, які вчаться дистанційно.

На думку Н. Касим, школа дуже відстає на фоні динамічного розвитку всього. Це велика машина, якій, аби наздогнати все, треба докладати надзусилля: «Жорсткі рамки і затримка у часі, несвоєчасність знань — це основні мінуси».

В Ужгороді будь-хто може навчатися дистанційно

Редакція також спілкувалася з начальницею управління освіти Ужгородської міської ради Оксаною Бабунич. За її словами, згідно з законодавством, дистанційне навчання можливе. Ц передбачено у статуті майже кожного закладу Ужгорода. Якщо прописано в статуті, то теоретично заклад може запропонувати таку форму навчання. В управлінні ще не мали досвіду дистанційного навчання, наразі до чиновників не зверталися і ті, хто бажав би так учитися. При цьому освітяни намагаються бути готовими до цього. Мабуть, сьогодні, за нинішньої програми батьки свідомі того, що здобувати знання, осягнути з усіх предметів навіть безпосередньо у класі не дуже легко — і для дорослої людини, не те, що для дитини.

«Крім очної форми навчання, є ж іще екстернат, що дуже не погано себе зарекомендувало, ми маємо щороку близько 30 осіб, які бажають саме екстернатом здобувати освіту. Також напрацьована форма — індивідуальне навчання — практика показує, що це навчання особливо виправдане тоді, коли у дитини є певні проблеми зі здоров’ям. Ці дві форми десь заповнюють нішу тих, які хотіли би щось відмінне від класичної шкільної освіти», — коментує Оксана Юріївна.

Начальниця освіти роз’яснює, що дистанційна освіта передбачає, що учень у певний проміжок часу самостійно опрацьовує певний матеріал, йому надаються консультації, все необхідне для роботи, це схоже трохи на екстернат. При екстернаті лише частково оплачуються консультації, які надає вчитель, скоріше для того, аби оцінити знання. Також пані Оксана додає, що для контрольних складається зручний графік та індивідуальний навчальний план. Додаткову роботу педагогів оплачують не батьки, а держава.

Вийти з   равликового будиночка...

Якщо говорити про Ужгород, то для місцевих родин є досить широкий вибір шкіл, складена така мережа закладів, яка дозволяє задовольнити освітні запити чи потреби, можливо, не всіх чи найвибагливіших, але переважної більшості. У селах нема такої кількості різних закладів. На думку чиновниці, така форма навчання їх зацікавила би, бо це додаткові можливості для розвитку дитини, якщо батьки бачать, що дитина потенційно спроможна досягнути більшого, то вони шукатимуть шляхи реалізації цих можливостей і потреб.

Плюси саме очної освіти хоча би у тому, що цінність вчителя важко применшити,   важливе не стільки спілкування з учителем, скільки досвід соціалізації, спілкування з однолітками, співпраці, вміння знайти спільну мову, здатність вирішувати конфлікти.

«Десь допускаю думку, що дитина, яка схильна до самоосвіти, самозаглиблення, якщо вона сидітиме вдома і вчитиметься, то, можливо, вона досягне більших результатів. Але більше мене турбує таке питання — для чого? Це має бути для чогось, молода людина повинна якимось чином реалізувати набуті знання, а якщо не буде ось цих навичок спілкування, комунікації, знаходження спільної мови — не секрет, що працювати без цих усіх навичок доволі складно, — висловлює свою думку Оксана Юріївна. — Так чи інакше, все одно колись доведеться вилізти з цього равликового будиночка, зрештою, все одно доведеться ту ж ДПА складати разом із усіма, у світ доведеться вийти».

На думку пані Оксани, дитина, яка ходить до школи, має вищу стресостійкість, вона не настільки панікує чи відчуває дискомфорт у оточенні, це шокує тих, хто не звик до великої аудиторії. Вона підтверджує думку психологів, що дуже важливо вміти комунікувати саме з ровесниками, не стільки з дорослими чи молодшими. Вона десь розцінює такий крок батьків, як момент свідомого ізолювання малечі від спілкування із ровесниками.

«Думаю, що завдання батьків полягає у тому, аби навчити дитину жити в умовах того світу, який зараз є», — підкреслює експерт.

Дитина має мати можливість порівняти себе, має мати адекватну самооцінку, оцінювати те, що вона може робити краще, а що — гірше. Вона має вміти знайти шляхи співпраці, коли кілька людей мають різні таланти, а це можна поєднати для спільної мети. Ми завжди виховували лідерів, але якщо кожен сам собі лідер у колективі з 30 людей, то це вже певна самоціль. Дитина має навчитися показати свої сильні сторони і, можливо, десь не афішувати слабкі. Так, у колективі бувають неприємні моменти, але згодом вони відходять на задній план. Це загартовує, а певну кількість сліз теж треба виплакати, зрештою, так дитина росте. Навряд чи у дорослому житті її оточуватимуть тільки позитивні люди.

До речі, про приватні школи — зміни, які були в концепції (про приватні школи), свідчать про те, що передбачається і домашня освіта, але це десь насторожує педагогів.

«Тут я саме думаю про батьків, які думають, що роблять дитині добре. Дитина — це не власність, не проект, не реалізація чиїхось задумів. Як одна мама каже, що вчителі не дають дитині розвиватися. Дитині треба дати спокій, вона і так буде розвиватися. Переводити дитину на екстернат, бо вона здібна... А що тоді вона робитиме ще два роки? Є ж природний процес росту, все має йти своєю чергою, для чого пришвидшувати», — резюмує О. Бабунич...

Евеліна Гурницька