Відомий закарпатський журналіст Ярослав ГАЛАС, який близько 10 місяців провів у зоні АТО разом із Геннадієм Москалем, розповів «РІО» про те, що його найбільше вразило по поверненні в область. За словами пана Ярослава, він сподівався, що після всього, що пережила країна протягом останніх років, свідомість місцевих політиків зміниться на краще. Однак, як вважає Ярослав, ні смерті людей на Майдані, ні фактична війна з Росією не змінили більшість представників закарпатської політичної еліти — вони й надалі намагаються докрасти те, що ще можна вкрасти. Про це та багато іншого читайте в інтерв’ю.


— Після 10 місяців, проведених, фактично, на лінії фронту, ти нарешті повернувся на Закарпаття. Що вразило тебе тут найбільше?

— На Луганщині ми постійно виїжджали на передову, спілкувалися з людьми в розбомблених селах. Там люди, в першу чергу, думали про те, щоб вижити фізично, банально вціліти під час обстрілів, а також про те, щоб був шматок хліба, дах над головою, було тепло і, головне — щоб припинили нарешті стріляти.

А тут — ніби абсолютно інша країна. З боку місцевих політиків немає розуміння й навіть бажання зрозуміти, що йде війна. Таке враження, ніби потрапив у в’язке, гниле, смердюче болото. Як завжди на Закарпатті в попередні роки, всі зайняті тим, аби вхопити якийсь шматок, який ще лишився і який ще можна вкрасти. Така ситуація тут була завжди, але я сподівався, що смерті людей на Майдані та події на Сході стануть потрясінням, що спричинить переоцінку цінностей у місцевих політичних бонз. Цього, на жаль, не сталося.

— Коли ти говориш про «місцевих політичних бонз», маєш на увазі Віктора Балогу і людей з його оточення? Місцевим журналістам і політикам відоме твоє несприйняття цього клану. Скажи: це щось особисте?

— Оскільки, як я вже казав, крім нинішньої роботи в ОДА я тривалий час працюю журналістом, то зрозуміло, що завжди аналізував політичну ситуацію в області. А Віктор Балога в місцевій політиці присутній вже понад 15 років. Можна дуже довго перераховувати випадки, коли Балога або наближені до нього особи поводилися так, що за це можна отримати не тільки негативну публікацію в ЗМІ, а й реальний тюремний строк.

— Наприклад?

— Ну хоча б давай згадаємо, де він зараз живе — це резиденція біля санаторію «Синяк», що під Мукачевом. Сотні гектарів землі, взяті в оренду нібито під якийсь туристичний фонд за абсолютно корупційною схемою. Територію від місцевих огороджено високим парканом, яким «пустили» електричний струм. Він там живе, як якийсь латифундист і феодал, хоча, якщо би теоретично допустити можливість викуплення цієї землі, то місцева громада отримала б величезні гроші.

— Це порівняно з колишніми маєтками Януковича, наприклад — із Межигір’ям?

— Абсолютно. Балога на Закарпатті — це Янукович в мініатюрі. Тільки різниця в тому, що один клоун утік до Ростова, а цей — при зміні влади вміє завчасно перефарбовуватися і, коли треба, видавати з себе патріота та борця за щастя народне.

Або давай згадаємо про спробу взяти в оренду замок «Паланок» під свою резиденцію. Тоді йому не дали це зробити, в тому числі й завдяки моїм публікаціям у «Дзеркалі тижня». Згадаємо військові містечка в самому центрі Мукачева, абсолютно нахабно приватизовані, спроби приватизувати санаторії «Карпати», «Сонячне Закарпаття» та інші…

— Ти говориш, в основному, про Мукачево і Мукачівський район. А як щодо Ужгорода?

— Протягом останніх років містом, фактично, керував Балога. Мер Погорєлов — це стопроцентно його людина. «Сім’я» його спочатку поставила мером, потім зняла з посади, а згодом зрозуміла, що такого ручного мера важко знайти — тож довелося повернути Погорєлова в крісло. Повторюся: до того, як в область прийшов Москаль, абсолютно безвольний мер Ужгорода робив усе, що йому скажуть представники головного закарпатського клану. Тобто, збулося те, чого завжди боялися патріоти Ужгорода — нашим містом керували з Мукачева.

— У нас один клан в області чи є ще? Ту саму стрілянину в Мукачеві багато хто трактує, як «боротьбу двох кланів»…

— На Закарпатті все — починаючи від банального побуту й закінчуючи великою політикою — побудоване на родинних зв’язках. Звісно, тут є й інші клани, але порівняно з «сім’єю» Балог вони виглядають як піонери у дитячих штанцях. Неприємно дивитися, коли в області, що межує з чотирма країнами ЄС, присутні явища, більш схожі на епоху Середньовіччя.

— Це ти про що?

— Наприклад, коли четверо народних депутатів — Віктор, Іван і Павло Балоги, а також їх кузен Василь Петьовка — є представниками однієї сім’ї. І ця ж сім’я зараз висуває на мера Мукачева сина, в обласну раду — дружину Віктора Балоги та брата Івана! Вікторові Івановичу лишилося ще кудись висунути свого коня, щоб стати схожим на римського імператора Калігулу, який зробив свого коня сенатором. Закарпаття перетворилося на якесь феодальне князівство, чиюсь приватну вотчину, де до людей ставляться, як до власних холопів — у жодній іншій області України подібного нема.

— ЗМІ, які пов’язують із кланом Балог, з якоюсь фанатичною впертістю втовкмачують закарпатцям тезу про те, що, мовляв, «влада і бандити — єдині». Маєш щось сказати з цього приводу?

— Очевидно, мається на увазі «Єдиний центр», представники якого є у владі — Верховній Раді, а також на місцях. Саме «ЄЦ» просуває на виборах відвертий криміналітет. Нагадаю тільки один конкретний випадок, бо може хтось забув. Є такий персонаж, як Володимир Паульо (кримінальна кличка Чалий) — неодноразово судимий кримінальний авторитет із Мукачівського району. Він свого часу брав участь у скандальних мукачівських виборах, його люди побили кількох народних депутатів (які тоді, до речі, приїхали захищати Балогу), його люди побили під час президентської кампанії 2004 року студентів-агітаторів у Сваляві — тобто він займався найгіршими речами, які тільки можна уявити… Нагадаю: судимий у всьому зізнався, дістав судовий вирок. І хто він зараз? Він зараз чинний депутат від «Єдиного центру» в Мукачівській районній раді й… кандидат від «Єдиного центру» в депутати обласної ради! Які ще можуть бути аргументи стосовно того, хто тут насправді з бандитами?

І поки ЗМІ, пов’язані з цим сімейством, намагаються якимось чином дискредитувати чи то Москаля, чи то мене, це є найкращим доказом, що ніхто з нас не пішов із ними на якісь «договорняки». Як тільки вони почнуть писати про нас щось позитивне, це буде першою ознакою того, що ми робимо щось не те.

Розмовляла Людмила Федоришина