Місту пропонують вирішення трьох проблем одночасно: водопостачання, енергозабезпечення і створення унікальної рекреаційної зони.

Альтернативну енергетику критикують ті, хто заробляє на традиційних нафті й газі. Саме такі корпорації в основному підбурюють громадськість щодо шкідливості водної, вітрової й сонячної енергії. Однак світ невпинно вичерпує свої природні ресурси. За приблизними підрахунками, вугілля вистачить десь на 100—150 років, нафти на 30—50, природного газу на 50—70 років.

Закарпаття енергозалежне від України, яка, у свою чергу, залежна від сусідів. В області виробляють усього лише до 8 відсотків споживаної електроенергії. Місцеві родовища природного газу дають лише 2 відсотки від потреби. Решту доводиться купувати. Однак область має один із кращих енергопотенціалів у країні, створений розгалуженою річковою системою, особливо потужною в передгірських та гірських районах. Наразі гідрографічна мережа Закарпатської області складається зі 152 річок завдовжки понад 1 км кожна. Ці водні артерії можуть стати альтернативним екологічно безпечним джерелом енергії.

У багатьох номерах «РІО» ми вже порушували питання будівництва міні-ГЕС у області та ставлення до цих намірів громади і представників різних організацій. Журналістка нашого видання побувала в Південному Тіролі, який за ландшафтом схожий із Закарпаттям. Сьогодні там успішно діє близько 1000 ГЕС різної потужності. Більшість із них це, звичайно, міні-ГЕС — 822 з потужністю до 220 кВт. 144 ГЕС потужністю від 220 кВт до 3 МВт і 30 гідроелектростанцій потужністю понад 3 МВт. Більшість міні-ГЕС у цій місцевості є приватними. А сам край завдяки розвитку гідроенергетики забезпечується електроенергією майже удвічі більше за необхідну потребу, тобто на 177 %.

Максимальна потужність ГЕС, які вважаються малими, встановлена нормативними документами кожної країни. Наприклад, у деяких європейських країнах малими вважаються ГЕС до 30 000 кВт (або 30 МВт). Взагалі малі ГЕС у всьому світі належать до екологічно чистих (зелених, відновлюваних, нетрадиційних) джерел енергії. Однак при спорудженні таких ГЕС теж потрібно враховувати чимало чинників. Будівництву передує оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) — обов’язковий документ, який готується перед будівництвом об’єктів різного ступеня складності на основі попередньо здійснених досліджень. Метою проведення ОВНС є розробка необхідних заходів для попередження шкідливого впливу планованої господарської діяльності на навколишнє середовище або мінімізація такого впливу при неможливості його повного усунення. ОВНС проводиться на етапі проектування, ще до початку будівництва об’єкта, зазначає у власній публікації еколог, кандидат біологічних наук, співголова Форуму екологічного порятунку Закарпаття Оксана Станкевич-Волосянчук.

Останнім часом ГЕС на Закарпатті стали каменем спотикання: в деяких населених пунктах такі електростанції успішно експлуатуються, в інших же викликають спротив громадськості. Будівництво малих ГЕС на Закарпатті в першу чергу має розпочинатися з контакту з місцевою громадою. Це важлива передумова проектування таких ГЕС.

Категорично не можна будувати ГЕС на природоохоронних територіях. А більшість намагань трапляється саме в цих місцях чи поблизу них. Справа в тому, що триває боротьба за співвідношення, де можна взяти більше енергії з меншими затратами. По суті, це корупційна схема — взяти в облогу місце, яке сподобалося, швидко зробити проект і переконати мешканців у потрібності ГЕС.

ГЕС хотіли будувати там, де потрібно було вкрасти землю

Два роки тому на Закарпатті активно обговорювали спорудження 360 міні-ГЕС. Відповідний проект був незавершений, неузгоджений і нерозглянутий зацікавленими організаціями, громадськістю, зате лобіювався владою. Однак завдяки громадськості не був реалізований. Екологи, природоохоронці, громадські активісти вчасно побачили в діях влади неприродне зацікавлення альтернативною енергетикою. Схема будівництва була розроблена таким чином, щоб захопити відповідні території, обгрунтовуючи рішення будівництвом ГЕС. Підтверджує такі наміри тодішньої влади Анатолій Петровський, експерт із будівельного проектування, енергозбереження, чистої енергетики. Проблемою енергозбереження він зацікавився на початку 90-х років. Був тоді керівником проектної організації, яка розробляла проекти будівництва промислових підприємств та інших об’єктів. На кожному з них першим питанням є споживання світла, тепла, води тощо, через що поставало питання розумного використання природних благ.

Попри те, що наміри зі спорудження 360 ГЕС реалізувати не вдалося, проблема не вичерпалася. Сьогодні потрібно робити перші кроки зі створення альтернативних джерел енергії на Закарпатті. Єдине позитивне, що сталося в Ужгороді з часу незалежності, це децентралізація теплозабезпечення, переконаний Анатолій Петровський. Повна енергетична автономія була стратегічною метою «Енергетичної програми Закарпатської області на період із 1997 до 2015 року». Такої програми не мала жодна з областей України. Пріоритетна роль у ній відведена міні-ГЕС.

«При спорудженні малих ГЕС зберігається вода, забезпечується регуляція стоку річок, вирішується проблема повеней, а також маловоддя. Створюється високорозвинена водна рекреація. Крім того, припинилося б вирубування лісів на паливо, до 4 мільйонів кубометрів якого закарпатці вирубують щорічно», — зазначає експерт.

Найбільш досконала на Закарпатті — Теребле-Ріцька ГЕС, збудована в 50-х роках. Але сьогодні її водоймище дуже забруднене сміттям. Раніше неї, за часів Чехословаччини і в повоєнний час, були збудовані близько 50 малих ГЕС. Але коли створилася енергетична система Радянського Союзу, малі ГЕС не змогли забезпечити діяльність великих підприємств і Закарпаттям протягнули лінії електропередач. Хоча потужні ЛЕП теж втручаються в екосистему і завдають їй збитків.

Міні-ГЕС на Закарпатті мають негативну історію, пов’язану зі спорудженням і експлуатацією ГЕС у селі Тур’я Поляна. Збудована понад рік тому фірмою «Комерцконсалт» станція спричинила чимало проблем селу і завдала непоправних збитків природі. У криницях у центрі села зникла вода, а через низький рівень води в річці Шипіт зник харіус європейський, який до запуску ГЕС був звичним представником водної фауни. «Обікрали людей і завдають шкоду природі, — говорить про створення ГЕС у селах Тур’я Поляна, Білин та Красна Анатолій Петровський. — Станція має належати місцевій громаді й нікому іншому. Це їхній Божий дар, тому лише вони — власники і розпорядники ресурсу. Підприємці можуть вигідно і ефективно брати участь у таких проектах і отримувати значно кращі дивіденди. А ситуація в усіх трьох селах, де збудували ГЕС, нагадує колонізаторське захоплення. Вони не вирішили питання збереження води. Тепер у людей немає води. Люди сердиті, погрожують зруйнувати станцію і мають на те право».

Вирішити проблему можна, розповідає експерт. «Потрібно, щоб сільська громада у процесі спорудження ГЕС була головною дійовою особою. А власник хай отримує дивіденди, — вважає Анатолій Петровський і додає: — У гідроелектростанціях мають бути зацікавлені сільські громади. Це вони мають бути власниками і розпорядниками міні-ГЕС, тому що вони споживатимуть енергію. У ставках, які створюють для зберігання води, зможуть розводити рибу, продавати її. Крім того, в селах будуть рекреаційні зони — цілі мережі турбаз. Туристи будуть захоплені красою наших гір, будуть відпочивати біля водоймищ. Вважаю, що Закарпаття могло би прийняти до мільйона туристів за рік. Крім того, закарпатці будуть обслуговувати гідроелектростанції та інші водногосподарські об’єкти, відтак матимуть роботу. Вони зможуть продавати вирощену продукцію майже в межах області».

Від кордону до Невицького — суцільний аквапарк

«Енергію можна отримувати з усього — води, вітру, сонця, сміття. Однак на Закарпатті пріоритетні джерела енергії — гідроресурси. У 1998 році вода в річці Уж вийшла з берегів, виливалася аж до студентських гуртожитків. У 2001 році ця ситуація повторилася», — розповідає експерт з енергозбереження. Він пропонує радикальне вирішення проблеми з нестачею води в місті, яке водночас вирішить проблему енергозабезпечення, а також сприятиме розвитку рекреації в Ужгороді.

«Якщо неподалік «Нової лінії», де протікає Уж, збудувати греблю, іншу греблю поставити вище залізничного мосту в районі Радванки, тоді Уж у центральній частині міста став би повноводним. У такий спосіб піднявся би рівень води. Її течія була би сповільнена. Зате тут могли би бути човнові станції, повноцінні пляжі, водні атракціони. Це комплексне освоєння водного ресурсу річки Уж. Від кордону до Невицького був би суцільний аквапарк для ужгородців і для туристів.

На базі гребель потрібно збудувати гідроелектростанції. Використовуючи водотік, малі ГЕС виробляли би електроенергію. У такий спосіб можна повністю забезпечувати Ужгород електроенергією для освітлення, опалення, приготування їжі. Вартість такої енергії була би значно меншою, ніж традиційного газу чи навіть електрики, яку до нас транспортують із сусідньої Івано-Франківщини», — розповідає Анатолій Петровський.

Щодо проблем, які можуть стати на заваді постійному водозабезпеченню, є нерівномірність води: на Закарпатті то мало води, то багато. Однак цю проблему теж можна вирішити, зазначає експерт. У місцях стоку потрібно зробити ставки для збирання води. Під час відлиги можна було би створювати запас води. А біля цих ставків збудувати свої гідроелектростанції. І людям, особливо в гірській місцевості, не потрібно буде вирубувати ліс для обігріву чи приготування їжі.

Експерт із енергозбереження переконаний, що нестача води в закарпатських селах обумовлена втручанням людей у природу, передусім вирубуванням лісів. Колись у кожному селі у дворі була криниця. На глибині 3—4 метрів була вода. Сьогодні криниці сухі, а вода на глибині 15—20 метрів. Люди втручаються у природу, порушують баланс, тому змінюється клімат і криниці не наповнюються водою.

На моє запитання щодо реалізації проекту зі створення двох міні-ГЕС в Ужгороді Анатолій Петровський зазначає, що ситуація завмерла. Проект конструювання малих ГЕС потребує продовження на основі комплексного використання водних ресурсів. Під час обговорення цього проекту і на конкретних кроках противники міні-ГЕС мають зрозуміти, що міні-ГЕС потрібні громаді й Закарпаттю загалом, якщо будувати їх грамотно, з думкою про користь для людей і відсутність шкоди для природи.

Без сумніву, фактор енергозбереження є одним із визначальних для енергетичної стратегії країни. До того ж рівень відповідної незалежності засвідчує розвиток держави. У розрізі кожного регіону така стратегія надзвичайно актуальна. Шлях до енергонезалежності потрібно розпочинати негайно. І чому би Закарпаттю, зокрема Ужгороду, не стати прикладом для України, як у випадку з відмовою від центрального теплопостачання?

Наталія Каралкіна