Закарпаття, яке завжди називали толерантним мультинаціональним краєм, може стати регіоном із потужними антициганськими бунтами.

Нещодавнє повідомлення про те, що троє циган в Ужгороді побили хлопця і згвалтували його 17-річну дівчину, яка була на другому місяці вагітності, викликало різкий гнів серед закарпатців. Коментарі читачів на всіх обласних Інтернет-виданнях здебільшого нагадували заклики не тільки каструвати гвалтівників, а й жорстоко помститися всім циганам, які вже замучили своїм терором.

Ми переглянули публікації, які були в закарпатських ЗМІ раніше, і циганська тема, а точніше тема циганського терору, доволі поширена.

Просто заголовки і деякі цитати

«В Ужгороді цигани, серед яких двоє 14-річних, двічі згвалтували 19-річну студентку. Застосувавши фізичну силу, затягнули її в ліс, де вступили з нею у статеві зносини неприродним способом».

«У Хусті цигани захоплюють міську землю, де самовільно й будуються. Ситуація повністю не вийшла з-під контролю. Роми стали некерованими».

«У селі Підвиноградів ситуація з громадою циган загострилася до критичної позначки. Цигани виживають корінне населення. Колись у цьому селі жили лише три сім’ї ромів. Зараз уже 2 тисячі ромів. Це майже половина населення Підвиноградова. У таборі діють циганські поняття, традиції і правила, які не завжди збігаються із законами України. Цигани так і кажуть: ми вас виженемо з села усіх, лишимо лише тих, хто буде на нас працювати. Цю програму вони виконують і спеціально доводять людей, щоб люди лишали свої домівки».

«У селі Білки місцеві селяни не хочуть більше миритися із сусідством циган. Селяни скаржаться, що через циган на вулиці постійний галас, а також сміття і сморід. Раніше у трьох будинках жили кілька сімей, зараз на 18 сотках землі розмістилося 30 будиночків, у кожному живе щонайменше 10 людей».

«Циган убив і спалив свого малолітнього сина. Одного вечора Давид дуже плакав і був нечемним, тож батько став його бити. Била малого і мама... Після цього батько з матір’ю покликали всіх дітей з намету на вулицю і зв’язали їм руки... А далі знову били Давида і кричали на нього. Потім батько щось приснув дитині в очі, від чого хлопчик став плакати ще сильніше... Тоді горе-батько підняв дитину в повітря і силою кинув на землю... Після цього малий уже не плакав і не ворушився... Цигани приклали хлопчика різним папером і підпалили...»

«Джерелом спалаху гепатиту в ужгородському дитсадку № 1 є циганський табір. Осередок епідемії — ймовірно, на вулиці Донській, де цигани живуть компактно в так званих бараках. Окрім того з усієї кількості хворих на туберкульоз — 15 % цигани, а серед дітей — 60 % циганські діти».

«Цигани активно будують халабуди в мікрорайоні Радванка. Більше того, будуються на дамбі й будиночки виходять на проїжджу частину. При цьому жодних дозволів на будівництво в них немає».

«Непоодинокі випадки, коли цигани крадуть маленьких білих дітей, бо білій дитині люди краще дають милостиню. Були випадки, коли цигани калічили викрадених дітей, щоб вони викликали у перехожих ще більше співчуття».

А ось ще історія, яку описала власкорка телеканалу «1+1» на Закарпатті Наталія Зотова:

«Вперше за останні тижні знайшла вільну хвилинку, тож вибігла з донькою на каву. Сонячна й тепла погода, затишне охайне Мукачево. Якась така благодать! Раптом галас чується: «Дай, дай колу! Колу дай, бо плюну!» Оглядаюся. Бачу юрбу циганчат, що обступили дівчат. Рученята тягнуть, виривають із рук пляшку коли. Потім відбігають і починають плювати. Слина повзе по чорних колготах, дівча стоїть розгублене, інші починають задкувати від циганчат. Циганчата наступають і найменше знову плює.

За кілька хвилин ситуація повторюється, але вже з іншими підлітками. Обпльовані, ті втікають якнайдалі від замурзяк. Замурзяки підходять до столиків. Дівчинка щось хапає зі столу і тікає. Хлопчик канючить гроші, грозиться плюнути. Офіціанти виходять, але нічого путнього циганчатам сказати не можуть. Ті знову атакують столики. Хтось, щоб здихатися, дає гроші. Хтось віддає пакетик соку.

Минає ще кілька хвилин. Бачу, найменше циганча, яке найбільше плювалося, підбігає до дівчинки, якій років зо 10. Дитина стоїть під магазином і тримає візочок із немовлям, видно, чекає матусю. Циганча щось їй говорить і вже за мить я бачу, як дівчинка хапається за обличчя і починає витиратися. Кидається в магазин, але, мабуть, згадує про відповідальність за менше дитятко у візочку. Знову хапається за візок і починає злякано оглядатися.

Гидкий осад на душі. Не можу ніяк заспокоїтися. Відчуваю власну безпорадність і якусь безнадію».

На жаль, подібні випадки трапляються майже щодня. І коли цигани плюють туристам (і не тільки) у каву, то просто соромно, а от як бути з тим, що майже щодня трапляються випадки, коли цигани виривають у дівчаток з вух сережки, нападають навіть серед дня на людей і відбирають мобільні телефони та гроші. Про велосипеди вже й говорити не хочеться.

Люди дійсно обурені й виникла реальна небезпека того, що ввірветься терпець і почнеться вендета, яка переросте у силове протистояння.

Їх реально стає багато

Як відомо, на стимулювання народжуваності спрямовані й чималі кошти соціальних виплат на дитину. За першу дають 30 тисяч грн., при народженні другої — 62 тисячі, третьої і кожної наступної — 124 тисячі грн. Із цих сум 10 тисяч грн. виплачують одноразово, решту — рівними частинами щомісяця до повного розрахунку.

Якщо в Україні на 1000 жінок припадає 52 пологи, то в Закарпатті 64—66. Але за статистикою кожні четверті пологи на Закарпатті — циганські.

В Закарпатті частота пологів у малолітніх до 14 років є вищою у 2,5 разу, ніж у цілому по Україні. Циганки народжують, починаючи з 12—13 років. Найбільше таких породіль у Виноградівському районі.

І варто зважити на те, що влада на вимогу міжнародних інституцій боїться вживати якісь методи протидії циганам, щоб не викликати обурення тієї ж міжнародної спільноти, від якої ми залежимо навіть фінансово.

Хтось каже, що циган дискримінують, бо не беруть їх на роботу. А чому хтось повинен брати на роботу людей без освіти? У нас освіта безкоштовна, але чи поспішають цигани віддавати своїх дітей до школи? За вражаючою статистикою, близько 75 % українських циган віком до 30 років є неписьменними. Такі цифри прекрасно ілюструють динаміку здичавіння цього етносу.

Чи було так завжди

Сучасні історики сходяться на тому, що батьківщина циган — Індія. Саме звідти в період з V по X століття ця етнічна група почала свій довгий шлях до Європи. Врешті-решт, цигани прибули до Візантії, де затрималися надовго. В XI столітті в місцевих джерелах з’являється згадка про секту «атцінгані», членів якої греки вважали єретиками і чаклунами. За однією з версій, це були предки сучасних європейських циган і саме від них пішло їх поширене найменування.

Через кілька століть цигани в пошуках роботи, а можливо, і з якихось інших причин, починають розселятися територією Європи. При цьому місцевим мешканцям вони розповідають, що вони зовсім не бродяги, а пілігрими. Нібито вони прийняли іслам, а потім вирішили повернутися у християнську віру і папа римський послав їх сім років поневірятися, щоб спокутувати гріхи. І європейці їм повірили.

Спочатку циган у європейських країнах приймали вельми доброзичливо, їм давали притулок і харчування. Але згодом усе помінялося. У Європі почали з’являтися перші закони, спрямовані проти бродяжництва, і до XV століття в них уже безпосередньо згадувалися цигани як окрема група.

В епоху просвітництва була зроблена спроба інтегрувати циган у суспільство. Так, австрійська імператриця Марія Терезія у XVIII столітті заборонила використання слова «цигани» і ухвалила, щоб діти «нових поселенців» або «нових угорців» (як їх тепер називали) відправлялися в сім’ї селян або буржуазії. У результаті цих заходів чимало ромів дійсно припинили кочовий спосіб життя і асимілювалися. Але гени брали своє. Цигани не мали наміру працювати і від крадіжок також не відмовлялися.

Все це призвело до того, що у XX столітті циганам довелося стикнутися зі справжнім геноцидом. У середині 1930-х років німецьких циган почали навіть масово стерилізувати.

Після війни циган почали вважати «жертвами геноциду» й уряди багатьох країн ухвалювали лояльні закони стосовно циган. Зараз чисельність циган у Європі становить за найпоширенішими оцінками близько чотирьох мільйонів осіб.

Однак згодом цигани затероризували Європу. Французький уряд із 2009 року почав проводити жорстку політику депортацій румунських і болгарських циган на батьківщину. Тільки за один рік були виселені близько 10 тисяч осіб, які не працювали і не мали дозволу на проживання у Франції. Безліч циганських таборів на території країни було зруйновано.

У Болгарії влада також вирішила рішуче боротися проти циган і почала руйнувати самовільно збудовані будинки, що викликало гнівну критику Євросоюзу, однак населення країни дії влади підтримало.

У СРСР відбувалася примусова соціалізація циган. Були й репресивні заходи, що декриміналізували їхню громаду. 5 жовтня 1956 року вийшов спеціальний «циганський», як його охрестили в народі, Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про залучення до праці циган, які займаються бродяжництвом», що забороняв кочовий спосіб життя та прирівнював його до дармоїдства.

Близько 90 % циган, які мешкали на території колишнього СРСР, до 1991 року осіли. Зараз вони не повернулися до кибиток — майже всі мають домівки. Проте негативна тенденція полягає в криміналізації життя цілої національної меншини.

З історії циган Закарпаття

У другому томі 6-томної «Історії карпатських русинів...» видатного громадського діяча Закарпаття, священика, історика   й літератора Михайла Лучкая знаходимо цілий розділ, присвячений циганам. Це глава 39-та, яка розповідає про історію циган, починаючи з 1399 року, коли відомий завойовник Тамерлан захопив Персію та Індію. Є тут відомості, зокрема, про циган,   які «обробляли залізо, інші утримувалися так, що промивали золотий пісок... Цигани вели кочове життя в околицях сіл і міст під шатрами або в печерах. Розважали народ музикою і гімнастичними вправами...»

Про циган-сучасників Михайло Лучкай пише: «Що стосується сучасного становища циган, можна їх поділити на чотири групи: одні музиканти і мають постійне житло, інші — майстри-ковалі або колісники. Багато з них — мандрівні кочівники, але їх виганяють звідусіль, вони шукають обхідні шляхи і завжди показують поламане колесо, щоб мати привід для перебування».

У примітці зазначається, що в 1839 році в Європі нараховувалося близько 600 тисяч циган, із них близько 100 тисяч — в Угорщині.

Як бачимо, цигани на території нинішнього Закарпаття тривалий період проживали поряд із угорцями, русинами, румунами, вносили свій внесок у розвиток краю: працювали ковалями, жерстяниками, виготовляли вироби з деревини, були хорошими музиками. Зараз від цього майже нічого не залишилося. Цигани перестали бути ремісниками і дуже сильно криміналізувалися.

Ще довідково про закарпатських циган

Циганське населення Закарпатської області характеризується дуже низьким рівнем освіти. Значна частина його є неграмотною та не має жодної освіти. За даними перепису 2001 р., серед закарпатських ромів вищу освіту мали 0,02 % населення, середнюспеціальну 0,2 %, середню 3,8 %, неповну середню 17,1 %. Лише початкову освіту мали 49,3 % циган Закарпаття, а понад 25 % не мали жодної освіти.

Закарпаття — єдиний регіон України, де циганська мова є рідною для незначної частки циганського населення (20,5 %). Рідною мовою більшості циган Закарпаття є угорська, яку назвали рідною майже 2/3 ромів області. Циганськомовні цигани переважають в Ужгороді, Хусті та частині населених пунктів Ужгородського та Виноградівського районів.

Повністю україномовними є цигани Великоберезнянського та деяких інших гірських районів області.

Цигани (роми) на Закарпатті — п’ятий за чисельністю народ Закарпатської області. За даними перепису населення 2001 року, їх налічувалося 14 тис. (1,1 % населення області), що становило майже 30 % циганського населення України. За неофіційними оцінками закарпатських експертів, їх кількість на Закарпатті може сягати 100 тис. (3,2 — 4,0 % населення). Все через те, що багато циган під час перепису записували себе угорцями та українцями.

У найближчі роки циганом буде кожен п’ятий закарпатець. Вихід один: змусити циган жити за законами. Якщо це не зможуть зробити влада та міліція, бунти неминучі.

Сергій Форкош, ПроЗак