35-гектарний сміттєвий полігон влада планує у Буштині та Стеблівці. Їхні громади — проти.

З настанням весни, коли з усіх боків «повиповзали» купи сміття, раніше прикриті снігом, знову загострюється питання: що робити з твердими побутовими відходами? У жодному районі області до їхньої переробки   навіть не наблизилися. Йдеться лише про складування: їх звозять у одне місце, відкладаючи вирішення проблем, пов’язаних із переробкою, на потім. Хто і коли цим займеться — невідомо.

Ті громади, на чиїх територіях плануються «сміттєві» полігони, вперто не погоджуються на них, бо не хочуть опинитися під завалами. Сміттєзвалища міцно асоціюються з безладдям, захаращеністю територій, втратами землі. Це ж бо не цивілізована Європа, де в самісінькому центрі міста можуть розмістити сміттєпереробний завод і це не відіб’ється на якості повітря, чистоті довкілля!

— Селище Буштино, що на Тячівщині, лише два роки тому відбилося від велетенського сміттєзвалища (сюди збиралися звозити відходи з кількох районів). Але недовго раділо: місцеві рекреаційні землі, що можуть увійти до складу майбутнього Ботанічного заказника «Буштинський парк льодовикового періоду», опинилися під загрозою нового «проекту».

Заказник має розміститися на землях трьох населених пунктів — Буштина, Вонігового і Новобарова. Його площа становитиме 753 гектари, — розповідає місцева мешканка Наталія Кацалап. — Департамент екології та природних ресурсів уже подав до Закарпатської облради проект рішення «Про оголошення проекту природозаповідного фонду». Там із невідомої причини зволікають із затвердженням.

— В урочищах, які звемо дібровами — з десяток рослин, занесених до Червоної книги, — продовжує Наталія Сергіївна. — Серед них шафран банатський, білоцвіт весняний, нарцис вузьколистий, гладіолус болотний, перстач білий. Ще є нечуй-вітер, білий сфагновий мох, тайговий мох зелений, чемериця, півники сибірські та гадюча цибуля — гостя з Середземномор’я.

— Нарциси збереглися з льодовикового періоду, — розповідає місцевий активіст Юрій Андришин. — Раніше через майже пів-Закарпаття тягнулися заболочені угіддя, відомі як Чорний мочар. На 16 тис. га росли столітні дуби. За радянського часу ці землі були меліоровані й осушені, але невеликі ділянки так званих гляціальних дібров у околицях нашого Буштина залишилися. Вони — еталон дібров льодовикової епохи, мають важливе наукове значення. Водночас підтримують нормальний режим вологості. Без цих дібров місцевість довкола Буштина могла би перетворитися на суху толоку-пустелю. Нині ж тут відпочивають, оздоровлюються люди. Без цієї зеленої зони важко уявити собі майбутнє селища.

Летище — це минуле

Зустріч із буштинцями відбувалася не де-небудь, а посеред квітучої галявини з нарцисами в урочищі Дубки. Краса, пахощі — неймовірні. Духмяний аромат біло-жовтих квіток наводив на думку: як добре, що про існування цієї місцини не знає величезна армія туристів, адже без заповідного статусу від неї мало би що залишилося. Але нині місцеві активісти не на жарт стривожені іншим — планами влади збудувати поблизу великий сміттєвий полігон. Це пряма загроза існуванню реліктових дібров Буштина.

— Мешканці цього селища натерпілися від 4-гектарного полігона, який уже кілька років діє на їхній території, — ділилася думками голова громадської організації «Летище» Марія Пахомова. За основу найменування цієї організації взято місцеву назву аеродрому, спорудженого біля Буштина за радянської влади. На ньому приземлювалися, з нього злітали пасажирські аероплани — «кукурудзяники», які курсували звідси до Ужгорода й назад. Тепер лише згадують про ті літаки, назва ж залишилася.

— Те, що на нашому невеликому звалищі діється, лише в кіно можна відтворити! — каже Марія Юріївна. — А от уявіть собі, якщо по сусідству з майбутнім заказником розмістять 35-гектарний полігон і сюди звозитимуть відходи з чотирьох районів! Що залишиться від унікальної місцини!?

Полігон — майбутнє?

Полігон для складування твердих відходів компанія «АВЕ» збирається облаштувати на землях запасу Cтеблівської сільської ради в урочищі Когутови і він матиме спільну межу з угіддями буштинців. Саме через це місцем наступної зупинки автора цих рядків стала Стеблівка, вже на Хустщині.

Днями в селі відбувалися велелюдні збори. Після короткого звіту голови Василя Лукача стеблівчани засипали його запитаннями: хто дозволив розглядати питання про будівництво сміттєзвалища поза спинами селян? Дозвіл на це має давати громада, і лише вона.

— Чому ми дізнаємося про можливе спорудження полігона з преси, а не від вас, Василю Михайловичу? — запитували обурено.

— Все одно останнє слово залежатиме від громади, — обережно-оптимістично відповідав сільський голова.

— Нам сміття, хай навіть у обгортці з різних обіцянок, не потрібне, — відповів місцевий активіст Юрій Добош. І навів аргументи.

На «Ниві» разом із Юрієм Михайловичем об’їздили всю Стеблівку. Побачили дбайливо оброблені поля місцевих мешканців та соковиті пасовища, розташовані обабіч меліоративних каналів. Від них іде живильна волога для полів, і ще — наповнюються чистою водою колодязі мешканців села та частково каскад із шести ставків! Орендарі вирощують у них і продають рибу — живий товар, який не залежується.

Зайве говорити, як сусідство з полігоном відіб’ється на здоров’ї людей і екології села. Шкідливі речовини, що містяться у відходах, будуть просочуватися у грунт, — висловлює думку більшості стеблівчан Юрій Добош. — Село залишиться без питної води і чистого повітря. Ні про яке рибництво мова не йтиме.

180 гектарів забрала Тиса

У Стеблівці вільна земля на вагу золота. Ті площі, які належали колишньому колгоспу «Дружба», розпайовані. У громади незайнятими є якихось 105 гектарів земель запасу. Третина цих земель може бути втрачена через полігон. Чи не задорогою буде його ціна, враховуючи місцеве безземелля?!

До слова, раніше в селі було більше продуктивних пайових земель і пасовищ. Ці землі пролягали вздовж Тиси. Але… Русло ріки, переміщуючись у бік села, забрало понад 180 гектарів! Водозахисні споруди, які щороку розмиваються паводками, не стали на заваді стихії. Грошей на спорудження дамб не виділяли давно…

Або ж узяти такий приклад. Місцева фермерка Альона Поженська роками добивається дозволу на використання розпайованих земель для вирощування на них зернових. Альонин чоловік — італієць, тож подружжя сподівалося отримати допомогу технікою і насінням від брата з Італії. Той впроваджує новітні агротехнології у своїй країні, готовий допомогти і братові.

Про селянський вердикт — заочно

— Але землі ніяк не можу одержати. Другий рік поспіль моя заява лежить без руху в обласній адміністрації, — сказала пані Поженська. — Дозволу досі не отримала, хоч замовила вже й геодезичну зйомку площ. Дивно, що для спорудження «сміттєвого» полігона фірмою «АВЕ» ця земля, здається, знайшлася. І дуже швидко.

А що районна влада Хустщини? Вона дещо раніше ініціювала проведення зборів, на які зібрала вчителів, працівників інших бюджетних установ. Мали, очевидно, бажання через них легітимізувати майбутнє будівництво. Задум провалився, адже про «келійні» збори дізналися і прийшли на них десятки небайдужих. Вони заявили про необхідність вирішувати найболісніші проблеми села всією громадою, не купкою бюджетників!

На останні сільські збори представники районної влади не прийшли. Щоб дізнатися про її позицію, скористаємося тією заявою, яку зробив   голова районної ради Олександр Липчей у газеті «Вісник Хустщини». «Ця територія найбільше годиться під полігон. Ми повинні використати таку можливість, адже говоримо про сучасний екологічно безпечний об’єкт», — висловився Олександр Юрійович.

Чи так усе насправді і яку небезпеку «безпечний об’єкт» може нести для здоров’я людей та екології села, якими втратами може обернутися для місцевого бізнесу і агросектору — ми вже мали змогу переконатися.


НА ФОТО:
Активісти в Буштина намагаються захистити територію майбутнього заказника від сміттєвого полігону, що планується поблизу.

Василь Бедзір