Такого всебічного, компетентного і об’єктивного аналізу заробітчанства, який організував у Ужгороді за «круглим столом» обласний осередок краєзнавців, автор цих рядків (хоч і перебуває «в темі» з самого дитинства) не пригадує.

А сталося це тому, що голова осередку, науковий співробітник Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України Михайло Делеган залучив до дискусії цілу низку зацікавлених посадовців і досвідчених експертів: від керівників міст, знаних колишніх і теперішніх управлінців обласного рівня, економістів, дипломатів — до юристів, працівників Пенсійного фонду, журналістів, роботодавців і самих заробітчан. Кожен висловлювся відверто, вболіваючи водночас за долю тих земляків, котрі змушені, як і їхні предки вже понад два століття, шукати роботу далеко від дому й родини.

Мета ставилася одна: привернути увагу столиці до цього багатогранного явища; щоб центральні органи української влади переймалися цією проблематикою далеко не регіонального значення, бо влада поки що, як підкреслювалося в ході дискусії, не здатна ефективно управляти цими непростими процесами; щоб конституційна реформа принесла більше повноважень органам місцевого самоврядування; щоб гроші — а це мільярди доларів, які привозить із-за кордону наш найбільший інвестор — заробітчанин — розумно використовувалися в нас удома. Щоб закарпатці вкладали зароблене не лише у зведення будинків, автомобілі, споживчі товари, а й у малий і середній бізнес, у відкриття нових робочих місць, «підтягували» рівень потрібних фахівців, створювали фонди справжньої і справедливої взаємодопомоги — словом, щоб зароблене там, приносило користь тут.

«ДОМАШНІ» ПАЛИЦІ В КОЛЕСА

Справді: породжені вдома то тут, то там, дрібні й спочатку невидимі проблеми з часом виростають у великі й складні, набуваючи ваги суспільних труднощів.

Ось лише кілька житейських прикладів, наведених учасниками дискусії. Заступник Ужгородського міського голови Ярослав Шафарь, який відає зокрема й транспортними питаннями, констатує, що містяни часто скаржаться на поганих водіїв маршруток. Але ж хороші вже давно працюють у Словаччині й інших країнах, заробляючи щонайменше півтисячі євро. Посадовця вразив і такий факт: у школі зі словацькою мовою навчання директор віддає перевагу тим учням, батьки яких мають документи на право проживати за кордоном.  

На Закарпатті спостерігається дивовижна ситуація: у доходах середньостатистичної сім’ї частка соціальних виплат більша, ніж сама зарплата. Про це сказав директор обласного центру зайнятості Юрій Фущич. Посадовець далі озвучив ще один штрих: левова частка підприємств з іноземним капіталом, які нині діють в області, працюють на давальницькій сировині. Тобто привезли, тут виробили, бо дешева робоча сила, енергоносії, невибагливе екологічне законодавство — і вивезли... Найбільше заробітчан — із гірських районів. Інколи там на одне робоче місце більше сотні охочих!.. За його даними, що можуть бути лише приблизними, найбільше закарпатців працює в Росії — понад 17 тисяч — і в Чехії — понад 13 тисяч, хоча немало їх і в інших державах континенту. Головне, щоб люди не потрапляли у трудове рабство, що, на жаль, хай і зрідка, але трапляється.

На проблемах нелегальної міграції зупинився голова Асоціації дипломатів Закарпатської області, екс-консул, кандидат історичних наук Ален Панов. Чи не найпоширеніша причина цього явища — коли віза відкрита в одну країну, а людина працює в іншій або ж сплив строк візи. Нелегальний трудовий мігрант потерпає від незахищеності у країні перебування, від повної залежності від роботодавця, правової необізнаності й без будь-яких соціальних гарантій. А ще від доброї волі посередника, котрий завжди, як правило, з’являється між замовником і самим робітником. Мало того, щодалі, тим жорсткішим стає отримання робочої й тим паче довгострокової візи. Хоча тут великі сподівання українська влада й громадяни покладають на Ризький саміт Україна—ЄС.

До малого бізнесу, який скрізь у світі є основою для зайнятості населення, в Україні навіть органи місцевого самоврядування ставляться з прохолодою. Тому до цих питань має повернутися центральна влада. Адже гроші й кадри — необхідні передумови розвитку підприємництва. У нас кредити для підприємця до 30 відсотків, а в Німеччині на 10 років один-півтора процента, — це говорив президент концерну «Крокус МГ», голова громадської ради при ОДА Михайло Греньо, який також констатував, що за кордон виїжджають найрозумніші й найініціативніші молоді фахівці, які, погоджуючись на будь-які роботи, з часом втрачають кваліфікацію. Не ліпшою картина залишається й надалі: учні закінчують професійні училища, але робоче місце їм не гарантоване. Торік із майже чотирьох тисяч таких випускників офіційно працевлаштовано 12—13 відсотків... М. Греньо виступає за паспортизацію робочих місць — кадри мають бути професійні й підготовка повинна бути системною. Навів і такий приклад: ми дуже любимо говорити про пріоритет туристичної галузі й відпочинкових комплексів, але якщо власник готелю в горах киянин, то там працюють кияни, а не місцеві люди.

«МИ ГОТОВІ ЗМІНЮВАТИ ВСЕ, КРІМ СВОЄЇ МЕНТАЛЬНОСТІ»

Сучасна людина нині живе там, де є робота, а не там, де є житло. А закарпатці звикли жити вдома, а роботу шукати по світах. «Тому живемо, як перелітні птахи, — каже головний лікар науково-практичного об’єднання «Реабілітація» МОЗ України, кандидат меднаук, депутат обл¬ради Роман Шніцер. — Отже, ми готові змінювати все, крім своєї ментальності. Закарпатці успішно працюють у сусідніх державах, але рано чи пізно повернуться і принесуть вищий рівень кваліфікації в різні галузі, чим створюватиметься конкурентне середовище. Це питання часу — все має рухатися природним шляхом».

Медик переконаний, що завдання влади створювати умови, а не робочі місця. Що ж стосується нав’язливої думки, що закарпатці, котрі працюють за кордоном, привозять і такі соціальні хвороби, як туберкульоз та СНІД, то в багатьох випадках це так. Однак «СНІД із Європи не приносять. Його приносять зі східних областей і Росії — такі висновки наших багаторічних досліджень», — твердить Р. Шніцер.

Якщо позаторік міграційна служба області видала 60 тисяч закордонних паспортів, торік — 80 тисяч, то за перший квартал нинішнього року — 22 тисячі. На постійне місце проживання за рубіж позаторік виїхало до семисот закарпатців, торік — 1250, а за три місяці подали документи 400 осіб. Більше половини краян виїжджають до Угорщини. Популярні також Чехія, ФРН, США, РФ. Ці факти навів заступник начальника облуправління Держміграцслужби Михайло Рак. Торік, до речі, повернулися з РФ, США та Ізраїлю 92 особи, які постійно жили в цих країнах.

Довідково. У селах живе трохи більше двох третин із понад 1,2 мільйона закарпатців. А там функціонує 229 тисяч особистих селянських господарств і вважається, що третина населення працює в них. Скільки там можна заробити — знають усі. Хоча й фермери сподіватися на державу поки що не можуть.

Резерв для розвитку — земля. Щонайменше 60 відсотків її нині пустує. Благодатний клімат, роботящі руки, підприємливі люди. І це все вдома! Тому треба продукувати екологічно чисті овочі, адже досвід у закарпатців тут великий, вирощувати м’ясні породи худоби, молочні стада, розширяти традиційні садівництво й виноградарство, у горах вівчарство — на цю продукцію щодалі зростатиме попит і в нас, і за рубежем. Держава має дбати про селянина, якому ніде вдома знайти роботу, але який володіє добрими знаннями з діда-прадіда і готовий трудитися від зорі до зорі, аби забезпечувати свою родину і дати освіту дітям. Функції державної влади — від сприяння людям отримати право власності на землю до створення аграрного банку. Так вважає знаний науковець і громадський діяч, директор Інституту людини і глобалістики «Ноосфера» Олег Лукша.

ЛЮДИНА ШУКАЄ, ДЕ КРАЩЕ

Яке ставлення держави до людини, в якій панує олігархія, відомо. Про реальне піклування про перспективні плани, сучасний розвиток, майбутнє суспільства, молоду сім’ю також говорити не доводиться. Чи не тому в Україні власне й незатребувані найпотрібніші і провідні сучасні професії, окрім хіба що офіціантів, кухарів, медиків... А якщо поглянути на рівень зарплати, то й тут ми... позаду Європи всієї. Якщо торік в Україні середньомісячна платня складала 178 євро, то в сусідній Словаччині близько 800, у Ліхтенштейні 4896 євро. Зрозуміло, що молоді люди шукатимуть, де краще заробити й жити. В такому ключі висловився кандидат економічних наук, екс-начальник профільного обл¬управління Михайло Петровці. Мало того, українське законодавство обрізало права профспілок, то власник або директор ні з ким не погоджує звільнення людини.

Довідково. Установчий з’їзд профспілки заробітчан Закарпаття відбувся 17 квітня в селищі Дубове Тячівського району. Там до 90 відсотків працездатного населення не має роботи. Було заявлено, що ПЗЗ буде відстоювати і захищати інтереси понад 450 тисяч трудових мігрантів краю. Делегати схвалили й концепцію та програму. ПЗЗ, зокрема, ініціюватиме укладення урядом України міждержавних угод для організованого надання робочих місць нашим громадянам у тих країнах, де вони працюють роками. Про це на «круглому столі» повідомив ветеран органів прокуратури Василь Кузьо.

Великої шкоди завдає корупція, яка щодалі болючіше стискає всі суспільні й виробничі відносини. Не все залежить від Києва. Регіональна влада сама ділить ліс, надає свердловини і право розливу мінвод тощо, але водночас уповає на закордонного інвестора. Той не прийде не лише через суцільну корупцію, а й через відсутність належної інфраструктури, кваліфікованих і дисциплінованих кадрів, гарантію безпеки приватного капіталу.

Предметно говорив про заробітчанство колишній перший заступник голови ОДА, нині представник роботодавців Михайло Думнич. Ось лише ключові моменти. Сьогодні ніхто не знає, скільки людей не зайнято. Центри зайнятості рахують лише тих, хто до них звертається. Друге. Держава має дбати про працевлаштування громадян. Пригадується, 21 березня 1996 р. була укладена угода між Україною і Чеською Республікою про дозвіл на працевлаштування там 49 тисяч українців. Але дозволи реалізувати цей документ київські посадовці видали чотирьом невідомим особам. Тепер словацькі бізнесмени їздять по області й вербують робітників до себе, оскільки їхні поїхали далі на захід, де зарплати в рази вищі. То чому би нашій державі не укласти відповідну угоду, аби й прибутки надходили сюди, й люди мали соцзахист? Ніхто цим не займається.

Про чи не найболючішу проблему заробітчан — пенсійне забезпечення — говорили заві¬дуючі відділами облуправління Пенсійного фонду України Ірина Геревич і Олексій Большаков.

Те, що діти ростуть сиротами при живих батьках, про розпад сімей, смертність, обмани, рекет, хвороби, потрапляння до іноземних в’язниць та інші кричущі соціальні негаразди трудових мігрантів також говорилося щиро й відверто. Тому учасники дискусії й ухвалили відповідні пропозиції, які надішлють до Верховної Ради України, уряду, регіональним органам державної виконавчої влади й місцевого самоврядування.

Василь Нитка