Єдиний, хто може дати нам правдивий мир, — це новонароджене маля у Віфлеємі
Перед Різдвом потрібно простити образи, висповідатися
і попросити благодаті у Христа.
Одне з найбільших свят християнства — Різдво, закарпатці відзначають двічі: римо-католики і протестанти — 25 грудня, греко-католики і православні — 7 січня. Розбіжності зумовлені запровадженням нового календаря. Прибічники обох дат весело зустрічають святкові дні: прикрашена ялинка, Свята вечеря, спів колядників, а також гучне застілля, що триває кілька днів.
Відомо, що перші християни не святкували Різдво. У писемних джерелах знаходимо згадку про інші свята, зокрема, про Пасху, але Різдво у традиціях І-ІІ століть не зустрічається. Зате наші пращури святкували Богоявлення, що мало в собі символіку Різдва — появу Бога серед людей. Католики святкують Різдво 25 грудня, тому що у давнину цей день був днем Сонця, означав перемогу світла над темрявою. Згодом це свято було охристиянізовано, пояснює адміністратор парафії Різдва Богородиці мікрорайону Дравці о. Павло Фіцай.
«Різдво для християн східного чи західного календаря означає пришестя Месії у цей світ. Мабуть, в усіх релігіях світу завжди була певна дистанція між божеством і людиною. Саме у час Різдва Бог приймає людське тіло, щоб людина стала богом. І щоразу на Різдво Бог наново об’єднує себе з людиною. Тому людина повинна стати богом, щоб повернутися до первородного стану гармонії з усім, який вона мала у раю», — пояснює священик.
Незважаючи на розбіжності у святкуванні, віросповіданні й культурній приналежності, Різдво викликає спільні позитивні емоції, якщо вони йдуть від щирого серця. Тому вкрай важливо, аби урочиста святковість не замінювалася буденною метушнею за гучними застіллями й зовнішніми атрибутами. «Різдво доводить нам, що Бог шукає можливості зустрітися з людиною. З християнського погляду Різдво має 40 днів посту, аби духовно і фізично підготуватися до зустрічі цього свята. На жаль, сьогодні Різдво комерціалізується, з кінця жовтня нам починають навіювати своєрідний «дух» Різдва, але це тільки для того, аби продати свій товар. Тож сьогодні це велике свято пов’язують зі знижками та іншими дарунками. А Церква спонукає до того, що коли ми побачимо вертеп, ми поверталися до того, з чого починали. Суть у тому, аби той грішний «вертеп», який носимо у серці, зробити достойним для Христа», — розповідає о. Павло.
Християнські й поганські традиції на Різдво змішувати не варто
У закарпатському Різдві дуже багато привнесених елементів. Сьогодні досить важко сказати, яка з традицій є місцевою, а яка запозиченою через посередництво інших народів — поляків, німців, словаків, угорців тощо.
Через різні обставини протягом тисячоліть церковні звичаї нашаровувалися ще й на язичницькі, адже й обряд колядування походить із дохристиянських вірувань. І саме слово «коляда» має язичницьке коріння, зокрема поклоніння Сонцю. Період народження Сонця супроводжувався певними культами, вшануванням, бо Сонце є життєво необхідним. Його ріст у світловому дні — це надія на прихід тепла.
За традицією кожен член родини на Святвечір повинен бути вдома і не можна спізнюватися до святкового столу, бо будеш весь рік блукати. Під час цієї вечері не можна виходити з-за столу та голосно розмовляти. Несподіваний гість віщує щастя на цілий рік, тож йому намагаються догодити. Вважалося доброю прикметою запрошувати на вечерю одиноких, бездомних та убогих людей. Насправді ж усі подібні вірування — від язичницьких часів. Християнство пропагує зовсім інші традиції.
«Людина завжди намагається щось додати до Різдва, що, як здається їй, матиме позитивний вплив на врожай, гроші чи родину. Наприклад, на Андрія починають ворожити. Але як можна об’єднувати такі дії з Апостолом Андрієм — ніяк не розумію. Нехристиянською є традиція залишати одну з різдвяних страв чи столові прибори для померлих родичів. Це теж із поганського світу, і з християнською доктриною традиція не має нічого спільного. Взагалі всі «задобрення» духів, обхід навколо хати, частування худоби і подібні традиції — язичницькі. Те, що допомагає нам віднайти спокій на Різдво — це молитва, зокрема, за померлими. Змішувати поганські й християнські традиції не варто», — розповідає о. Павло Фіцай.
Перед тим, як отримати мир, кожен із нас мусить змінитися
З кінця ХІХ століття в Ужгороді та його околицях почали колядувати з шопками у вигляді церкви — «бетлегемами». Закарпатський бетлегем є запозиченим. Слово походить від польського бетлейка і означає шопка. Деякі дослідники вважають, що бетлейка — це шопка з ляльками, розташованими на трьох ярусах відповідно до своєї значущості. Сюжет такої вистави, звісно ж, пов’язаний із народженням і прославленням Христа. Просити гроші за колядки колись було неввічливо. Тому колядників пригощали млинцями, особливо гречаними, горіхами, цукерками. Гроші якщо й давали, то їх обов’язково треба було витратити на святкування Різдва, а не на інші потреби.
На Святвечір, коли на небі з’являється перша зіронька, родина збирається за столом, молиться, і газда промовляє: «Христос народився», а вся сім’я відповідає «Славімо його». На честь 12 апостолів Ісуса Христа страв на святковому столі теж має бути дванадцять. Найголовнішою на столі цього вечора є кутя. Родина сідає до столу після суворого посту, і страви Святвечора теж є пісними.
Оскільки у сучасних традиціях чимало християнських звичаїв переплелися із язичницькими, ми попросили о. Павла Фіцая розповісти про те, як справжній християнин повинен святкувати Різдво: «40 днів до Різдва ми перебуваємо у часі посту, тому повинні більше часу приділяти молитві, сповідатися, приступати до причастя. Дуже важливо простити перед Різдвом, відпустити все погане. Після Святої вечері потрібно йти до церкви на вечірні чування до пришестя Христа — Всенішнє. У церковній традиції дуже важлива ця частина очікування Христа. Зранку на Різдво йдемо до церкви на Святкову літургію. На Різдво також колядуємо, але колядки — це не просто пісеньки, а переказування події, яка сталася дві тисячі років тому — оспівування Євангелія».
Сьогодні вкрай важливо побороти споживацьке ставлення і пам’ятати, що Різдво є передусім святом любові. Воно зобов’язує до внутрішнього відродження, до оновлення всього сущого: людини, сім’ї, нації, держави, всесвіту.
У контексті нинішніх подій Різдво в Україні набуває ще більшого значення. Чимало християн у своїх молитвах проситимуть в Ісуса миру для України. «У пророцтві про Месію описується, яким буде він, коли прийде на землю —«Це буде Цар миру, Той, хто принесе мир на землю». Сьогодні ми дуже багато говоримо про мир, але це силіконовий, неправдивий мир, який легко порушується. Христос несе мир у серця. Дуже важливо, аби ми задумалися над тим, чи проживаємо Різдво традиційно — прийшли, купили, поїли, попили, поспівали, чи чекаємо більшого від цього Різдва — хочемо стати частиною тієї великої переміни — свого життя, родини чи всієї держави. Ми очікуємо, що Господь подарує нам мир, але перед тим, як отримати мир, кожен із нас мусить змінитися. Дуже важливо, аби мир замешкав у нашій державі, бо ситуація складна. Тому нам усім варто упокоритися перед Богом, попросити прощення один в одного. Бо єдиний, хто може дати нам правдивий мир, — це новонароджене маля у Віфлеємі», — розповідає Павло Фіцай.
Різдво є святом любові. Воно зобов’язує до внутрішнього відродження, до оновлення всього сущого: людини, сім’ї, нації, держави, всесвіту. Тож нехай дух світлого Народження Христового запанує в кожному серці заради миру й благодаті в кожній оселі та в усій Україні!
***
Особливості Різдвяного столу у регіонах:
• На Буковині до куті додають халву.
• На Галичині кутю варять густу, як каша, і щедро заправляють горіхами та маком.
• На Волині кутю подають і густу (без узвару), і рідку, а також борщ із грибами, картоплю в «мундирах».
• На Луганщині кутю зазвичай варять із рису і печуть багато пирогів із різними начинками.
• На Івано-Франківщині до пісного борщу з грибами готують «краплики» — вареники з дрібно порізаним оселедцем, заправлені смаженою на олії цибулею. Обов’язково роблять пісні голубці з рисом, гречкою і грибами та грибну підливу.
• На Закарпатті смажать пісні деруни (без яйця), готують «галамбець» — ковбаски з кукурудзяної каші з засмаженою на олії цибулею.
Рецепти куті
1. Кутя звичайна
Інгредієнти: 2 скл. пшениці, 1 скл. маку, 1 скл. горіхів, 50 г родзинок, 100 г меду, 50 г чорного шоколаду.
Пшеницю помити, замочити на кілька годин. Потім варити на середньому вогні до готовності. Мак промити, запарити (залити на 20—30 хв. окропом) і перетерти в молоко у макітрі. У сьогоденні макітр немає, то використовують м’ясорубку — перемелюють мак двічі-тричі. Горіхи подробити і присмажити до золотавого кольору. Усе перемішати, додати вимиті й підсушені родзинки, мед, цукор і за бажанням тертий шоколад (традиційна кутя готується без додавання шоколаду).
2. Кутя з пшениці з маком чи з варенням
2 склянки пшениці перебрати, перемити, всипати в окріп, коли закипить — вилити на друшляк, перемити холодною водою, покласти в каструльку, залити водою, скип’ятити, накривши кришкою, i поставити в гарячу піч на чотири години. Коли впріє до м’якості, витягнути та поставити у холодне місце. У цей час вимити 1 склянку маку, обдати окропом, злити воду, перемити у холодній воді, злити її, ще раз обдати окропом, далі холодною водою, злити її, перетерти у кам’яній чашці, поки не побіліє і не розітруться зерна, докласти 0,5 склянки цукру чи 2 ложки меду, змішати з пшеницею, підлити трішки охолодженої кип’яченої води. Замість маку можна додати до пшениці склянку ягід і фруктів з варення, без соку, розвести цукровою кип’яченою водою.
3. Ячмінна, пшенична та рисова кутя
Потовкти ячмінь чи пшеницю і варити у воді. Подається з молоком: конопляним, маковим, мигдальним чи розведеним медом, що зветься сита. До сити додаються мигдаль, горіхи. Подавати 24, 31 грудня та 6 січня. Перед 1-м січня до куті подаються вершки.
Наталія Каралкіна
Коментарі :
Додати коментар