Останні події в Україні торкнулися як нас, так і світового співтовариства. Українці задумалися над майбутнім і своєї держави, і своїм власним. Тож напрошується порівняння з країнами, де відбувалося щось подібне, адже людям неодноразово вдавалося скинути владу. Хоча, як свідчать приклади, нова влада, найчастіше, не затримувалася надовго.


Висновок один: революції та державні перевороти вимагають відновлення економіки, ремонту міст і відновлення у свідомості народу того, що постреволюційний період це не той час, коли повинна панувати вседозволеність.

ЯК ЧЕХІЯ ЗДОБУЛА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ПІСЛЯ 1989 РОКУ

Масові демонстрації стали ключовим моментом у процесі розпаду Чехословаччини. У листопаді 1989 року в Празі проходила мирна демонстрація. Коли вона набула політичного забарвлення, поліція почала жорстко розганяти протестуючих. Гучні антиурядові виступи почалися щойно люди дізналися про смерть одного зі студентів. Події у Празі стали початком падіння комуністичного режиму. Череда страйків призвела до відставки комуністичного уряду ЧССР, створення уряду «народної довіри», а потім вільних президентських і парламентських виборів. Але новий уряд не зміг утримати чехів і словаків у одній державі, й у 1993 році Чехословаччина розділилася на дві незалежні країни: Чехію і Словаччину.

Події 1989-го мали негативний вплив на ще існуючу тоді Чехо¬словаччину і згодом на дві нові держави. За підсумками 1990 року було зафіксовано зовнішньоторговельний дефіцит у розмірі 19,8 млрд. крон. У наступні кілька років ця сума зросла. Характерним явищем перших років після «оксамитової революції» стала масова приватизація, а також збільшення кількості приватних підприємств. Позитивним моментом у Чехії є те, що на початку 90-х вдалося уникнути інфляції, бо для інших країн пострадянського простору це було характерне явище.

ЗБРОЙНИЙ ПЕРЕВОРОТ У РУМУНІЇ 1989 РОКУ

Єдиною країною, де соціалістичний режим був повалений шляхом збройного повстання, стала Румунія. У 1989 році пройшов мітинг проти депортації з країни священика Ласла Текеша. Демонстрацію розігнали водометами, а наступного дня на протестуючих кинули війська. У відповідь люди почали громити відділення комуністичних партій. Румунська революція стала трагічною. Загинули понад 1000 осіб. Також були вбиті президент Ніколає Чаушеску і його наближені.

У лютому 1990 року було створено Тимчасову раду національної згоди як вищий орган державної влади, до якої ввійшли представники від усіх партій та організацій. Рада сформувала Виконавче бюро, яке в перехідний період до виборів парламенту і президента було вищим органом державної влади.

Перші післяреволюційні роки виявилися непростими. Пік економічного спаду припав на 1990—1992 рр. ВВП скоротився за три роки майже на 30 %. У 1993—1994 роках вдалося зупинити спад виробництва. Однак економічна депресія досягла небезпечної межі, особливо у промисловості. Внаслідок критичного скорочення внутрішнього попиту обсяг промислової продукції в 1994 році склав приблизно 50 % від 1989 року. За чотири роки реформ втричі зменшилося застосування хімікатів, впала насиченість виробництва енергією і машинами, почався процес паралізації землекористування, різкі коливання виробництва рослин і продукції тваринного походження.

ЯК АРГЕНТИНА ПОТРАПИЛА ПІД УДАР КРИЗИ

На початку 90-х економіка Аргентини була прикладом для багатьох країн. Незважаючи на нестабільну ситуацію у світі, країна була на вірному шляху. Але в 1999 році становище почало погіршуватися. Значну роль зіграла криза в сусідній Бразилії, адже велика частина експорту була спрямована саме туди. Вже в 1999 році дефіцит бюджету Аргентини зріс до 2,5 % ВВП, а зовнішній борг перевищив 50 % ВВП. У червні 2000 року рівень безробіття досяг 14 %, зросли дефіцит бюджету і податки. У відставку пішов віце-президент Аргентини Карлос Альварес, утім темпи кризи ще пришвидшилися. Аргентина кілька разів зверталася за допомогою до МВФ, та це сприяло лише зростанню зовнішніх боргів. До кінця 2001 року криза досягла піку, й уряд країни оголосив про нездатність виплачувати зовнішні борги, які сягнули 100 мільярдів доларів.

Економічна нестабільність призвела до масових протестів у 2001 році. Мітинги закінчилися сутичками протестувальників із поліцією. Було вбито кілька демонстрантів, а президент Фернандо Де ла Руа пішов у відставку. Протести вщухли, та економіка залишалася на низькому рівні й у 2002 році новообраний президент Едуардо Дуальде оголосив дефолт.

У 2003 році аргентинські ЗМІ заговорили про поліпшення економічного становища. Економіка почала відновлюватися, але була значно слабша, ніж у докризовий період.

ГРУЗІЯ ПІСЛЯ 2003 РОКУ

Початок 2000-х запам’ятався «кольоровими» революціями в пострадянських країнах та зміною режимів у деяких постсоціалістичних країнах і країнах арабського світу. У Грузії відбулася «революція троянд», основною причиною якої була фальсифікація парламентських виборів. Через повстання народу президент Едуард Шеварднадзе склав повноваження, а керівництво перейшло в руки опозиціонерів на чолі з Михайлом Саакашвілі. На відміну від подій в Україні в 2014 році, зміна влади відбулася без жодного пострілу.

Грузія одразу взялася за реформи. Почали боротися з корупцією, працювати на збільшення бюджетних коштів, спрощення законодавчих процедур та налагодження внутрішньополітичних зв’язків. У 2004 році Грузія посідала 66-те місце в рейтингу «Doing business», в 2006-му — 112-те, а в нинішньому році піднялася на 8-ме місце. За 2004 рік зростання ВВП склало 8,4 %, а зовнішньоторговельний оборот зріс за рік у 1,6 разу. Якщо порівнювати з 2003 роком, експорт Грузії зріс на 45 %. 2004 рік не був сприятливим для економіки Грузії. У той же час почав загострюватися грузинсько-осетинський конфлікт, який у 2008 році переріс у збройне протистояння між Грузією з одного боку і Південною Осетією, Абхазією, а також Росією — з іншого. Але це вже окрема історія.

Тетяна Веремєєва