Дедалі більше закарпатців убираються в одяг «у другі руки», а політика називає це явищем «злиденності, негігієнічності, корупції та контрабанди».

Якщо ще кілька років тому «sеcond hand» був магазином більше для тих, хто прагнув заощадити, то сьогодні це популярний тренд для модниць та й загалом для всіх, для кого одяг — ще один спосіб самовираження. Магазинів одягу «у другі руки» тепер вистачає на кожному кроці й хоча цей бізнес називають ризикованим, в Ужгороді «секонди» не пустують. Ніколи. Кажуть, що вже забагато «секондів» і «стоків», проте за відсутності брендових моно-маркетів у близькому до Європи обласному центрі Закарпаття це чи не єдиний вихід, аби мати хорошу річ за розумну ціну. Любов українців до унікальних речей за кілька гривень зростає, а депутати в цей час також не дрімають. Уже кількаразово у Верховній Раді намагалися протягнути закон про заборону діяльності «секондів», мовляв, цей бізнес базується на контрабанді, себто корупційній складовій, одяг належним чином не перевіряється, а також ця одягова тенденція заважає розвитку української легкої промисловості.

Тема «секонду» та гуманітарної допомоги нещодавно обговорювалася у прямому ефірі телеканалу «Тиса-1», під час якого експерти пролили світло на кількість одягу, який ввозять у закарпатські магазини, на спекуляції під час митного контролю, про розвиток цього бізнесу в області, а також зазначили про можливий вплив на здоров’я тих, хто носять ношені речі з європейською енергетикою. Не всі незручні питання отримали пряму відповідь, проте навіть натяки чиновників сформують читацьку думку про підводні течії «sеcond hand».

«SЕCOND HAND», КОНТРАБАНДА І КОРУПЦІЯ

Почати варто з верхівки, тобто Ради, політичної передісторії та кількох цифр. На початку 2013 року немилостиво до одягу «в другі руки» поставився нардеп від опозиції з відповідним прізвищем — Віталій Немилостивий. Саме він зареєстрував Закон «Про заборону оптової та роздрібної торгівлі, крім комісійної, уживаних текстильних виробів, одягу та взуття». Його цитата кидає камінь у бік, вочевидь, митниці.

«У 2012 в Україну ввезли 98,6 тисячі тонн одягу, а така статистика свідчить про корупційну складову, навіть багатомільярдні втрати держбюджету», — висловлюється народний обранець.

Також він акцентував, що засилля користованих речей негативно впливає на розвиток вітчизняної легкої промисловості, товар ввозиться без належної санітарної екпертизи, а також це створює негативний імідж для нашої держави.

Україна вже кілька років лякається заборони такої торгівлі, проте і люди не сидять вдома, склавши руки, а виходять на акції протесту. Наразі з цього питання — затишшя, але цікаві факти продовжують випливати, про що і йшлося у ток-шоу «Про головне» на «Тиса-1».

«Протягом 2013 року через митний пост «Тиса» пройшло не так уже й багато вантажу, близько 308 тонн — це десь 15—20 вантажівок, — зазначає заступник начальника митного поста «Тиса» Володимир Лазорик. — Щодо гуманітарної допомоги, то таких товарів провозиться набагато більше».

За інформацією начальника відділу організації митного контролю Чопської митниці Зигмунда Гадара, одяг, що використовувався, надходить із Великобританії, Австрії, Угорщини, США, а гуманітарна допомога в основному з Німеччини та Нідерландів.

Можна припустити, що у тюках із користованим одягом можна провозити і нові брендові речі, відтак тут більше питання до якості перевірки на кордоні. При цьому пан Лазорик переконує, що у першу чергу митники перевіряють документи, необхідні для пропуску. У подальшому проводиться митний огляд таких товарів і визначається, чи цей товар новий, чи був у використанні. Митник каже, що нові речі неодмінно впали би в око, бо ж ношені перевозяться у тюках, великих пакунках, на них нема ярликів і видно, що товар уже не новий. Також перевізники повинні мати довідку, що одяг зношений не більше, ніж на
30 %, а також довідку про проведення дезінфекції.

Дещо протилежної думки закарпатська юристка Анастасія Бачинська, яка відкрито говорить про контрабанду і корупцію при ввезенні вживаних товарів.

«Офіційно ввозиться секонд-хенд, але діє загальна система корупції і контрабанди, відтак дуже багато секонд-хенду ввозиться нелегально, — наполягає експерт. — Під виглядом цього одягу ввозиться новий товар, таким чином є можливість уникнення оподаткування нових одиниць товару. Державі дуже складно контролювати, що ввозиться під виглядом секонд-хенду».

Попри все В. Лазорик називає позитивнішу статистику, він запевняє, що у 2013 році на митному посту «Тиса» при ввезенні секонд-хенду було виявлено тільки одне порушення.

«У складі вантажу одягу, що був у використанні, були й нові речі. Відносно всього вантажу був складений протокол про порушення митних правил. Станом на сьогодні ця справа перебуває в суді. За це передбачається конфіскація товару і 100%-ний штраф», — додає митник.

67 Кроків До Отримання Гуманітарки

Зовсім інший момент — гуманітарна допомога. Добра справа має пройти через усі кола пекла бюрократії, та й це не гарантія, що Україна отримає допомогу. Ян Ковач, секретар Ротарі-клубу «Ужгород-Скала», лікар Ужгородської центральної міської лікарні, займається гуманітарною допомогою 14 років. За лінією Ротарі-клубу і міської лікарні було завезено близько 100 вантажів (одяг, білизна, медичне обладнання, витратні матеріали тощо) з різних країн Європи та Америки.

«Ми в Ротарі-клубі склали послідовність кроків — від бажання допомогти й до остаточного розмитнення товару. Це вийшло 67 кроків. Найцікавіший крок останній — клятва самому собі, що це було востаннє. Якщо колись клали табличку на каміон «гуманітарна допомога», то зараз ми проходимо ті ж етапи, що і бізнес-товар. Але плюс — ще й Мінсоцполітики», — оповідає про труднощі ротарієць.  

А. Бачинська підтверджує, що тепер для того, аби отримати партію гуманітарної допомоги, треба здобути дуже багато погоджень. При цьому, за її словами, до прикладу, з 2 тисяч заявок на ввезення гуманітарної допомоги, які надходять у Мінсоцполітики, пропускають не більше, ніж 90 (!). Всі інші заявки... зависають. Саме Мінсоцполітики визначає, чи є товар гуманітарною допомогою. Тим самим релігійним організаціям, які отримують гуманітарну допомогу від церков, зараз стало дуже складно ввозити гуманітарну допомогу. Вона застрягає, як каже пані Анастасія, фактично її доводиться повертати та ще й платити за зберігання на кордоні.

А митник Лазорик із цього питання значно спокійніший, він запевняє, що сьогодні щодо вантажу гуманітарної допомоги достатньо того, щоб отримувач був внесений у реєстр, на основі цього вантаж направляється у внутрішню митницю, але вже його розмитнення проходить тільки після надання відповідних документів. Цей вантаж може зберігатися до отримання відповідного висновку на складі тимчасового зберігання. Водночас він не пригадує за історію своєї роботи, аби гуманітарка поверталася у країну відправника, а також ствердно киває, мовляв, у Закарпатті абсолютно вся гуманітарка доходила до одержувача.

ПОКУПЕЦЬ МАЄ ВИМАГАТИ У ПРОДАВЦЯ СЕРТИФІКАТ ПРО ДЕЗІНФЕКЦІЮ ОДЯГУ

Ще один закид на ринок користованих речей — гігієнічний. Проте тут і митниця, і санепідемстанція одностайні: боятися взагалі нема чого. В. Лазорик каже, що на кордоні перевіряють лише документи, які підтверджують, що одяг не несе на собі небажаних збудників. При цьому начальник санітарно-гігієнічного відділу Головного управління Держсанепідемслужби в Закарпатській області Володимир Орел акцентує, що за останні роки в закарпатців не фіксувалися випадки дерматозів чи інших алергічних реакцій, пов’язаних саме з одягом.

«За 20 років не пам’ятаю, аби були офіційні повідомлення МОЗ про якісь випадки, пов’язані з поширенням інфекційних захворювань, що обумовлені саме використанням цього товару, який був у користуванні, — додає пан Орел. — Відносно контролю, то цей товар гіпотетично може бути небезпечним у гігієнічному плані, бо вже до того використовувався, але та процедура контролю, що здійснюється, передбачає наявність документів, які засвідчують дезінфекцію чи дезінсекцію тих товарів, що ввозяться».  

Представник санепідемстанції пояснює,   що до цієї групи товарів передбачається наявність висновку Державної санітарної епідеміологічної експертизи. Аби отримати цей висновок, підприємець має надати відповідний перелік документів. Уся інформація про документи відкрито зазначена у регламентах, які затверджені начальником Головного управління та погоджені з міським головою. Ці регламенти розміщені у дозвільному офісі Ужгородського міськвиконкому в центрі надання адміністративних послуг, також уся змістова інформація є на сайті Головного управління. Основна вимога при поданні заявки на одержання цього документа — має бути відповідний сертифікат дезінфекції, також надаються товарно-супровідні документи, у яких зазначається кількість найменувань товару. У сертифікаті має бути зазначено, який саме реагент використаний, дата обробки, також мають бути зазначені обсяги товару, що оброблений.

«Покупці мають право цікавитися якістю будь-якої продукції, людина, купуючи вживаний товар, має право перевірити наявність   сертифіката дезінфекції, а якщо він із-за кордону, то має бути в перекладі українською мовою», — підкреслює В. Орел.

До слова, нині користовані речі не мають того специфічного запаху, який був раніше. Тут представник СЕС припускає можливе використання реагенту, який не має стійкого запаху, але щодо дезінфекції — тут сумніву нема, бо це відповідальність і постачальника, і отримувача.

Ян Ковач заспокоює, що гуманітарка вже не має того запаху, оскільки справді використовується інший реагент, який є не менш ефективним. Він переконує, що речі, які надходять як гуманітарна допомога, є не тільки безпечними, а й значно кращими, ніж ті, що є в Україні.

«5 років тому з Великобританії був цілий контейнер білизни для міської лікарні й наші санітарки не натішаться, яка вона якісна і добра, таку тут не купиш у жодному магазині», — радіє ротарієць.

Він вбачає значну необхідність у такій допомозі, оскільки, знаючи фінансову скруту місцевої медицини, грошей вистачає виключно на зарплату, на податки і на комунальні послуги.

САМІ ПРОДАВЦІ ТЕНДЕНЦІЮ «СЕКОНДУ» ВВАЖАЮТЬ ДУЖЕ НЕЗДОРОВОЮ

Ситуація наразі така, що значна необхідність не лише у гуманітарці, а й таки в секонді, а для вибагливих — у стоках. До речі, люди часто плутають поняття стоковий магазин і секонд-хенд.

«Секонд-хенд — це речі, які були у використанні, такий товар ділиться на категорії (lux, cream, extra), певний процент із цих речей буде з етикетками, — роз’яснює підприємниця Дарія Грешкулич, яка продає стокові речі в Ужгороді. — Що стосується «стоку», то це речі, які не були у використанні — це можуть бути нереалізовані речі з колекцій або ж це речі, які не були реалізовані в магазинах, до прикладу, монобрендових. Тут може бути нереалізований розмірний ряд, коли залишилися, припустімо, великі й малі розміри».

Жінка запевняє, що стоки є повсюди не лише в Україні, а й у Європі, однак вважає   нездоровим явищем популярність «секондів» і «стоків», їх засилля чи не на кожному кроці того ж таки Ужгорода.

«Люди мають дозволяти собі купувати речі в нормальних магазинах, а в нашому місті кількість саме таких жахливо низька. Бідність довела людей до того, що вони вбираються у секонд-хенді. Зрозуміло, це свобода вибору, ти можеш знайти якусь брендову річ, але загальна тенденція нездорова», — підсумовує підприємниця.

Евеліна Гурницька