Вікторії та Кімберлі Ле Рок, народженим у Києві сурогатною матір’ю для подружжя з Франції, виповнилося три роки.

Дівчаткам-двійнятам, народженим у Києві сурогатною матір’ю для подружньої пари з Франції, виповнилося три роки. Сім’я Ле Рок, як і раніше, живе в містечку Алансон за 175 кілометрів від Парижа. Вікі й Кім ростуть здоровими, ходять у материнську школу (аналог наших дитсадків) і почуваються чудово. Час від часу вони чують про Україну від своїх рідних, але навіть не уявляють, через що довелося пройти батькам, щоб привезти їх до себе на батьківщину.

ЧЕРЕЗ БЕЗВИХІДЬ ПАТРІС НАВАЖИВСЯ НА КРОК ВІДЧАЮ — СПРОБУВАВ ВИВЕЗТИ ДІТЕЙ З УКРАЇНИ НЕЛЕГАЛЬНО

«РІО» неодноразово висвітлювала подробиці драматичної історії французького подружжя з Алансона. Нагадаємо коротко перебіг подій.

21 березня 2011 на українсько-угорському кордоні в Чопі прикордонники та митники проводили огляд кемпінг-фургона «Мерседес» із двома громадянами Франції — 66-річним Бернаром Ле Рок та його 38-річним сином Патрісом. І хоча з документами в іноземців було все гаразд, митники звернули увагу на нервову поведінку старшого з французів, тому направили автомобіль на поглиблений огляд. Під вмонтованим у салон диванчиком вони виявили двох дівчаток грудного віку, що мирно спали. Патріс Ле Рок пред’явив свідоцтва про народження, за якими дівчата-двійнята народилися в Україні і є його доньками. Однак жодних документів, що дозволяють їх виїзд за кордон, у нього не виявилося. В результаті дорослих французів затримали, а немовлят відправили в дитячу лікарню.

Незабаром з’ясувалася перед¬історія інциденту на кордоні, про який повідомили всі провідні європейські ЗМІ. Французька подружня пара Патріс та Орелія Ле Рок довгі роки не могли завести дітей і вирішили скористатися сурогатним материнством. У Франції такий спосіб народження заборонений, тому в 2010 році Патріс і Орелія підписали договір про виношування й народження дітей із київською фірмою, яку знайшли через Інтернет. 23 січня наступного року в Києві від сурогатної матері благополучно народилися дівчатка-двійнята, котрих щасливі батько з матір’ю назвали Вікторією та Кімберлі. Дітям видали свідоцтва про народження, в яких батьками значаться громадяни Франції Патріс і Орелія Ле Рок. Документи легалізували для використання за кордоном, проте Посольство Франції в Україні категорично відмовилося видати дівчаткам проїзні документи, оскільки сурогатне материнство в цій країні заборонене. Неодноразові візити батьків у посольство з проханнями зрозуміти їхнє становище нічого не дали. Київська фірма, що займалася сурогатним народженням дітей і гарантувала їх виліт до Франції, фактично виставила іноземців за двері. Ніякого виходу з ситуації не намічалося і тоді Патріс зважився на крок відчаю — подзвонив додому батькові й попросив допомогти вивезти дітей з України нелегально, щоб у Франції розпочати процедуру їх легалізації через суд. Орелія збиралася повертатися додому окремо, щоб приєднатися до рідних пізніше, проте ці плани провалилися на українському кордоні.

Проти Патріса й Бернара порушили кримінальну справу за незаконне переправлення осіб через державний кордон. Як тільки з’ясувалося, що діти народилися в Україні цілком легально і з їхніми документами все гаразд, підслідних звільнили з-під варти, а потім і віддали їм під догляд дітей. Наступні півроку іноземці жили в Ужгороді, чекаючи суду у кримінальній справі й паралельно намагаючись вирішити проблему виїзду дівчаток через своє посольство. Але всі їхні спроби достукатися до дипломатів були марними...

Інкримінована французам стаття Кримінального кодексу доволі серйозна й передбачає від трьох до семи років позбавлення волі. Проте на суді навіть представник прокуратури просив призначити підсудним м’якше покарання, ніж це передбачено Кримінальним кодексом. І суд виявив поблажливість — засудив Патріса та Бернара до сплати 29 тисяч гривень штрафу з конфіскацією кемпінг-фургона «Мерседес». Засуджені подали апеляцію щодо конфіскації автомобіля і пізніше «Мерседес» їм повернули. Українське правосуддя, взявши до уваги становище іноземців, виявилося гуманнішим, ніж французьке посольство з формальним ставленням до справи й суворим дотриманням букви закону...

Однак головне питання — виїзд дітей до Франції — так і залишалося невирішеним. Необхідно було шукати нестандартний вихід із ситуації. За порадою ужгородського адвоката французів Василя Мишинчука Орелія оформила в Україні дозвіл на проживання, після чого дівчатка отримали право на українське громадянство. Поки тривав процес оформлення документів, у сестричок відбулася важлива подія — їх похрестили в ужгородському православному храмі Всіх Святих. Влітку 2011 року Вікторії та Кімберлі видали українські внутрішні й закордонні паспорти, а незабаром одна з країн Євросоюзу відкрила їм візи. Восени того ж року вся сім’я Ле Рок перетнула український кордон і благополучно виїхала до Франції.

В Алансоні при реєстрації дівчат не виникло ніяких проблем. Свідоцтва про народження були в повному порядку, тому дітей зразу поставили на облік у дитячій поліклініці, батькам виписали дитячі виплати і т. ін. Сестрички залишалися українськими громадянами, так і не отримавши французьких паспортів (хоча у Франції, як і в багатьох європейських країнах, подвійне громадянство дозволене). І це створювало певні незручності. Наприклад, дітям небажано було виїжджати за межі Євросоюзу, оскільки їхнє повернення могло виявитися проблематичним. Однак незабаром батькам вдалося вирішити й це важливе питання...

«МИ ЩОДЕННО ДИВИМОСЯ НОВИНИ Й НАПРУЖЕНО СТЕЖИМО ЗА ПОДІЯМИ В УКРАЇНІ...»

Після дня народження дівчаток журналіст разом із адвокатом Василем Мишинчуком зв’язалися з сім’єю Ле Рок у Skype й поцікавилися, як їй зараз живеться.

— У нас усе чудово, — каже з посмішкою Патріс. — Приблизно через рік після повернення з України додому діти отримали всі необхідні документи, в тому числі ідентифікаційні картки особи та французькі паспорти. Це було нашою головною метою і ми її досягли. В Україні після нас залишалися ще близько десяти французьких сімей із тією ж проблемою — вони народили з допомогою сурогатного материнства дітей, але не могли разом із ними повернутися додому, оскільки посольство відмовлялося видати новонародженим проїзні документи. Після нашої історії, яка мала величезний резонанс, усі ці люди теж змогли благополучно повернутися додому. Правда, поки що не всі діти отримали французьке громадянство, але процес рухається. Нам пощастило, оскільки про наш випадок широко розповідала преса, в чиновників не виникло ніяких сумнівів, що дівчата дійсно наші. Так що всі документи вдалося отримати доволі швидко...

— Скажіть, як сестрички відзначили день народження...

— Спочатку святкували в материнській школі, яку вони відвідують уже рік. Це ігрове навчання, поки що без оцінок, але сестрички дуже добре справляються. А потім ми відзначили день народження вдома у колі рідних. Дівчата дуже люблять машинки, які й отримали як подарунки. А ще — велосипед, ляльки, книжки, дошку для письмових вправ...

— Ви розповідаєте донькам про Україну?

— Так, звичайно, ми часто говоримо про Україну, показуємо фотографії. Правда, діти поки мало що розуміють, але знають, що в Ужгороді в них є хресні батьки — Василь (котрого вони називають Базіль), Славик, Ольга та Марина. А ще дівчата вивчили одне українське слово: «Привіт!», яким час від часу користуються. Зараз вони сплять, але скоро прокинуться і ми зможемо поспілкуватися разом...

Поки Орелія займається доньками, Патріс розповідає про свій бізнес. Він власник станції невідкладної допомоги й думає про її розширення — придбання медичного вертольота. Правда, перед цим слід пройти курси й отримати спеціальну ліцензію для польотів. «І тоді ми без проблем зможемо полетіти в Україну», — жартує Патріс. А ще подружжя будує новий, просторіший будинок, у якому можна буде приймати більше гостей. Сім’я дуже любить подорожувати — минулого року побувала в Італії й на Корсиці. З місцем відпочинку цього року ще не визначилися...

— Ми щодня дивимося новини і з напругою стежимо за подіями в Україні, — каже Патріс. — Не всі у Франції розуміють, що насправді відбувається, але ми знаємо, що дуже багато українців хочуть, щоб Україна стала повноцінною європейською державою...

Нарешті з’являється Орелія з дівчатками на руках. Сестрички ще не повністю прокинулися, вони засоромлено дивляться в монітор і про щось перешіптуються.

— У нас тут весь час ідуть дощі, тому дітки трохи прихворіли, — каже Орелія. — А в іншому — все в повному порядку. Дівчатка підросли, але ви, напевно, впізнаєте, хто є хто. З кучериками — це Кім, а з прямим волоссям — Вікі. Подивіться, хто це! — звертається вона до дітей. — Впізнаєте своїх хресних? Це Василь, а ось Славик.

Дівчата недовірливо дивляться в монітор, а потім посміхаються й кажуть «Salut!».

— Донечки хоч і виросли, але характерами не змінилися, — продовжує Орелія. — Вікі дуже весела й пустотлива, тому ми жартома називаємо її клоуном, а Кім спокійна й серйозна, вона — філософ. Педагоги кажуть, що Кім росте вундеркіндом, вона дуже-дуже здібна й настільки випереджає за розвитком однолітків, що хоч завтра може йти в початкову школу...

— У дівчаток усе ще залишається українське громадянство?

— Так, адже для того, щоб його позбутися, треба писати спеціальну заяву. Ми це робити не збираємося, оскільки у Франції подвійне громадянство дозволене. Тому коли дівчата стануть повнолітніми, вирішать це питання самі. Але все це — лише віддалена перспектива, а зараз головне, щоб вони росли здоровими й щасливими. І ми зі свого боку робимо для цього все можливе...



P. S. Редакція висловлює подяку студентці факультету романо-германської філології УжНУ Людмилі Ледней, котра люб’язно погодилася бути перекладачем під час інтерв’ю з Патрісом та Орелією Ле Рок.

Ярослав Галас