Єдину на Закарпатті собаку-поводиря навчили і подарували угорці.

Побачити незрячого з білою тростиною в Ужгороді можна нечасто і взагалі неможливо побачити таку людину з собакою-поводирем. Річ у тім, що на Закарпатті, як і в Україні загалом, немає спеціалізованих шкіл із підготовки собак для незрячих людей. Вихованням такого собаки можуть займатися і займаються кінологічні школи, однак витрати на підготовку й утримання дуже великі. Компенсувати їх із бюджету ніхто не хоче та й на рівні закону жодних гарантій на утримання собаки немає.

Сьогодні в Україні є чимало претендентів на отримання собак-поводирів. Тільки на Закарпатті, за приблизними підрахунками, налічують близько 3 тисяч осіб, які мають вади зору. Собаки-поводирі могли би суттєво змінити їхнє життя, однак передусім потрібно закріпити на законодавчому рівні механізми видачі, заміни та повернення собаки-поводиря, порядок і умови її утримання, а також механізми компенсування вартості утримання та ветеринарного обслуговування собак-поводирів. Йдеться про значні кошти на виховання такої собаки, яких, звісно, незрячі не мають. За приблизними підрахунками, навчання й утримання собаки-поводиря обійдеться у 10 тисяч доларів США.

Питання вчергове актуалізувалося під час війни на Сході. Чимало наших героїв, на превеликий жаль, повертаються з зони АТО з ушкодженими органами зору. Деякі травми загрожують цілковитою втратою зору, що для бійців, звісно, є великою бідою.

З метою привернення уваги до важливого питання, обміну досвідом і напрацювання рекомендацій для закріплення на законодавчому рівні питання собак-поводирів у Ужгороді провели Всеукраїнський форум «Теоретичні та практичні аспекти застосування собак-поводирів у Україні». На нього зібралися представники громадських організацій з усієї України, представники Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова та Луганського Національного університету ім. Т. Шевченка, представники Кінологічного клубу України. Форум організували Всеукраїнське громадське об’єднання «Національна Асамблея інвалідів України» (НАІУ) та Ужгородська міська громадська організація інвалідів зору «Дивосвіт».

Ужгородська міська громадська організація інвалідів зору «Дивосвіт» виступила партнером транскордонного проекту «Передача методів реабілітації інвалідів зору, використовуваних у Північній Угорщині, іноземним партнерам». Проект реалізовували три країни — Угорщина, Румунія та Україна. Крім методів реабілітації співпраця передбачала підготовку 6 собак-поводирів. Минулого року під час семінару собаки-поводирі з-за кордону водили незрячих Ужгородом, завітали до державних установ і всі охочі могли пройтися з собакою-поводирем. По закінченні проекту, в березні 2014 року, одну з навчених собак передали на Закарпаття. Два місяці вона жила в Оксани Богданець, голови правління Ужгородської міської громадської організації інвалідів зору «Дивосвіт». Собаку привчали командам українською замість угорської. Сьогодні Веста живе в незрячої мукачівки. На другий день форуму вони завітали й до Ужгорода.

«Відчуття співжиття з собакою не передати»

У Німеччині собака-поводир є в кожного десятого інваліда зору. Незрячі та їхні родини не платять ці гроші. За кордоном держава піклується про виховання таких собак. У США вперше на законодавчому рівні були закріплені норми співіснування собак-поводирів. Незрячим віддають навчених тварин безкоштовно. В Чехії вже давно діє школа з підготовки собак-поводирів. У Угорщині, Румунії собака-поводир — повноцінний член суспільства. Незрячі навчаються у виші з собакою, вона живе з ними в гуртожитку, ходить на роботу тощо. «Відчуття співжиття з собакою не передати», — зазначають ті, хто вже має такого друга.

Українське законодавство дозволяє незрячим заходити з собакою у приміщення. Якщо вони подорожують літаком, то для собаки виділяють окреме місце неподалік аварійного виходу. В потязі для незрячого і собаки-поводиря потрібно викуповувати ціле купе. З тваринами можна також заходити в метро. Попри законодавчу лояльність незрячий із собакою-поводирем — рідкісне явище. Соціум дивиться на таке, мов на дивовижу, хоча це життєва необхідність для незрячих людей.

«Для дітей собака дуже потрібна, бо вона стає для них другом і помічником, хоча чимало незрячих навіть не підозрюють, як це полегшує життя», — з особистих спостережень зазначила Ірина Клименко, начальниця відділу з питань реабілітації студентів з особливими освітніми потребами, доцент кафедри здоров’я людини та фізичної реабілітації Луганського Національного університету ім. Т. Шевченка. При виші створений відділ із питань реабілітації студентів з особливими освітніми потребами. Сьогодні він налічує 250 студентів, які самі мають певні вади і при цьому допомагають не тільки хворим, а й здоровим людям. Також студенти працюють із дітьми, які мають вади, вже з раннього віку, оскільки безпосередньо перед вступом до вишу адаптуватися в середовищі вже досить важко.

Потрібно проводити періодичні заняття незрячих дітей із собаками-поводирями, аби в дітей не виникало страху від зустрічі з собакою. В такий спосіб людина могла би визначити, чи потребує вона собаку, вважає Ганна Серпутько, доцент кафедри тифлопедагогіки Інституту корекційної педагогіки та психології Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова.

Собаку-поводиря готувати найскладніше у професійній
підготовці собак

Професійні кінологи вважають, що собака, аби стати поводирем, має для цього народитися. Бо коли вона веде свого господаря, не може відволікатися ні на що. Ретривери й лабрадори найбільше підходять для роботи собак-поводирів. Основна вимога до собак — щоб були міцні кістки, правильна статура. Їм регулярно проводять рентген-дослідження та медогляди.

«Підготувати собаку-поводиря — найскладніше з усієї системи навчання собак. Це дуже вузький напрямок. Навіть для інвалідів на візках собак навчати значно легше. Важливо, аби суспільство адаптувалося до собак. Ми постійно проводимо зустрічі з дітьми. Сьогодні працюємо ще й із вимушеними переселенцями» — розповідає Владислава Ярошук, керівниця Кінологічного клубу «Болеро» (Одеса).

«Дуже важливо, аби була створена комісія, яка проводила би сертифікацію собаки. Коли буде прийнята державна програма, одразу знайдеться чимало охочих навчати собак, відкривати кінологічні школи. Сьогодні є чимало структур, які мають свої майданчики, і вони готові займатися дресируванням. Але вони зазначають, що доки питання не буде відрегульовано на рівні законодавства, ніхто не візьметься за навчання. Бо для собаки потрібно чимало витрат, тому все це має бути якимось чином компенсовано», — зазначає організатор форуму на Закарпатті, голова правління Ужгородської міської громадської організації інвалідів зору «Дивосвіт» Оксана Богданець. Вона розповідає, що кілька бізнесменів зверталися в організацію «Дивосвіт» із пропозицією надавати кошти для купівлі, утримання і навчання собак-поводирів.

Зрозуміло, що розраховувати на чималі державні кошти для підготовки собак у надскладній економічній ситуації поки що зарано. Однак саме час готувати законодавчий грунт для вирішення цього питання. Адже від цього залежать тисячі життів, які можуть стати зовсім іншими завдяки чотирилапим друзям, щирим, відданим і надійним.


P. S. 13 листопада відзначався Міжнародний день незрячих. Саме цього дня у Франції народився Валентин Гаюї — відомий педагог, який заснував у Парижі й Петербурзі школи та підприємства для сліпих. Він уперше продемонстрував свій метод навчання сліпих із допомогою придуманого ним шрифту — «унціалу». За книгами, написаними саме цим шрифтом, вчилися незрячі аж до появи шеститочкового шрифту Брайля.

Наталія Каралкіна