Загальновідомо, що Закарпаття — найбагатший край в Україні на ліси, рослинний і тваринний світ. І це закономірно. Землі лісового фонду сьогодні займають 52 % від загальної території області, а запаси найціннішої в нашій державі деревини складають майже 20 % від загальної кубомаси, що зростає в Україні.


Наша гордість — букові праліси, на які ми найбагатші в Європі і які занесені до світового реєстру ЮНЕСКО. Саме наша область є третьою в Україні за обсягами природно-заповідного фонду. Особливістю лісів є те, що вони гірські (понад 80 % площ) й мають справді виняткову значимість у охороні навколишнього природного середовища. Це регулятор водного режиму, відновлювач кисню, храм любові, ріг добра і достатку, запорука екологічної безпеки. Унікальна краса і таємниця рідних Карпат, різноманіття фауни, неповторні за своєю красою ландшафти — все це просто заворожує. Щоб зберегти цю красу для прийдешніх поколінь, закарпатські фахівці з року в рік, передаючи естафету, мудро, дбайливо і виважено господарювали в лісах.

Крилата фраза, що кадри вирішують усе, наче писалася для господарів закарпатського лісу. Саме наш благословенний край і виплекав та дав світу ряд яскравих особистостей, які відомі далеко за його межами. Вони народжувалися під смереками й у дитинстві любили і берегли ліси, садили і доглядали за ними, як за безцінним скарбом.

На підтвердження сказаного, лише кілька прикладів.

Першим міністром лісової та деревообробної галузі України в період бурхливого розвитку лісового комплексу України (1960—1990 рр.) був закарпатець із с. Кострина Великоберезнянського району Іван Іванович Грунянський. Він побив усі тодішні Союзні рекорди перебування на цій відповідальній посаді, яку обіймав упродовж 22 років. Саме за його керівництва лісовим комплексом, Україна досягла найбільших висот і обсягів виробництва, стала потужним галузевим комплексом із високо розвинутою лісогосподарською інфраструктурою в Карпатах. Першим заступником міністра і начальником управління капітального будівництва також були наші земляки з Іршавщини та Ужгородщини — відповідно Петро Дурдинець та Іван Герц. Першим лісовим академіком Національної Академії наук України став також наш земляк із с. Онок, що на Виноградівщині, Юрій Юрійович Туниця. Починаючи трудовий лісовий стаж в чині помічника лісничого в Усть-Чорнянському лісокомбінаті, упродовж останніх 20 років він працює ректором Національного лісотехнічного університету України (м. Львів) — єдиного в нашій державі лісового вузу.

Обласний лісовий комплекс, а згодом і обласне управління лісового господарства очолювали завжди закарпатці, для яких ліс це зміст життя. Організатором і першим начальником обласного управління лісами був один із авторів цього листа — Микола Бігун, який достойно пройшов у галузі всі щабелі і посади від лісівника до першого керівника лісового господарства краю та завжди робив усе для того, аби зелене золото, дане нам Богом, примножувалося і Карпати зеленіли вічно. Всі наступні керівники, а їх було п’ять і вони також народжені на Закарпатті, берегли й покращували цінне багатство неповторних Карпат для прийдешніх поколінь.

Нам, як нашим колегам Василеві Леднею, Дмитрові Сухарюку та іншим доводилося у студентські роки їздити Сибірською тайгою, заробляючи копійчину на проживання. Всюди зустрічалися керівники, головні інженери, заступники у великих обласних і крайових лісових комплексах тодішнього СРСР саме з числа закарпатців, які свого часу закінчили Львівський лісотехнічний інститут і були направлені туди на роботу. Закарпатські лісогосподарники працювали і на Кавказі, і в Середній Азії та Молдавії також на відповідальних керівних посадах. Тому географія закарпатських лісогосподарських кадрів широка і гідно представлена.

Біда для нашого лісу сталася зовсім недавно, коли з Києва в Закарпатську область керувати лісовим господарством призначили якогось доволі «молодого Фізика» з болотно-торф’яної Рівненської області. Ясна річ, гірських лісів він не міг добре знати, а точніше, специфіку ведення лісового господарства в горах, як, до речі, і самих горян.

Цікава особливість, що людина без вагань покинула рідний край, домівку, родину і подалася в гори. Звісно, не за враженнями. Очевидно, за користю, бо на рівненських болотах ростуть хіба що тополя, вільха та інші малоцінні й дешеві деревні породи, а тут у нас на Закарпатті площі густо засаджені дефіцитними та дорогими породами дерев, які мають високу ціну в Європі: явір, дуб, бук, черешня лісова, ялина та ін. Не знаючи з чого почати, Фізик узявся господарювати по-своєму, добуваючи гроші — зелене золото закарпатських лісів — і покращуючи ринкову економіку за рахунок прибуткових рубок. Не санітарних чи рубок догляду, а кращих лісосічних, відправляючи прекрасну ділову деревину в круглому вигляді як сировину за кордон. Як кажуть, губа не з лопуцька.

Це можна кваліфікувати як злочин перед природою і, зрештою, перед людьми, враховуючи екологічні наслідки такого господарювання, яке схоже на мародерство після війни.

Та щоб нас не звинуватили в популізмі, наведемо кілька цифр і фактів. Усупереч рішенню сесії облради та ОДА про заборону вивезення за кордон із області деревини у круглому вигляді з Закарпаття у 2011 році вивезено за кордон 51,9 % від загальної кількості заготовленої деревини. Крім того, за кордон вивезено 36,2 % лісоматеріалів (як розпилений кругляк). Насправді це та ж лісосировина. Таким чином, усього вивезено лісосировини без відповідної переробки 87,6 % від загального обсягу заготовленої деревини. І продано за копійки. А тим часом слідом за чудовою закарпатською деревиною в чужі світи з порожніми торбами, з позиченими грошима на квиток, залишивши сім’ю, помандрували й закарпатські заробітчани. Там прилаштувалися на деревопереробні іноземні заводи, де й переробляли ліс із рідних Карпат, усвідомлюючи, що через тиждень-два він усе ж повернеться до закарпатців, щоправда, у вигляді меблів, паркету, столярних виробів. Їх іноземці продадуть нашим людям уже втричі дорожче — як вироби з золота.

Ось так «газдуємо» в ринковій економіці. До речі, левова частка в наведених вище цифрах припадає саме на підприємства обласного лісового управління.

Для порівняння наведемо ще таке: якщо у 80—90-х роках минулого століття в область для забезпечення потреб тоді дуже потужної меблевої та переробної галузей Закарпаття завозили з Сибіру до 300 тис. куб. м деревини при власній рубці 1,5 млн. куб. за рік, то нині при власній рубці понад 1,0 млн. куб. м за рік без відповідного меблевого виробництва та деревопереробки вивозиться з області по суті у вигляді сировини понад 87 %.

Сьогодні лише сліпий і глухий не бачить і не чує, що ліси в області вирубуються по-варварськи: краще вирубав — гірше залишив.

При визначенні якості деревини, її сортименту і сортності також допускаються зловживання: за документами вона — низькосортна, за фактом — вищої якості. Саме на цьому в лісовій галузі й процвітає корупція. На доказ лише одна цифра. За останній період вихід ділової деревини в лісовому фонді знизився майже вдвічі й складає у 2013 році десь 40 % від загальної кубомаси. Років зо 10—15 тому цей показник складав у хвойних порід 80—85 %, у дубових і букових — 50—55 %. Штучне заниження виходу ділової деревини веде до корупції серед керівництва, а це вже, даруйте, злочин. У 2013 році за кордон вивезено як сировину майже половину зі всього обсягу заготовленої ділової деревини — 67 %.

Не можна не сказати про варварське ставлення до вирубування лісів у області.

Свіжий факт. Нещодавно спілкувалися з народним художником України, знаним у всій Європі Іваном Шутєвим. Він — пейзажист і часто виїжджає в гори малювати природу. За розмовою художник розповів, що днями був у кам’яницьких лісах Ужгородського держлісгоспу. «Дорогою зустрів лісовоз, навантажений до краю бортів елітним буком. На лісосіці, де розташувався малювати, роздивився і побачив, що тут ростуть тільки криві та загниваючі букові дерева, а довкола — хлам. Сльози навернулися на очі. А малюю природу Закарпаття не одне десятиліття, то ж бачив усякого, але такого ніколи не бачив. Я людина у віці — маю благословенних 80 років і мені не байдуже, що залишимо нашим онукам у спадок: лисі гори, валютні борги, які сьогодні беремо у світі, чи густі, багаті ліси, які дісталися нам у спадщину від наших батьків?! Коли подумаю про це, серце обливається кров’ю...»

Погодьтеся, до крику душі великої людини не можна не прислухатися. Зрештою, такої ж думки про нинішнє лісогосподарювання на Закарпатті вчені, спеціалісти, екологи, біологи, та що казати — всі прості закарпатці, всі патріоти краю. Але пану Фізику байдуже, мовляв, думайте що хочете, я сиджу і керую.

Згодом депутати облради, обговоривши   питання катастрофічного стану в лісогосподарстві області предметно, висловили обласному керівникові лісогосподарства Фізику недовіру з подальшим звільненням із посади. Щоправда, рішення облради ігнорувалося, а Фізик і далі залишився у кріслі. Більше того, з Києва отримав орден «За заслуги перед Україною».

Доречним тут є згадати ще один факт, який свідчить про рівень «керівництва» лісовою галуззю області з боку пана Фізика та про його честь, совість і порядність. На 28 лютого 2014 р. Фізиком призначається проведення наради і колегії з керівниками лісових підприємств. Однак, пронюхавши обстановку та настрій керівників, начальник обласного лісового управління на цей захід із невідомих причин не з’являється. На нараді одноголосно було ухвалено таке рішення: за самоусунення начальника обласного управління від виконання своїх посадових обов’язків оголосити І. Фізику недовіру та звернутися до керівництва Держлісагентства України з проханням звільнити Ігоря Фізика з посади начальника обласного управління. Протокол підписали всі без винятку керівники лісогосподарських підприємств області, що були присутні на нараді. Однак жодних висновків із цього пан Фізик не зробив. Навпаки, наче нічого й не сталося приступив до роботи.

Не випадково закарпатський Майдан цієї весни накинувся на Фізика з вимогою залишити посаду. Фізик-неборак так занедужав, що лікувався вдома на Рівненщині… кілька місяців. А потім повернувся на роботу! Майдан ущух, гроші мають здатність закінчуватися, а на Закарпатті неймовірне середовище для зазначеного блага.

Ми, як корінні закарпатці, патріоти лісу, природи і рідного краю, які присвятили їх служінню все життя, переконливо просимо керівництво області, крайових депутатів, нардепів України від нашої області, лідерів Майдану, невідкладно повернутися до питання відставки керівника такого важливого комплексу краю та призначення відповідального професіонала. На Закарпатті є багато гідних, достойних фахівців, мудрих і щирих закарпатців, які зуміють за принципом патріотизму, чесності, працелюбності вибудувати роботу в системі, бережно подбати про зелене золото Карпат. Якщо ми зараз зробимо правильний вибір, то нам будуть вдячні не лише наші діти, а й онуки та правнуки.

Зроблено багато промахів і помилок у веденні лісового господарства Закарпаття. Виправити їх буде непросто, але можливо. Треба тільки хотіти та, засукавши рукави, працювати, ставлячись до природи як до рідної матері, зберігаючи її як символ власної душі.

З повагою, Микола Бігун, вчений-лісівник, кандидат наук, заслужений природоохоронець України, Василь Комендар, соросівський науковий керівник Міжнародної лабораторії охорони екосистеми, заслужений діяч науки і техніки України,
Михайло Лакатош, депутат обласної ради, екс-директор ДП «Берегівське лісове господарство»

Від редакції. Ми неодноразово піднімали тему злочинної, безконтрольної і безсистемної вирубки лісів у Закарпатті. Закарпатці навіть піднімаються на стихійні акції протесту проти лісогубів. Зокрема, відомі бунти на Тячівщині, де люди перекривали дороги і не пропускали лісовози Брустурянського ЛМГ, яким керує Віталій Мурга. Щоб розібратися з тим, що коїться в цьому господарстві, нами було зроблено інформаційні запити, керівник господарства пообіцяв дати всі відповіді і навіть особисто розповісти про ситуацію в Брустурянському ЛМГ, однак поки що ми отримали лише кілька неаргументованих відписок. Наступні наші дії — звернення в прокуратуру. Всі разом ми зможемо покласти край знищенню лісів і врятувати Закарпаття від екологічної катастрофи.