Блог про спонтанну подорож, коли відкриваєш рідні місця, нових людей і себе.

Коли планується відпустка, трапляється момент, коли стандартні варіанти моря, села, родичів, гір (хоча ні, це далеко не банальний варіант) і навіть мандрівка європейськими містами вже не дають того заряду першовідкривача. Утім, закордоння не може не дивувати, проте це потребує затрат і віз. А якщо провести кілька тижнів по-іншому, ніж у попередні роки, причому це буде порівняно бюджетний варіант?

Пропозицій безліч, одну з яких можна розглянути на прикладі конкретної поїздки — все покроково, з зазначенням, куди поїхати і куди саме піти в тому чи іншому місці. Головна мета — не так відпочити, як відчути себе у інших умовах, побачити не лише цікаві пам’ятники й музеї, а й життя людей і побут, і не останню роль тут грає спонтанність, адже сьогодні ти не знаєш, куди купиш квиток і де та з ким опинишся завтра.

Чому би не проїхатися Україною? Не кожен до кінця знає особливості областей своєї батьківщини. Часто ми потрапляємо до нових міст, але переважно це відрядження або екскурсія, коли все оглядається дуже швидко, відтак не завжди можна «відчути» місце, в якому побував. А для чого поспішати? Для чого бігати за екскурсоводом, якщо можна самому скласти маршрут, коли є купа інформації в Інтернеті, а поряд — місцеві мешканці, в розповідях яких, можливо, менше енциклопедичних даних, які й так не запам’ятати, зате більше щирості та життя. Якщо не хочеться знайомитися з новими людьми, то варто мати родичів/друзів/колег у містах, які записані до вашого маршруту. До речі, це дозволяє дуже суттєво заощаджувати на житлі й харчуванні, а ті, хто вас приймає, насправді можуть виявитися напрочуд гостинними, приділятимуть вам максимум уваги й покажуть та розкажуть значно більше, ніж будь-який гід. У самостійній подорожі ви сам собі господар, а це — максимум свободи, цілковите абстрагування від проблем, які залишилися вдома, а також можливість зробити значно більше цікавих фото, ніж просто у біганині клацати на смарт¬фон. І так, це варіант подорожі, в яку рушаєш зовсім сам, полишивши все і всіх, якими би хорошими і прекрасними вони не були. Адже в інших містах вас чекають нові люди, які можуть дуже кардинально перевернути ваш світогляд, примусити поглянути на речі під іншим кутом — це ж також одна з цілей будь-якого «трипу».

ШАЦЬКІ ОЗЕРА, ЯКІ НАГАДУЮТЬ БАЛТИКУ

Отже, спонтанність і неочікуваність. Спочатку це мали бути двотижнева поїздка до родичів у Луцьк та відпочинок на Шацьких озерах транзитом через Львів. Відтак раптові кілька дзвінків і давні плани перетворили відпустку на 24 дні з відвідуванням також Кам’янця-Подільського (6 днів), кришталевих печер у Кривчому Терно¬пільської області (день), Хмельницького (день), Києва (день) та знову ж таки Львова (5 днів).

Телевізійні канали не лукавлять, коли розповідають, що українці, які раніше їздили до Криму, зараз переключилися на Шацькі озера, що на Волині. Одне з них — Пісочне, поряд із яким розташувався санаторій «Лісова пісня», але відпочивати можна і в орендованому будиночку з усіма умовами або ж найдешевше, але теж досить комфортно, зняти кімнату на кількох чоловік у великому домі зі спільною кухнею. До речі, саме в Пісочному нема ресторацій, готувати доведеться самим, магазинів кілька і не з надто багатим асортиментом.

Пісочне — кращий варіант для тих, хто прагне спокою, кому достатньо лісу й води, а любителям щохвилинних вражень і драйву тут не буде чим зайнятися. Якщо ж дощить, а це на Шацьких часте явище, то взагалі може бути нудьга. Відпочинок на озерах, де сезон стартує з липня, чимось нагадує релакс на Балтійському морі, коли поєднуються прогулянки лісом і нечасте плавання через мінливу погоду. Якщо таки прагнеться пригод, то за 150 гривень із людини можна податися у джип-сафарі навколо всіх озер з веселою програмою, частунками й подарунками. Дискотеки тут також нема, є вечір танців на базі санаторію, який триває до 23.00. Попри «спокійний» формат у Пісочному зупиняється дуже багато молоді, яка вміє розважатися без зовнішніх атракцій, граючи у спортивні ігри, готуючи екологічну їжу на мангалі, ну, і купаючись під дощем.

Шацькі озера варто відвідати, це таке ж саме море, просто маленьке, вода тут чиста і прозора, є фанати того ж Пісочного, які їздять сюди щороку, й не лише, аби позасмагати, але й задля тривалих прогулянок лісом.

СЕРЕДНЬОВІЧНЕ МІСТО-ФОРТЕЦЯ І КРИШТАЛЕВА ПЕЧЕРА

Після спокою Шацьких озер і сучасного Луцька Кам’янець-Подільський одне з найгарніших міст України й входить до семи її чудес, тут за кожним поворотом відкривається щось унікальне. Це єдине у світі місто-фортеця, розташоване на півострові 121 га, а фортецю омиває каньйон, якому 20 000 000 років (!). Це середньовічне місто з безліччю архітектурних пам’яток (за кількістю посідає третє місце в Україні), костелів і церков (Тринітарський костел, Кафедральний костел Святих Петра і Павла, Собор Олександра Невського, Хрестовоздвиженська церква, костел Св. Миколая Домініканського монастиря), з галереями (найвідоміша картинна галерея має близько півтора мільйона експонатів різних періодів, починаючи від античності) й музеями. 6 днів у цьому маленькому українському куточку, де синтезуються стрит-арт, готичний спокій і кольоровість на фоні архітектурної величі. Місто має мегатуристичний потенціал завдяки своїй історії, унікальним давнім спорудам, а також курортним локаціям навколо міста, де можна проводити безтурботні вікенди. Водночас складається враження, що культурний осередок Хмельницької області далеко не використовує всі свої ресурси, аби залучити значно більше мандрівників. Хоча, можливо, в цьому теж є родзинка — місто виглядає сонним. Протягом шести днів і ночей у старій частині міста й загалом центрі майже не зустрічалися люди — ні туристи, ні місцеві. Руху тут нема, місцеві кафе, яких мало, пустують, народ більше зосереджується біля водойм. До речі, на гастрономічний ринок було би цікаво зайти певному рестораторові, який міг би відкрити, мабуть, перший якісний заклад формату арт-кафе. Щоправда, якщо тут досі нема подібного, що було би важливо для творчої молоді, то, мабуть, наразі нема попиту.

Нічний Кам’янець сяє, тому не вкладайтеся тут спати, а споглядайте ілюмінацію фортеці, мостів, будинку колишнього польського магістрату, себто ратуші (а вдень ратуша це три експозиції — «Грошовий обіг на Поділлі», друга виставка відтворює період історії Магдебурзького права, а також підземелля тортур), міні-парку зі штучним озерцем, у якому плавають закохані лебеді. А танці влаштуйте своєю компанією посеред будь-якої вулиці, бо місцева молодь скаржиться на посередній рівень нічних клубів, а за драйвом вона їде до Хмельницького.

Також Кам’янець може бути і стратегічним об’єктом для подорожуючих, які планують охопити більше місцин — у межах кількох годин автівкою можна дістатися до Хотинської фортеці, що на Чернівеччині, а також до кришталевої печери в селі Кривче Тернопільської області. До речі, про печери. Якщо хтось уже милувався соляними печерами Велічки, що за 20 км від польського Кракова, то українська кришталева тим паче неймовірно вражає! Її загальна протяжність 23 км, із яких 2,5 км — туристичний маршрут. На стінах «печерних галерей» цвіте суцільне білосніжне або різнокольорове покриття з кристалів гіпсу, що і дало назву печері «Кришталева». Протягом року температура повітря в печері стабільна — 12 градусів, вологість — 95 %. Протягом усього маршруту вас супроводжують звисаючі кристали, більшість із них, залежно від форми, мають назву «змія», «буйвол», «рука» та інші. Головна визначна пам’ятка печери — Кришталевий коридор, на стінах якого різнобарвним килимом висять гіпсові кристали: рожеві, бежеві, бурштинові, кремові.

ДО БУЛГАКОВА ЧЕРЕЗ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

У Кам’янці вам будуть стверджувати, що у Хмельницькому взагалі нема на що дивитися й чим займатися, але ж мета подорожі не лише споглядання, місто — це, в першу чергу, душа, а вона може виявитися спорідненою з вашою. А ще велич і спокій також потребують контрасту, тому не завадить проїхати 100 км до Хмельницького, який саме в цій подорожі — перехідний етап, своєрідний відпочинок від історії, легенди й рафінованої краси, адже попереду ще Київ та Львів, і це ще не кінець.

Доволі доглянутий обласний центр із довгими широкими вулицями, тут багато простору, зелених насаджень, цікавих деревцят, схожих на пальми, унікальних кафе, а головне, тут серед старих багатоквартирних будинків із чудернацькими балкончиками розташувалися великі сучасні споруди, найімовірніше, бізнес-центри, які вражають своїми архітектурними формами. Будівлі лягли певним каскадом, коли одразу можна милуватися різноплановими спорудами, які визирають одна з-поза другої. Простір тут створює свободу, центр виглядає як пазл із квадратів, коли йдеш центральною вулицею, а за кожні 50—100 м перпендикулярно з обох боків відкриваються нові провулки, які ведуть, приміром, до парку, фонтанів. Хмельницький насправді розслабляє мандрівника, хоча його ритм та й місто в цілому нагадують Київ-міні. Тут можна релакснути, адже нема довгого переліку «must see», тому чому би не поласувати найсмачнішим морозивом у джелатерії в центрі, випити доброї кави у вінтажній кафе-пряниковій хатинці, адже ж треба впорядкувати враження від попередніх міст, переглянути знімки, нарешті знайти час, аби написати й подзвонити друзям, а також спланувати, куди ж їхати далі.

А далі в Київ, і нарешті це не відрядження і не справи, а можливість душевно провести час із друзями, яких сто років не бачили, а також виконати кілька пунктів зі столичного плану-мінімум, який уже давно був записаний. Як ва¬ріант сходити на нову експозицію до міжнародного центру сучасного мистецтва PinchukArtCentre — без жодних черг і безкоштовно. До жовтня там триває виставка «Страх та надія» переможців Премії «PinchukArtCentre» Микити Кадана, Жанни Кадирової й Артема Волокітіна. Ця виставка — реакція митців на нову соціально-політичну ситуацію в Україні, яка сформувалася внаслідок затяжної кризи та нещодавніх подій у країні. А ще тут натрапляєте на неймовірну виставку бельгійського художника Яна Фабра, який із допомогою надкриль жуків-златок зобразив колоніальне минуле Бельгії. Вона складається з двох розділів: «Данина Бельгійському Конго» — про закріпачення мільйонів конголезців, звірства, які щодо них чинилися, і жадібність колонізаторів, котрі активно розкрадали природні багатства країни, та «Данина Ієронімусові Босху в Конго» — досліджує абсурд і жах згаданих подій у більш символічний спосіб, через іконографію та образи картин Босха.

Також неодмінно знайдіть час, аби пройти крізь стіну й опинитися в задзеркаллі. І це можливо лише в домі Булгакова, що на Андріївському узвозі. Тут справді цікаві інтер’єрні вирішення для тих, хто зараз оздоблює своє житло: будинок із мінімалістичним скандинавським інтер’єром. Письменник мешкав тут зі своєю дружиною й провадив лікарську практику.

У своїй подорожі можете оминути центр Києва, й не лише тому, що зараз там особливо боляче після Євромайдану, а тому, що ваша поїздка може бути цілком іншою і Київ ви побачите під іншим ракурсом. Завітайте до французької кондитерської на станції метро «Олімпійська», просто прогуляйтеся цими вулицями, адже це справжній бізнес-осередок Києва.

ЛЬВІВСЬКИЙ ПІСЛЯСМАК

Український «трип» мав завершитися Києвом, однак в останню мить намалювався Львів, навіть 5 днів у культурній столиці України, де зосереджуються не лише історія та архітектура, а й маса атракцій, літературно-мистецьких подій, де на кожному кроці відбувається якесь дійство, де маленький хлопчина грає на скрипці, дівчинка — на сопілці, а молодь по черзі — на патріотичному піаніно. Тут пахне випічкою з «Львівських пляцків», кавою, яку видобувають із-під землі в «Копальні кави», солодощами з карамельного й пряникового будиночків. Тут кожен заклад — це дух Львова, колорит, свого роду музей. І знову ж таки, саме в такій відпустці, коли тебе радо приймають львівські товариші й організовують усю програму, можна відвідати ті місця, які давно були у планах і підсвідомості. Можна відвідати осередки (піднятися на Ратушу чи Високий замок), у яких уже бували кілька років тому, повірте, вони міняються, а ви на них дивитеся зовсім по-новому, емоції переповнюють. Взагалі, якщо до Львова приїжджати щовихідних, то щоразу кожен об’єкт виглядатиме інакше. Львів дуже динамічний. Згадайте період до 2006 року, коли місто ще спало, відтоді сьогоднішній мер Андрій Садовий із допомогою однодумців та з залученням інвесторів узяв курс, який пройшов польський Краків. Однак зараз ті, хто бував у Кракові, й самі поляки таки визнають, що Львів уже випереджає і Краків.

Подорожувала Евеліна Гурницька