Історія Андрія Ворона-Вічника завершена у третій книзі відомого закарпатця.


Хто вам сказав, що словом не можна повертати до життя? Втомлена, розчарована, перенасичена інформацією, врешті, «вбита» багатьма словами людина може повернути собі віру лише словом. Тим паче, коли промовляє його той, хто пройшов світ, а сама розмова відбувається під небесним шатром.

Штудії Андрія Ворона — унікального закарпатця, який лікував тіло і душу, увіковічнив інший не менш відомий краянин Мирослав Дочинець. З-під пера письменника вийшла вже третя книга про діда Ворона. Найперша з них — «Многії літа, благії літа» сягнула 350 тисяч примірників (і це лише контрольований тираж). Наступний роман — «Вічник» перекладають, передруковують і теж продають із-під прилавка. Третя книга, яка завершує оповідь про закарпатця, — «Світован. Штудії під небесним шатром». За словами автора, вона замикає погляд на цього чоловіка: «Многії літа..», «Вічник» і «Світован» — три історії одного життя. Світован означає «той, хто перейшов світ і далі знаходиться в дорозі до самого себе». Це третя історія до життя Андрія Ворона».

Природний стан гармонії, від якого так віддаляється сучасна людина, стає ідеалом у книжці Мирослава Дочинця «Світован. Штудії під небесним шатром». Таке собі інтермецо серед карпатських гір у компанії Андрія Ворона знаходить герой роману Мирослава Дочинця. Тікаючи від фальшивого кохання, роботи, вчорашніх друзів і нинішніх ворогів, юний журналіст опиняється віч-на-віч із Вічником, його мудрими сентенціями, які відкриваються на фоні природи. Допомагаючи цьому чоловікові лікувати людей, медійник натомість відновлює струни власної душі.

Мирослав Дочинець відкриває перед читачами нові рецепти Світована-Вічника, яких не було у попередніх книгах. Автор робить свого героя ще й вправним орнітологом. Птахам присвячено чимало моментів у книжці, а на кількох сторінках геть детально описано спосіб життя окремих видів.

Сьогодні Андрія Ворона порівнюють із Сократом, Сковородою. Це чоловік карпатського гарту, який перейшов світ, розповідає автор роману. Найбільш типове запитання, яке ставлять письменникові, наскільки написані ним книжки відповідають реальному життю Андрія Ворона. Автор відповідає, що якби він написав хро­ніку, то її дуже швидко забули би, як і самого цілителя. Натомість правда художня, образна — вічна. Вона красива, глибинна, мі­фологічна, найбільш переконлива для нас.

ХВОРОБУ, ЖІНКУ, СОН І НАВІТЬ СМЕРТЬ ТРЕБА ЗАСЛУЖИТИ

В Ужгородському прес-клубі книжку Мирослава Дочинця презентували в останні місяці 2013-го. Як і попередні романи, автор писав її 9 місяців. Зараз називає «Світована» найбільш щирою книжкою. Все, що побачив на власні очі журналіст, він переповідає нам. Натомість читач вже з початку роману починає шукати автобіографізм, адже Мирослав Дочинець теж чимало років присвятив закарпатським газетам, працюючи медійником.

На перший план у «Світовані» виходять слова самого Андрія Ворона, передані молодим журналістом і зафіксовані в його синьому зошиті. На рівні з головними героями-людьми важливу роль тут виконує природа. Це водночас і тло, і персонаж. Дерева, трави, комахи, тварини, пташки допомагають пізнати світ і сприяють людям у лікуванні й очищенні душі.

Розуміння цього світу, самого себе у світі пропонує у «Світовані» Мирослав Дочинець. Від цього героя можна довідатися про те, яке місце на Землі для людини є найкращим, яка річ матиме вагу після смерті, а також відшукати духовну опору для життя в мінливому світі.

Андрій Ворон має відповіді на вічні питання буття. Навіть теми хвороби і смерті, які по-суті досить важко трактувати, подані тут у «воронівському» світлі й стилі Мирослава Дочинця: смерть як продовження, її теж потрібно заслужити, хвороба як спосіб зрозуміти себе, як проміжна допомога перед тим, щоб не дійти кари. «Не бійся хворот. Вони посилаються, коли людина готова. Тим, хто не зазнав хворот тіла, важче дійти здоровля духу», — розповідає своїм пацієнтам Світован. Жінку також треба заслужити, дочекатися її, тобто не розмінюватися на всілякі проби, замінники. В одній жінці є все те, що в тисячі жінок, якщо розкриєш її.

«Світован» перегукується з «Вічником». З одного боку, це й не дивно, бо ж про життя однієї людини йдеться. Алюзії з попереднього роману проникають у твір вустами оповідача. Тож у читача з’являється спонука вчергове взяти до рук «Вічника». З іншого боку, така паралель спонукає порівнювати романи, бо «Світован» все ж таки сконцентрований більше на сентенціях, ніж на сюжеті. Натомість у «Вічнику» вистачає й одного, й іншого.

«Світован» — це роман-намисто, — пояснює Мирослав Дочинець. — Книжка динамічна, насичена стихією карпатського світу, фольклорними, етнічними речами, автентикою, а також багатьма світоглядними, новими речами».

Як справжній журналіст наприкінці оповіді автор подає інтерв’ю зі Світованом. Хоча насправді це лише підсумовуюча частина у вигляді запитань-відповідей. Адже вся книга є великою розмовою, відповіддю на вічні питання людського буття.

«ВІЧНИКА» ЕКРАНІЗУЮТЬ

Під час презентації «Світована» Мирослав Дочинець розповів про те, що Андрія Ворона невдовзі можна буде побачити на екрані. Роботу над фільмом про Вічника розпочала українсько-британсько-канадська корпорація. Ініціаторами є люди з Канади. До промоції планують долучити ВВС. Це має бути серйозна річ, розповідає автор книжки, хоча подробиць всієї роботи поки що не розкриває. Початковий бюджет — 3 мільйони доларів. Вічника мають зіграти троє акторів. Найголовніша деталь, яка має об’єднувати їх, — це очі. На запитання про те, чи не хотів би письменник зіграти свого героя, Мирослав Дочинець навідріз відмовляється.

Коли вже буде готовий сценарій, то приблизно за рік-два фільм має бути готовий. Тож попри третю завершальну книжку про життя Андрія Ворона історія Вічника-Світована насправді триває.

Наталія Каралкіна