Відомий скульптор виїжджає з Закарпаття до Києва, хоча там його ніхто не чекає.


Переїзд відомого скульптора Миколи Шматька з Луганська в Мукачево восени минулого року сприйнявся на Закарпатті, як справжня мистецька подія. Причини зміни місця проживання сам скульптор охарактеризував лаконічно: «В Луганську моя галерея виявилася нікому не потрібною, місцеві чиновники буквально виживали нас звідти…»

Широкому загалу Микола Шматько відомий насамперед завдяки своїм епатажним заявам, а також політичним роботам «на злобу дня». Як-от, наприклад, скульптура «Поцілунок Іуди» з оголеним Віктором Ющенком, котрий цілує Юлію Тимошенко. Втім, мистецька цінність робіт М. Шматька також не викликає сумнівів. Скульптор неодноразово брав участь у відомих міжнародних виставках сучасного мистецтва, а в 2007 р. був удостоєний медалі «Лоренцо Прекрасний Медічі» на Флорентійському бієнале. Така висока нагорода дісталася представникові України вперше.

Переїзд скульптора разом із сім’єю й галереєю на Закарпаття був організований почесним громадянином Мукачева Віктором Балогою. Спочатку все виглядало оптимістично й райдужно. «Я відчуваю новий приплив творчих сил. Готовий віддати життя цьому місту, думаю, що це моя остання зупинка...» — ділився першими враженнями скульптор. Однак минуло півроку і тональність оцінок різко змінилася. Кілька тижнів тому
М. Шматько несподівано заявив, що його підло обманули, тому він виїжджає з Мукачева.

Про перипетії закарпатського періоду свого життя скульптор погодився розповісти нашому виданню.

— Миколо Гавриловичу, розкажіть, будь ласка, як ви потрапили в Мукачево.

— Коли гостро постало питання виїзду з Луганська, у нас було кілька варіантів. Дуже запрошували в Переяслав-Хмельницький, обіцяли непогані умови. Була пропозиція виїхати в Австрію, однак її важко реалізувати, оскільки вивезти мої роботи за кордон, м’яко кажучи, дуже проблематично. Чому Мукачево? Я познайомився через Facebook із Віктором Балогою. Якийсь час ми спілкувалися, і я запросив його в Луганськ подивитися на мою творчість. Він не зміг приїхати, тому запросив до себе в Мукачево. Ми з сином тиждень жили тут. Місто сподобалося, і коли В. Балога запропонував переїхати, ми погодилися. Він сказав так: «Я перевезу вас сюди й для початку дам квартири, а потім влаштую в Мукачівському замку Резиденцію короля мармуру». Крім того, В. Балога пообіцяв побудувати галерею для моїх робіт, майстерню, житло і передати цей комплекс безкоштовно нам. Тільки б ми жили й працювали в Мукачеві. Це, власне, й було головною причиною переїзду — в мене з’явилися нові можливості, нові умови для творчості. Тому в кінці вересня ми завантажили в чотири фури мої роботи, майно і переїхали до Мукачева.

— Як гадаєте, що б отримало місто і область загалом від вашого приїзду?

— На Закарпатті є кілька красивих замків і природа. Ось і все, що приваблює туристів. Санаторії не рахуються, бо це лікувальні заклади. Я привіз сюди галерею — 135 робіт, понад 80 із яких — із уральського й італійського мармуру. Поцікавтеся, чи є десь подібні галереї — коли скульптор за власний кошт працює для себе й залишає роботи, а не продає їх. І це неабиякі роботи, вони виконані на світовому рівні. У мене є бренд — не соромлюся цього казати. Тому ця галерея пожвавила б туристичне й культурне життя області. Крім того, я хотів реалізувати в Мукачеві кілька проектів. Побудувати тут Площу Сонця — п’ять фонтанів із мармуру й граніту, сонце 50-метрової висоти зі спеціальним освітленням у нічний час. А також Явління Христа 12 апостолам — 15-метровий гранітний хрест, 13 висічених із мармуру фігур, терновий вінок діаметром 7 метрів. Це композиція з цільного блока білого мармуру вагою понад 100 тонн — із незвичайними колонами, кольоровим склом, елементами сучасної архітектури… Аналогів нема в Європі. Ми обговорювали це з В. Балогою, він навіть починав розмову про купівлю мармуру.

— Ваш приїзд не дуже сприйняли місцеві художники і скульптори…

— Так, а чому? Бо на першій прес-конференції я сказав, що прийшов сюди не гратися, а зробити місто кращим. І привіз сюди галерею. Тут є хороші скульптори, і я похвалив їх — казав, що в них талановиті роботи. Але вони місцевого значення. У світ пробитися дуже важко, а мені це вдалося. Зрозумійте, що я приїхав не для того, щоб ділити з кимось пиріг, а щоб працювати. До речі, якби вдалося втілити заплановані проекти, знайшлася б робота й для інших скульпторів.

— Якось ви висловилися, що приїхали в пустелю. То, може, цим самі налаштували проти себе людей?

— У нас немає тут жодної близької людини, ми зовсім самотні — ось, що малося на увазі в першу чергу. Якби скульптор приїхав у Луганськ і потрапив у схоже становище, я б обов’язково запросив його до себе додому. І допоміг, чим міг — скликав би людей, щоб хоч частково вирішити проблему. Тут так не прийнято. Навпаки, підходили з погрозами. Один зі скульпторів відверто заявив: «Ми уриємо тебе й твою сім’ю».

— То що сталося — чому не склалося з Мукачевом?

— Тому що практично нічого з обіцяного виконано не було. Так, нас поселили в квартири в центрі міста. Одну дали моїй сім’ї, іншу — сім’ї старшого сина. Три місяці нас взагалі не реєстрували, і лише коли я почав непокоїтися, натякати, що так не можна, зробили тимчасову реєстрацію. Тепер чекаємо, коли попросять звільнити площу. Ні майстерня, ні галерея, ні житло не будуються. Усі мої роботи — скульптури й близько 300 картин — завезені в ангар на околиці Мукачева. В. Балога жодного разу не прийшов, щоб подивитися на них. Ми бачилися всього кілька разів. Незадовго до парламентських виборів він прийшов у гості, подарував дружині квіти й почав розповідати, як добре нам тут житиметься. Говорив навіть про якусь риболовлю за спеціальними талонами десь на озерах. А заодно попросив зробити за кілька днів до виборів виставку моїх скульптур під відкритим небом, на центральній площі міста. Все місто прийшло на виставку, я розповідав журналістам, який В. Балога хороший, про його добрі справи. А він до мене навіть не підійшов. Потім ми бачилися на Різдвяні свята. Він запросив до себе додому — видно, хотів показати, скільки людей до нього ходить. Я спробував тоді підняти питання про майстерню й галерею. Адже минуло три місяці, а нічого й не думалося робити. Але він сказав: «Не будемо це поки обговорювати». В середині січня в Мукачеві проходив фестиваль вина, і я з власної ініціативи вирішив зробити до нього гіпсову скульптуру Бахуса. Мені ж треба працювати, крім того, думаю, хай так підштовхну людину до виконання обіцянок. Ліпив Бахуса в ангарі — в холоді, на морозі, напівтемряві — в страшних умовах. Жах!.. Чимало туристів фотографувалися біля скульптури. Але купка людей почала обливати мене брудом, розповідати, що це погано і т. ін. Потім пішли негативні матеріали в Інтернеті, і я зрозумів, що мене хочуть виперти звідси. Знаєте, коли людина неугодна, їй це показують різними натяками. Так простіше — не треба нічого будувати, витрачати гроші…

— Ви намагалися якось з’ясувати ці питання з В. Балогою, щоб не переводити все в публічну площину?

— Звісно, адже мені не потрібні скандали. Я дійсно приїхав сюди з чистими намірами і з багатьма планами. Намагався неодноразово, але він уникав відповіді на ці питання. Врешті-решт, я написав В. Балозі у Facebook, що якщо нічого з обіцяного не буде, то слід прямо це сказати й хоча би попросити вибачення. Він відповів: «Ти що — хворий? Щоб я приходив до тебе просити вибачення?» А потім ледь не на три букви послав мене. Ось таке з’ясування… Півтора тижня тому подзвонили донецькі журналісти й цікавилися справами. І я прямо сказав, що мене обманули, тому збираюся виїжджати з Мукачева. Через день після цієї заяви в ратуші зібрали скульпторів, художників, котрі на чолі з мером засудили мене. Головне, ні мене, ні моїх робіт вони не знають. Це як у радянські часи, коли засуджували заочно. Але чи є совість у цих людей і тих, за чиєю вказівкою вони зібралися? Зірвати мене з місця, пообіцявши всі умови для роботи, творчості, й нічого не зробити! Мене ж фактично розорили, завдали величезної шкоди. Ми залишили в Луганську купу майна, сподіваючись, що тут купимо нове. Хіба порядні люди так роблять?..

— Питання виїзду вже вирішене остаточно?

— А що нам залишається робити? Наближається літо — ні галереї, ні майстерні. Почнеться спека, і мої картини в ангарі «попливуть». Роботи ніякої немає, грошей для проживання — теж. Ми фактично залишилися без засобів для існування. Старшого сина з дружиною влаштували на роботу, але зарплата в них — приблизно по тисячі гривень. Це ганьба! Тому іншого виходу, ніж виїжджати, просто немає. Я не можу сидіти, склавши руки, й витратити на все це ще один рік…

— Як думаєте, для чого було організовувати ваш переїзд у Мукачево, який у цьому смисл?

— Думаю, це робилося під вибори, В. Балозі потрібен був передвиборний піар. Мистецтво його не цікавить. Це людина торгівлі — купи-продай. У цьому й суть…

— І куди збираєтеся їхати?

— Нас ніде не чекають. Тому поїдемо в Київ і виставимо роботи під відкритим небом. Інших варіантів немає — ніяких. Можливо, в Києві знайдуться люди, яких зацікавить моя творчість, галерея. Хай прийдуть, подивляться мої роботи, оцінять їх із мистецької точки зору. І дадуть відповідь на питання — чи потрібно це взагалі Україні й що робити з цим скульптором…

***
НА ФОТО:
За такі роботи М. Шматько був удостоєний медалі на Флорентійському бієнале.                                                                   Фото із сайта Миколи Шматька

Василь Козак