Що варто знати до 1150-ї річниці з дня прийняття християнства слов’янами Центральної Європи.

Цього року християни слов’янських держав готуються урочисто відзначати дві знаменні дати їхньої історії — західні та центральноєвропейські, в т. ч. і русини, відзначатимуть 1150-ту річницю з дня прийняття християнства їхніми далекими предками, а київські — 1025-ту. Цю розбіжність у датах чітко пояснює історія Центральної Європи.

Слов’яни чи не останні з народів Європи почали формувати свої держави. Лише в першій половині ІХ ст. на слов’янських землях формується перша слов’янська держава — Велика Моравія (822—907), яка відіграла велику роль у християнізації всіх слов’ян. В той час, коли київські князі потопали в язичницькому блуді, великоморавський князь Ростислав, розумний політик i хороший дипломат, розуміючи, що встояти перед натиском німецьких феодалів йому буде важко, звертається по допомогу до візантійського імператора Михайла III, відрядивши до нього посольство з листом, у якому просить направити у Велику Моравію проповідників християнства, які би розмовляли по-слов’янськи. Чеський вчений Й. Вашиця у своїй праці «Літературні пам’ятки епохи великоморавської» наводить уривок із «Житія Св. Мефодія» про цю подію: «Сталося в ті дні, що Ростислав, князь слов’янський, зі Святополком відправили посольство з Моравії до імператора Михайла і казали так: «Ми слава Богу здорові. Прийшло до нас багато християнських учителів з Влах (з Аквілейського патріархату в північній Італії — Авт.), із Грек (із Візантії — Авт.) та з Німець, і ті нас по-різному вчили. Однак ми, слов’яни, народ простий і немає у нас, хто б нас вів до правди і смисл її розтлумачив. Ану лишень, шановний пане, відправ до нас такого мужа, якому би вдалося роз­тлумачити нам всю справедливість…».

Тоді імператор Михайло сказав Філософові Костянтину: «Чуєш, Філософе, що говорить? Інший це не може зробити, лише ти. Ось тут всілякі дари, візьми з собою свого брата абата Мефодія і біжи. Ви обидва солуняни, а солуняни всі говорять чисто по-слов’янськи». (Костянтин та Мефодій народилися у Грецькій Македонії, північній провінції Греції, де частиною населення були слов’яни — Авт.).

КИРИЛО І МЕФОДІЙ НАПИСАЛИ СЛОВ’ЯНАМ ПЕРШУ КОНСТИТУЦІЮ

Згадується цей доленосний для слов’ян момент і в «Літописі Руському»: «…Коли морави жили вже хрещеними, їхні князі послали мужів до царя грецького Михайла, кажучи: Земля наша хрещена, та нема в нас учителя, який би наставляв нас і повчав, і витлумачував книги святі… Пришліть нам учителя, який би відкрив нам книжні слова і смисл їх…Почувши про те, цар послав по Кирила (Костянтина — Авт.) і Мефодія в Селунь, і коли вони прийшли… умовив їх і послав у словінську землю до Морави. Коли ж брати прийшли, почали вони складати азбуку слов’янську і переклали «Апостола» і Євангеліє…»

Насправді з перекладами богослужбових книг на слов’янську мову все було трохи інакше: вже перед тим, як вирушити у Велику Моравію, Костянтин на основі грецького алфавіту склав для слов’ян азбуку, яка була названа глаголиця. Брати переклали на слов’янську мову Новий Завіт, добавивши до нього віршовану молитву «Проглас», і збірник канонічного права «Номоканон»; написали також перший слов’янський кодекс законів, назвавши його «Закон судний людем». Це була свого роду конституція, яка на багато століть випередила конституцію Івана Орлика, писаря гетьмана Мазепи. В той час у слов’ян не було своїх проповідників, то ж і не дивно, що у Великій Моравії християнське вчення проповідували німецькі місіонери-латиняни. І хоча в 50-х роках князь Ростислав вигнав їх із Моравії, від цього в церковній сфері Моравського князівства нічого не змінилося — на їхнє місце прийшли інші місіонери-латиняни, а Велика Моравія і надалі залишалася місійною областю архієпископства в баварському Пассау. Ростислав добре розумів, яку роль у зміцненні державної системи відіграє самостійна церковна організація. Розуміли це і німецькі церковні ієрархи та князі, тож і не дивно, що вони за будь-яку ціну намагалися послабити владу Ростислава. З іншого боку, візантійський імператор Михайло та константинопольський патріарх Фотій мріяли зміцнити свої позиції в Центральній Європі. Тому вони з радістю відгукнулися на прохання моравського князя.

Костянтин та Мефодій прибули в Моравію в 863 році. Тут їхня місія тривала з невеликими перервами майже 22 роки — до приблизної дати смерті Мефодія (885). Уже на самому початку своєї діяльності вони заклали в Моравії міцний фундамент самостійної слов’янської церкви та добилися її офіційного визнання, що автоматично забезпечувало повну політичну самостійність Великої Моравії. Крім того, готувалися вони і до визнання Папою Римським слов’янських перекладів. Ці переклади мали епохальне значення, оскільки порушували т. зв. «тримовну догму», яка панувала на той час у Європі і згідно з якою священними визнавалися лише три мови — латина, грецька та іврит (єврейська). В 867 р. брати відправилися у Венецію на церковний Собор, де сподівалися легалізувати не лише церковні книги, перекладені сло­в’янською мовою, а й слов’янське богослужіння. На жаль, Собор відхилив їхнє прохання. Правда, через деякий час папська курія, боячись впливу німецького духовенства в Центральній Європі, скликала церковний Собор у Римі, на якому Костянтин та Мефодій успішно захистили свої переклади в Папи Адріана II, який у 867 р. поклав їх на олтар базиліки Святого Петра в Римі й цим самим слов’янська мова і символічно, і фактично була поставлена на один рівень із панівними на той час у Європі мовами — латиною, грецькою та івритом. Заодно Папа Римський вручив Мефодієві грамоту «Слава у вишніх Богу», яка підтверджувала право вести Літургію на слов’янській мові. На жаль, ще дорогою до Рима Костянтин захворів. Тут він прийняв постриг та ім’я Кирил і залишився в одному з монастирів, де в 869 р. помер. Мефодій повернувся в Моравію зі своїми учнями і далі проповідував там християнство. Однак коли він упокоївся, нові князі Великої Моравії під тиском німецьких феодалів почали переслідувати його учнів, а в 886 р. взагалі вигнали їх із Моравії. Російський історик церкви Є. Недзельський, згадуючи про діяльність Костянтина (Кирила) та Мефодія у Великій Моравії, пише: «Слід визнати, що учні Св. Мефодія, яких у 886 р. вигнали з Великої Моравії, пішли у Східну Словаччину та на Підкарпаття...»

ІЗ ХРИСТИЯНСЬКИМ ВЧЕННЯМ МЕШКАНЦІ ПІДКАРПАТСЬКОЇ РУСІ ПОЗНАЙОМИЛИСЯ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ІХ СТ.

Костянтин та Мефодій проповідували християнство не в самій Моравії, як ядрі держави, і не серед моравців, а в окраїнних областях, на периферії, тому що моравці ще на початку ІХ ст. познайомилися з християнським вченням через місіонерів-латинян.

Одною з периферійних областей Великої Моравії у другій половині ІХ ст. був Підкарпатський край. Саме у другій половині ІХ ст. слов’янські автохтони цього краю, русини, познайомилися з християнським вченням. У дослідників даного питання не існує великих розбіжностей у визначенні періоду остаточного утвердження християнства в Підкарпатському краї, однак є деякі розбіжності стосовно початку християнізації. Наталія Шкирпан у своїй книзі «Записки по исторіи Подкарпатской Руси» пише: «…грецькі письменники Скилиця, Кедрин та Зонара стверджують, що християнство поширилосяв Дакії (область середньої Тиси —   Авт.) та Паннонії (придунайська частина Угорщини, на той час заселена слов’янами — Авт.) із Візантії ще задовго до появи угрів у Угорщині». Є історичні дані про те, що населення Дакії навернув у християнство Святий Микита та заснував тут два архієпископства, одне з яких «Argensem et Maklo­viense» було засноване для руських».

Висловлювався з цього приводу і професор УжНУ М. Болдижар, який стверджував, що «…першим монотеїстичним напрямком на Закарпатті було християнство східного обряду, яке поширилося тут учнями Кирила і Мефодія задовго до поширення його в Київській Русі». Про те, що русини одними з перших серед слов’ян Центральної та Східної Європи познайомилися з християнським вченням, говорить і переказ про Преподобного Іоанна, походження якого з білих хорватів, які в VI—VІІ стст. перебували в Карпатському регіоні й вважаються предками русинів, в переказі згадується двічі.

Про поширення християнства в карпатському краї в період місіонерської діяльності святих братів у Великій Моравії говорив і Папа Римський Павло Іван II у Апостольському посланні з нагоди 350-річчя Ужгородської Унії: «Якщо Ужгородська Унія йде слідами рішень Флорентійського Собору (1439 р., коли були підписані декрети відновленої й повної єдності Східних Церков із Римською Церквою — Авт.), то слушно буде розглядати її також у контексті тісного духовного зв’язку з місією сло­в’янських Апостолів, Святих Кирила та Мефодія, проповідництво яких поширилося з Великоморавських земель аж до Карпатських гір….». З нагоди вищезгаданого ювілею Іван Павло II ще раз згадав про русинську церкву під час молебню у Ватиканській базилиці: «З величезною радістю вітаю вас, єпископів, священиків, монахів та монахинь, які є вірними Візантійській Католицькій, Русинській Церкві. Ви є спадкоємцями євангелізації Апостолів слов’ян Кирила та Мефодія…».

ПРО 1150-ТУ РІЧНИЦЮ В УКРАЇНІ ВОЛІЮТЬ МОВЧАТИ, НА ВІДМІНУ ВІД СУСІДІВ—СЛОВАКІВ І ЧЕХІВ

Про те, що слов’янське населення Підкарпаття прийняло християнство ще в другій половині ІХ ст., немає сумнівів у жодного серйозного історика. Російський дослідник історії Православ’я Є. Голубинський у своїй праці «История русской церкви» припускає, що київський князь Володимир Великий для поширення в Київській Русі християнства греко-східного обряду міг запросити місіонерів із Угорської Русі (Підкарпаття), які «були угорські руські, що жили і дотепер ще живуть по той бік Карпат в північно-східній Угорщині і які були навернені в християнство на ціле століття раніше за нас». Припущення Є. Голубинського знаходить підтвердження в Києво-Печерському Патерику, де у Слові 30 згадується проповідник християнства Мойсей Угрин (угорський русин). На початку ХI ст. київський князь Володимир Великий запросив трьох братів-монахів із Угорської Русі проповідувати серед київських русичів-язичників християнське вчення. Це були брати Мойсей, Георгій та Єфрем. Вони ввійшли в історію християнства під іменем Угрини (угорські русини).

Найвідомішим серед братів Угринів був Мойсей. Житіє його описане в Київському патерику ХIV ст. і в Пролозі Мукачівського літопису. Мойсей проповідував християнство не лише між князівським оточенням у Києві, а й між простими русичами; був і духовним наставником сестри князя Ярослава Мудрого Передслави. Останні ж 10 років свого життя Мойсей подвизався в Київській Лаврі. Упокоївся близько 1073 р., був похований у Ближніх Печерах, де і по сьогодні почивають його нетлінні мощі. Православна церква зарахувала його до лику святих. Таким чином, Мойсей Угрин (Угорський русин) був першим Преподобним (святим із монахів) Київських Печер. Із 1996 р. частина його нетлінних мощей знаходиться в церкві Мукачівського Свято-Миколаївського монастиря. На жаль, нинішні українські історики церкви якщо і згадують про братів Угринів, то якось сором’язливо. Прикро, що в цьому їм потурають і наші обласні церковні ієрархи, які на істинну історію церкви дивляться з огляданням на верхи. Інакше би наша рада церкви разом із керівниками з обласних владних структур спочатку відзначили би 1150-ту річницю з часу прийняття християнства нашими далекими предками-слов’янами, а вже потім згадали б і про 1025-ту річницю хрещення Київської Русі, не забувши при цьому братів Угринів, тобто угорських русинів.

Наскільки 1150-та річниця з часу прийняття християнства важлива для слов’ян Центральної Європи, говорить той факт, що наші сусіди-словаки на честь цього ювілею оголосили поточний рік Кирило-Мефодіївським роком, а чехи запросили на урочистості й новообраного Папу Римського Франциска. Але ж в Україні воліють істину замовчувати, забуваючи, що історія — це наука фактів і панібратства не терпить!

Дмитро Поп, історик, Ужгород