Ужгородські батьки й учителі нарікають на надмірне навантаження, темп навчання і складність предметів у початкових класах...

Сьогодні школярі початкових класів відпрацьовують чи не цілий робочий день: до полудня — школа, далі — група продовженого дня й гуртки, а ввечері батьки закріплюють із дітьми здобуті на уроках знання. Система освіти й амбіції тата та мами постійно тримають дітлахів у стресі, адже доводиться гнатися не так за якістю знань (бо ж малеча цього не усвідомлює), як за оцінкою. Вже в першому класі шестирічні хлопчики й дівчатка мають оперувати певними термінами, читати чималі тексти, розв’язувати логічні задачі. Звісно, необхідно виконувати навчальний план, при цьому ужгородські батьки нарікають на програму, темпи навчання, а подекуди й на вчителів.

ДОРОСЛІ САМІ НЕ РОЗУМІЮТЬ ТИХ ПРЕМУДРОСТЕЙ, ЯКІ МАЮТЬ ПОЯСНИТИ СВОЇМ ЧАДАМ ВДОМА...

Ужгородка Наталія виховує трьох дітей — старший син уже студент, середній ходить до 2-го класу, а наймолодша дівчинка   цього року піде до школи. Жінка каже, близько 10 років тому з навчальним процесом старшого сина ніколи не було клопоту, сьогодні ж наука молодшого — це справжнє випробовування як для хлопчика, так і для батьків. Навчання сьогодні далеко не те, яким було років зо 5—10 тому. Власне, йдеться про перенасичену шкільну програму, а головна проблема — в надмірній кількості й складності навчального матеріалу, через що малюки просто не встигають засвоювати вивчене.

«Семирічна дитина має знати чітке визначення поняття «конституція». Ви мені поясніть цю логіку (предмет). Батьки просять учителів, аби їм пояснили логіку та інші предмети, щоб потім удома можна було пояснити своїм дітям, — бідкається жінка. — У 2-му класі діти вже мають розповідати цікаві факти про Шевченка, Пчілки, але ж ці реферати готують батьки, дитина ж не піде у бібліотеку. Через таку напружену програму в нас просто нема поняття «відпочивати». Робимо уроки в неділю, аби дитина хоч у суботу була цілком розвантажена».

Мама переконана, що дитина має орієнтуватися, але такі складні дефініції вивчати в початковій школі зарано. Так, можна завчити, але для чого це робити не усвідомлено. Реалії такі, що дуже часто діти просто не можуть зрозуміти зміст завдання або ж вірші задають, які не римуються. Власне, щоб мати хороші оцінки, треба добряче попрацювати. Син Наталії після школи і групи продовженого дня ще вимушений займатися вдома . За уроки сідають о 20.00, оскільки тато з мамою працюють повний робочий день, і займаються до 22.00, а то й до 23.00. Не йдеться про бозна-що чи про оцінку «12», дитина просто фізично й морально не може так швидко опановувати науку. За словами пані   Наталії, аби пройти всю шкільну програму, у дітей забирають уроки фізкультури для того, аби закрити всі «хвости» з тієї ж математики. Мабуть, не варто нагадувати, що семиліткам кортить і необхідно багато рухатися, спрямовувати енергію й у фізичні заняття також.

«Вважаю, що проблема, мабуть, не лише у програмі, а й у способі викладання. Крім того, мене непокоїть таке жорстке оцінювання. За кожне перекреслення в зошиті знімають бали, вже в такому віці ставлять двійки, — каже співрозмовниця «РІО», — Цього року моя донька йтиме до 1-го класу й мені вже страшно».

Ужгородка переконує, у класі її сина труднощі з навчанням мають половина дітей.

Для порівняння, ще одна ужгородська мама пані Олена дивується, що вже у третьому класі син має зробити повноцінну презентацію зі слайдами у програмі powerpoint. А мама, яку звуть Ларисою, віддала доньку до сильної школи, звісно, уроків багато, навантаження чимале, але жінка знала, на що йшла. Щоправда, донька Іринка з відмінниці різко зійшла до кількох двійок, навчання стало стресом, а найбільше труднощів із гуманітарним предметом «Я і Україна», коли треба завчити чітке визначення слова «Батьківщина»...

ПРОТИ МІНІСТЕРСТВА НЕ ПІДЕШ...

Хоч якісь відповіді на все ж риторичне питання про шкільне навантаження «РІО» шукала в управлінні освіти Ужгородської міськради.

«Нюанс у тому, що навчальний план, програму складає й надає рекомендації не управління освіти, а Міністерство. Власне, школі не залишається бозна-якого простору для маніпуляції рекомендаціями згори, — розповідає начальник відомства Оксана Бабунич. — У навчальному плані є дві складові: державна (обов’язкові предмети) і варіативна (предмети, що залежать від профілю закладу). Разом ці складові не можуть перевищувати норму — гранично допустиме навантаження, тобто в першому класі спеціалізованої школи діти мають 20 годин на тиждень, у другому — 21 годину...».

При цьому чиновниця переконує, що ті норми, які встановлені Міністерством, аж ніяк не можуть бути перевищеними і це дуже серйозно контролюється управлінням, санепідемстанцією. Якщо говорити про ті ж домашні завдання з одного предмета, то обсяг таких робіт не може складати більше одної третини всієї роботи, виконаної під час уроку. До речі, порушення спостерігають і в Ужгороді. І, що цікаво, часто вчителів провокують деякі батьки першачків, які чомусь думають, що вже в першому класі дитинку можна навчити геть усьому і одразу.

«Бувають і не дуже хороші речі, яких могло би і не бути. Це, до прикладу, три-чотири секції, а ще хочеться англійської, хореографії. Якщо чесно, то деколи дитинці треба просто добре виспатися, добре погуляти, — висловлюється Оксана Юріївна. — Спорт — це дуже добре, однак дитячий організм, на жаль, не має безмежний потенціал. Буває так, що перевантаження збиває внутрішню дитячу потребу до пізнання. Так, ця потреба є в кожній дитині, але у всіх є свій, індивідуальний поріг цієї потреби».

УСПІШНА ДИТИНА — НЕ ЗНАЧИТЬ, ЩО ЦЕ ЩАСЛИВА ДИТИНА

Начальник управління рекомендує консультацію психолога, адже він бачить потенціал школяра, можливі загрози, підвищений рівень тривожності. Якщо поріг тривожності високий, тоді питання — чого варті навчальні досягнення. Треба зважати на можливості дитини і на те, якою її бачать у майбутньому батьки. При цьому одна річ — бачити успішну дитину, інша — щасливу. Також пані Оксана радить батькам спробувати раціонально організувати робочий час дитини. Якщо батьки замахнулися на серйозний заклад, типу спеціалізованого навчально-виховного комплексу, то варто обдумати, які додаткові гуртки можна виключити. Якщо ж дитина надто втомлюється і не встигає, то доцільно обміркувати, чи варто, аби дитина далі продовжувала навчання в цьому закладі.

«Деякі батьки питають, чому я маю водити дитину кудись, якщо є школа під боком. Вся річ у тім, що нема хороших чи поганих шкіл, вони просто різні. Адже гімназія не може прийняти на навчання всіх, хто проживає в мікрорайоні поряд із цим закладом, бо і не всі бажаючі пройдуть конкурсний відбір. А у НВК «Гармонія» успішно працюють одразу кілька спортивних секцій, тому тут навчаються діти не тільки з мікрорайону Доманинці. Це все одно, що порівнювати спеціалізовану ЗОШ № 5 з вивченням французької мови зі спеціалізованою ЗОШ № 4 з вивченням словацької мови, але ж обидві школи хороші, просто вони різні», — зазначає представниця Ужгородської міськради.

Вона радить добре зважити, куди віддавати на навчання своє чадо. Кожен заклад має своє обличчя. Наше місто — не таке вже й велике, тому варто підібрати дитині заклад, у якому вона зможе максимально розкритися і реалізувати свої можливості. До речі, майже всі заклади мають свої веб-сторінки, на яких розписано про все: від структури навчального року до можливостей, які надає заклад,   та програм конкурсного відбору. На сайті того ж таки, до прикладу, НВК «Престиж» розміщені типові завдання, які використовують при вступі.  

Крім того, за словами Оксани Юріївни, батьки мають розуміти: якщо дві третини класу встигають і працюють, то вчитель не може орієнтуватися на ту дитинку, яка не встигає. При цьому вчитель мусить із цим школярем наздогнати матеріал. Аби в першому (а подекуди і у другому)   класі не робити акцент на успішності, дітям не ставлять оцінки, зважаючи більше на сам процес навчання, адаптації. Таке рішення приймає педагогічна рада відповідно до рівня класу. Це означає, що рівень навчальних досягнень учнів оцінюється вербально, а не за 12-бальною системою.

ВІДМІННИК — УЖЕ НЕ ТРЕНД, ГОЛОВНЕ — ВМІТИ РОЗСТАВЛЯТИ ПРІОРИТЕТИ

Раніше система навчання була орієнтована на накопичення знань, зараз система орієнтована не так на накопичення, як на вміння оперувати знаннями, вміння знайти інформацію, вміння швидко реагувати на зміни. Сьогодні освіта діаметрально відрізняється від тієї, що була рані­ше. Сьогодні потрібна ерудована, дуже динамічна особистість. Звісно, не кожному так усе легко вдається. Вимоги зросли в рази і це підтверджують самі ужгородські педагоги. Вчителька початкових класів однієї з ужгородських шкіл розповіла «РІО» про те, як швидко з дітлахів роблять дорослих. Щоправда, свого імені називати для преси не забажала.

— У вас багаторічний досвід роботи вчителем початкових класів, на вашу думку, сьогодні школярі перенасичені навчанням?

— На жаль, із кожним роком лікарі констатують погіршення здоров’я діток. Малюки приходять слабкими, вже в початкових класах у них дуже багато хвороб, а вже в 10 років школярі мають хронічні недуги. Звісно, все це відображається на якості навчання. По-перше, навантаження, по-друге, я вважаю, що в дітей просто забирають дитинство. Якщо дитина у 5 рочків уже повинна щодня сидіти на заняттях, слухати, тим паче не кожна може зосередити свою увагу. З одного боку, шестирічкам не задають домашніх завдань, уроки проводять у вигляді гри, але, тим не менше, наприкінці року є програмні вимоги — школяр має прочитати певну кількість слів, списати друкований текст, обчислити приклади. Вважаю, що програма дуже і дуже перенасичена. В Україні дуже серйозний початковий ступінь, дуже, наші діти знають значно більше, ніж малеча закордоном. Ми спілкувалися з колегами з різних європейських країн, то в них, наприклад, щодня по дві пари занять — одна пара розвантажувальна (хореографія, музика), а наступна — математика чи інший складний предмет. А в українських реаліях щодня по 5 уроків — математика, читання, англійська... Звісно, було би дуже добре, якби трішечки розвантажили програму, бо вимоги до наших діток надзвичайно серйозні, а ми, вчителі, намагаємося виконати ці вимоги, оскільки кожен працює на результат задля якісного виконання програми. Водночас, життя не стоїть на місці — тепер шестирічна дитина краще володіє ком­п’ютером, ніж деякі дорослі...

— Як батьки можуть допомогти своїм дітям?

— Дивитися матеріал по підручнику і зошиту, обов’язково питати в дитини, що було на уроках, що нового вона дізналася, запитувати у вчителів і вихователів, що проходили під час заняття. Таким чином лише... У початкових класах це ще реально допомогти...

— Часом амбітні батьки хочуть, аби їхні діти були в усьому відмінниками, чи вартують оцінки таких зусиль?

— Вважаю, що це дуже неправильно (намагатися все знати на відмінно) і це, в першу чергу, шкодить дитині. Не може кожна дитина бути відмінником і це не залежить ні від учителя, ні від батьків. Як кажуть, що закладено у спадковості, й ніхто не може зробити неможливе. Дитина, від якої вимагають бути відмінником, може на певному етапі втратити віру у свої сили, вона зациклюється. Нема такого, що хороші діти — це діти тільки відмінники. Завжди кажу учням, що нема поганих дітей, є погані вчинки. Вже давно нема такого в початкових класах, що вже з першого року навчання півкласу мають бути відмінниками, адже це неймовірно важка праця. Це поодинокі випадки, коли діти справді здатні опанувати і математику, і грамоту, і англійську, і співати... Моє велике побажання батькам — не зациклюватися на оцінках, адже оцінка — це суб’єктивний фактор, це єдиний вплив педагога на дитину, але це не є бозна-яка догма. Варто реально дивитися на можливості своєї дитини, не вимагати неможливого, а старатися підтримувати й допомагати. Я ніколи на батьківських зборах чи в індивідуальній роботі з батьками не порівнюю одну дитину з іншою, оскільки кожна дитина — особистість. Варто порівнювати результат дитини з її попередніми досягненнями, і, якщо це можливо, ставити трішки вищу планку, яку вона має подолати. Треба дивитися на дитинку, як на особистість зі своїми потребами та можливостями і, зрештою, бажаннями, тому що деколи ваше чадо може просто сказати: я не можу, я не маю сил — це теж потрібно враховувати.

Ще одна ужгородська вчителька продемонструвала «РІО» буквар за перший клас. На початку підручника, ще до літер, уже є тексти.

«Це стільки роботи треба виконати: читати, слова і речення викладати, аналізувати, відповідати. Це нонсенс, аби дитина могла засвоїти всі предмети. Ми в першому класі вже проходимо транскрипцію, яку раніше проходили в четвертому. Вони бідні літери не вміють писати, а їм уже показують пом’якшення. Тепер у школу варто приходити, знаючи алфавіт і вміючи читати», — резюмує вчителька.  

P. S. Батьки, які зверталися до редакції «РІО» усвідомлюють, що насправді на рівні школи чи на місцевому рівні важко щось вдіяти, а дітям далі доведеться трудитися на повну, але просто мовчати про навантаження своїх дітей вони не будуть. Кажуть, головне про це писати і говорити, а хтось таки почує...

Евеліна Гурницька