В області перетворюють воду, сонце і рослини в енергію, на черзі вітер, а також раціональне використання й енергозбереження.

За альтернативною енергетикою у світі вбачають майбутнє. Природа вже не встигає відновлювати свої ресурси, зокрема воду, повітря й біосферу загалом. Тому будь-які енергоносії, які замінюють викопні вуглеводні, мають перспективу. Коли корисні копалини вичерпуються, забезпечити енергією можуть природні стихії. Натомість застосовувати блага потрібно з розумом, застосовуючи комплексний підхід і зважаючи на екологію.

За приблизними підрахунками, вугілля вистачить десь на 100—150 років, нафти — на 30—50, природного газу — на 50—70 років. Німеччина вже сьогодні вирішила відмовитися від АЕС. Японія теж на такому шляху. У Швеції вся альтернативна енергетика базується на вирощуванні енергетичної верби.

Закарпаття енергозалежне від України, яка, у свою чергу, залежна від сусідів. В області виробляють усього лише до 8 відсотків споживаної електроенергії. Місцеві родовища природного газу дають лише 2 відсотки від потреби. Решту доводиться купувати. Основними джерелами електроенергії в Україні є: теплоелектростанції — 57,9 %, атомні електростанції — 26,2 % (частка у споживанні становить 51 %), гідроелектро¬станції — 9,7 %, блок-станції та інші джерела — 6,2 %.

Закарпатська область належить до територій, де найбільше збережено природу порівняно з іншими територіями Європи. Тому для впровадження джерел альтернативної енергетики потрібен комплексний підхід.

«Річ у тім, що компанії з виробництва енергії вже стали приватними. Тож відмовлятися від прибутків ніхто не бажає. І газо-, й електророзподільчим приватним системам альтернативна енергетика невигідна. Оскільки вся відновна енергетика вливається в загальну, а вона є у 5—10 разів дорожча, ніж звичайна, вона її однозначно здорожує. Виходить, що ми купуємо собі майбутнє. Скільки часу ми зможемо це робити й наскільки вистачить ресурсів — у цьому й полягає основна енергетична стратегія», — розповідає Олег Лукша, директор Міжнародного інституту людини і глобалістики «Ноосфера», кандидат фізико-математичних наук.

Від впровадження альтернативних джерел буде мінімальна ефективність, якщо їх підключати до загальних систем. Передусім треба здійнювати заходи з енергозбереження. Сонячна енергія зникає у загальній електромережі, а потім ще й нераціонально і дороговартісно використовується через зношені системи, які лишилися ще з радянських часів, переконаний директор НДІ аналітичних засобів техніки УжНУ Йосип Головач. Він розповідає і про реалізацію кількох енергоощадних проектів нового покоління, серед яких ваккумні сонячні батареї, проект «Конфорка», електронагрівні елементи. Йдеться про максимальне наближення джерела енергії до споживача.

Віталій Ремета, заступник начальника територіального уп¬равління держенергоефективності України в Закарпатській області, вважає, що відмовлятися від централізованої електроенергії не можна і цього, очевидно, не буде. Але частково можна переходити на інші джерела, зокрема встановлювати електростанції які використовують енергію води, вітру чи сонця. Однак, до цього питання треба підходити дуже уважно, бо інколи, не прорахувавши всі обставини, ми робимо в одному напрямку добре, в іншому погано.

НАЙБЕЗПЕЧНІШІ ДЛЯ ЗАКАРПАТСЬКИХ РІЧОК МІКРОГЕСИ

Гідроелектроенергію закарпатців навчили виробляти чехи. Першою такою спорудою стала Теребле-Ріцька ГЕС, тому історія використання водної енергії Карпат розпочинається з 1930-х років. Тоді теж робили оцінку того, які будуть екологічні втрати. Наприклад, в Ужгороді побудували обвідний канал. Виявляється, з подвійною метою: по-перше, регулювати паводок, по-друге, на цьому дериваційному каналі побудували ГЕС. Так з’явилися дві гідроелектро¬станції — одна Оноківська, інша Ужгородська ГЕС.

Наразі гідрографічна мережа Закарпатської області складається зі 152 річок завдовжки понад 1 км кожна.

Останнім часом ГЕСи на Закарпаті стали каменем спотикання: в деяких населених пунктах такі електростанції успішно експлуатуються, в інших же викликають спротив громадськості.

«Річка тече не тільки ззовні, а й під землею, заповнює собою значний простір. У разі втрати води настають незворотні зміни, змінюється все, що стосується річки як такої. До того ж зникають риба, водоплавні рослини, тварини. Тобто біорізноманіття страждає. Настає деструктуризація води. Після ГЕС вода нежива. Люди, коли бачать руйнування природи й невелику користь від ГЕС, починають протестувати, хоча електростанція окупиться через кілька років», — пояснює Олег Лукша.

Наприклад, італійською компанією вже розроблено проект ГЕС для річки села Нижній Бистрий, що на Хустщині. Проект буде реалізуватися на місці старого дериваційного каналу і лісопилки.

На рівні області питання будівництва ГЕС порушували неодноразово. Критерії та принципи вибору місць для будівництва МГЕС на гірських річках Карпат обговорені та схвалені   під час круглих столів у Ужгороді, Івано-Франківську і Києві. Зокрема на засіданні Комісії з питань захисту довкілля, медичної екології та екологічної безпеки Громадської ради при Закарпатській ОДА (Ужгород, 12 липня 2013 р.).

У документі йдеться про те, що «ключовим критерієм відбору місць для будівництва та заборони будівництва МГЕС на гірських річках Карпат є висока екологічна цінність територій, яка захищається чинним законодавством України».

Категорично не можна будувати ГЕС на правоохоронних територіях. А більшість намагань трапляється саме в цих місцях чи поблизу них. Справа в тому, що триває боротьба за співвідношення, де можна взяти більше енергії з меншими затратами. По суті, це корупційна схема — взяти в облогу місце, яке сподобалося, швидко зробити проект і переконувати мешканців у потрібності ГЕС, пояснює директор Міжнародного інституту людини і глобалістики «Ноосфера». А загалом найкраще радитися з мешканцями ще перед розробкою проекту, а не вже після нього.

Компроміс міг би полягати в будівництві саме таких мікроГЕС. Наразі хочуть сформувати програму, пояснити людям переваги установок і знайти грантові кошти на це. «Ми запропонували проект «Народна гідроенергетика Закарпаття», коли вже так потрібно цей потенціал річок використати. Йдеться про те, що можна використати водний потенціал і встановити обладнання на річках, але не міні- чи малі ГЕС, а так звані мікроГЕС (потужність до 0,1 МВт). У русло вбудовують таку установку, для якої достатньо наявної в річці води. МікроГЕС слабша за потужністю, але її не треба підключати в загальну мережу, не потрібно дозволів. А люди можуть підключати лінію до свого будинку, школи, ферми й одержувати стабільну елекро¬енергію, ні від кого не залежачи. При цьому не завдаючи шкоди біорізноманіттю», — розповідає Олег Лукша.

СОНЯЧНІ ЕЛЕКТРО¬СТАНЦІЇ НАЙДОРОЖ¬ЧІ Й ВОДНОЧАС НАЙ¬БІЛЬШ ПРЯМІ У ПЕРЕТВОРЕННІ ЕНЕРГІЇ

У розвитку сонячної енергетики Закарпаття на передових позиціях. За два місяці в області відкрили дві сонячні електростанції — в Ірляві та Ратівцях, що на Ужгородщині. Перша займає 23 гектари, друга розташована на на земельній ділянці правильної прямокутної форми 500 х 200 м.

При розміщенні СЕС на території враховують кількість сонячних днів і потужність сонця. Насправді СЕС мали би бути обладнані такими механізмами, які повертаються за сонцем упродовж дня, щоб якомога більше сонця падало на батареї. Тобто найперша умова — це обладнання, друга — територія і третя — слідкування за сонцем, пояснює Олег Лукша.

Але є ще кілька факторів, наприклад, використання земель для СЕС. Зрозуміло, що легше будувати сонячну електростанцію на рівнинах, де її легше під’єднати до загальної магістралі, де є трансформаторна підстанція. Але така земля придатна і для вирощування сільськогосподарських культур.

Сонячні електростанції, без сумніву, мають майбутнє. На Закарпатті їх розвиток лише на початковому етапі. «З усіх видів альтернативної енергетики СЕС найбільш пряма. Там відбувається пряме перетворення сонячної енергії в електричну. Всі викопні енергоресурси — нафта, газ, вугілля — це просто законсервована, колись прийнята землею сонячна енергія. Для того, щоб мати енергію, ми повинні їх спалити, тобто застосувати кілька енергетичних циклів, при яких завжди є втрати», — розповідає Олег Лукша.

Згадуючи сонячну енергію, не оминути й пристроїв, які перетворюють її в теплову — колекторів. Вони поглинають максимально велику кількість енергії й мало відбивають. Сонячні повітряні колектори вже встановили на двох дерев’яних церквах Закарпаття, які завдяки приладам успішно гріються взимку. До того ж устаткування не спричиняє займання, що безпечно для дерева. Пілотний проект зі встановлення сонячних колекторів планують реалізувати в Науковому парку УжНУ. Сонце буде обігрівати воду для басейну спорткомплексу «Буревісник».

ВІТРОВА ЕНЕРГІЯ ПОКИ ЩО В ПЕРСПЕКТИВАХ, А ЕНЕРГЕТИЧНІ КУЛЬТУРИ ВЖЕ ДОВЕЛИ СВОЮ КОРИСНІСТЬ

На відміну від гідро- й сонячних електростанцій вітрова енергетика на Закарпатті поки що не дуже освоєна. Не вся область є вітряною, наприклад, поблизу Ужгорода вітряків бути не може, бо в місті майже весь рік штиль. А на перевалах, де є вітер, навпаки потрібно створювати інфраструктуру електромереж, які би забирали потужність. Однак тут немає прямого підведення до загальної електромережі, тож бізнесмени поки що не поспішають будувати тут вітряки.

Щодо енергетичних культур, про які дедалі частіше говорять як екологічно чисту й вигідну заміну звичайного палива, то Закарпаття також успішно розвивається в цому напрямку. В Тарнівцях, що на Ужгородщині, розташоване єдине в Україні підприємство, яке спеціалізується на вирощуванні енергетичної верби. Цю культуру можна використовувати для спалювання в автоматичних котлах, виробництва електроенергії чи навіть для виготовлення гранул або брикетів. З одного гектара енергетичної верби за один цикл тут збирають 40 тонн сухої речовини, або 20 тонн за рік.

«Енергетичні культури вже не потребують дискусій, вони довели свою економність, корисність. Однак знову виникає питання земельних площ, на яких вони посаджені», — вважає Олег Лукаша.

На раціональному використанні земель наполягає й начальник управління агропромислового розвитку Андрій Готько. Під час огляду плантацій енергетичної верби він зазначив: «Я думаю, що на Закарпатті вирощування енергетичної верби не має сенсу, бо в нас малоземелля. Понад 50 % займають ліси. Ми маємо свої ресурси — відходи лісопереробки, санітарні рубання. Тому енергетична верба в нас не така перспективна, як садівництво».

У кожному з напрямків альтернативної енергетики на Закарпатті вже є досвід, вважають в управлінні промисловості та розвитку інфраструктури Закарпатської ОДА. На 2012—2015 роки в області запланована «Програма енергоефективності та енергозбереження Закарпатської області», серед завдань якої підвищення енергонезалежності регіону за умови впровадження енергозберігаючих заходів на діючому енергообладнанні, введення нових потужностей і залучення в енергобаланс вторинних поновлюваних енергоресурсів.

Без сумніву, фактор енергозбереження є одним із визначальних для енергетичної стратегії країни. До того ж рівень відповідної незалежності засвідчує розвиток держави. У розрізі кожного регіону така стратегія також актуальна. Однак при спорудженні електростанцій із використанням енергії вітру, сонця чи води варто враховувати не лише особисті інтереси. Адже хто приїде на Закарпаття дивитися дамби, сонячні батареї чи вітряки, коли навколо буде пустка через нераціональне користування благами.

Наталія Каралкіна