Єпископ Ніл із журналістами відвідали вісім храмів Мукачівського району.

Мукачівщина відносно строката за віросповіданням. Як і всюди на Закарпатті, на релігійну ситуацію тут вплинули історичні обставини. Тривале перебування у складі інших держав вилилося у придушення релігії, примусове насадження чужої віри, а також відбирання церков у греко-католицьких громад. Сьогодні ситуація внормована: деякі з храмів вдалося повернути, інші збудували або проводять богослужіння почергово. У восьми парафіях Мукачівщини вперше після хіротонії побував владика Ніл Лущак, де провів екскурсію для журналістів краю.

Крім відвідин греко-католицьких парафій медійники разом із помічним єпископом побачили й місце замаху на Теодора Ромжу, єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії, блаженного Католицької Церкви. Сьогодні неподалік Іванівців встановлено монумент і будується паломницький центр. Із восьми парафій Мукачівського району наразі в одній триває будівництво нової церкви, в одній вірники моляться почергово, а в інших вдалося повернути греко-католицькі храми чи спорудити нові.

Першою зупинкою для учасників релігійного медіа-туру стали Великі Лучки — одне з найбільших сіл Закарпаття. На релігійну ситуацію тут впливають секти суботників, єговістів, п’ятдесятників. Греко-католицький Свято-Вознесенський храм тут наймолодший. Протягом тривалого часу вірники молилися у приватному будинку. Пізніше ділянку для будівництва на території старого цвинтаря виділила сільська рада, а храм постав за одне літо у 2009 році. Сьогодні приміщення потребує допрацювань, зате парафіяни моляться вже у власному храмі. Вже 9 місяців тут служить один із наймолодших священиків Мукачівської парафії отець Іван Цап. Після закінчення семінарії він учився на художника у Львові, відтак у майбутньому планує прикрасити стіни храму і власними роботами.

Колись греко-католики Великих Лучок молилися в центрі села у власному храмі. Але в часи радянської влади приміщення віддали під лікарню. Серед парафіян ще досі живуть перекази про чоловіка, який знімав хрест із церкви. Його трагічну смерть під час будівництва нового моста пояснювали саме цим гріхом.

Клячаново, як і Старе Давидково — два села Мукачівського району, в яких кількість вірників греко-католицької церкви переважає всі інші конфесії. Церква Різдва Пресвятої Богородиці села Клячаново розташована на пагорбі, звідки відкривається неймовірний краєвид на довколишні села й дорогу, що з’єднує Мукачево з Ужгородом. Парафіяни тут мирно співіснують із вірниками інших конфесій: римо-католицька церква розташовується поряд із греко-католицькою, також у селі є Дім Молитви євангельських християн.

Отець Михайло Кравчук, настоятель Церкви Різдва Пресвятої Богородиці, розповідає, що збудована вона у 1820 році. Протягом ХХ століття кілька разів реконструювалася. Останні зміни приміщення пережило у 1993 році. Із 2,5 тисячі мешканців 80 % — греко-католики. Священик має власну думку про міжконфесійне взаєморозуміння, яке існує в цьому селі: «Важлива позиція людей, щоб громада мала єдність віри. Ми поважаємо пам’ять предків і хочемо лишатися в цій вірі».

У Клячанові проживає й відомий закарпатський письменник Дмитро Кешеля. Під час медіа-туру він також приймав у своїй садибі журналістів. Він розповів легенду про походження назви села, а також існування першої церкви. За розповідями, її збудували на притоці Латориці й під час повені вона нібито пішла під воду. Нову дорогу до сучасного храму також побудували завдяки письменникові. Колись він опублікував критичний матеріал про те, що навіть у останню путь людину проводжають по поганій дорозі. Голова села спересердя збудував дорогу, але категорично заборонив її продовжувати до садиби письменника. Хоча сам Дмитро Кешеля від цього не страждає.

Перші метричні записи про церкву в селі Іванівці датовані 1785 роком. Чимало перетерпіли вірники в часи радянської влади, коли від них забрали храм. Тут зберігають архівні документи про виселення громади з церкви, постанови, рішення щодо передачі приміщення. Настоятель Свято-Дмитрівського храму Олександр Петах розповідає, що сьогодні у приміщенні моляться обидві громади: зранку православні, а після 12-ї – греко-католики. Для уникнення конфліктних ситуацій приміщення наразі перебуває на балансі сільської ради.

Саме неподалік Іванівців у 1947 році було вчинено замах на Теодора Ромжу, єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії, блаженного Католицької Церкви. Співробітники НКВД спровокували автомобільну аварію. Але єпископ залишився живий. Тому під час лікування в Мукачівській лікарні його отруїли. 1993 року на місці замаху відкрили пам’ятник, неподалік якого наразі триває будівництво паломницького центру. Олександр Петах розповідає, що громада має унікальні спогади очевидця побиття Теодора Ромжі. Свідчення Дмитра Січки, мешканця Іванівців, записали на відео й невдовзі оприлюднять.

Село Старе Давидково готується до відзначення 650-ї річниці з дня заснування. Сучасне Нове Давидково розділяє зі Старим Латориця. На Петро-Павлівському храмі, розташованому тут, зазначено 1868 рік будівництва. Здалеку він привертає увагу своїми дугами-колонами, які збудували у 2008 році задля збереження святині. Київський архітектор добре продумав спорудження, бо функціональна підпора для турні стала родзинкою храму.

Ікони для Петро-Павлівської церкви малював відомий словацький художник Войтех Буреш. Старе Давидково одне з небагатьох сіл Мукачівщини, де серед вірників переважають греко-католики. В неділю сюди приходить у середньому 250 людей, розповідає священик Василь Якубич. Він є настоятелем і для громади села Ракошино. Тут наразі триває будівництво дерев’яної Церкви Різдва Івана Хрестителя. Вона є дочірньою для парафії села Бенедиківці. У 2009 році у Ракошині освятили фару, в якій досі моляться вірники. Невдовзі виділили окреме місце під храм. З п’яти церков, які колись належали греко-католикам, жодної не повернули після того, як радянська влада віддала їх іншим конфесіям: православним і реформатам. Роботи проводять на пожертви спонсорів і вірників. Проектував дерев’яну церкву архітектор Михайло Кравчук. Наразі роботи призупинилися, бо недостатньо коштів для будівництва.

Свято-Михайлівську каплицю в Бенедиківцях вірникам збудувала влада. Насправді їхня церква через кілька метрів навпроти. Однак вірники цього села протягом вісімнадцяти років молилися під відкритим небом. Вже не один рік вони намагаються повернути собі храм, відібраний православною громадою. Судові позови, а також відповідні постанови не принесли бажаного результату. Бенедиківці вважають однією з найбільш гарячих точок прояву конфлікту між греко-католиками і православними. «Кількість церков — не показник християнства. Проблему конфліктів мають вирішувати виконавча влада і єпископство. У православних немає бажання миритися», — вважає отець Андрій Ковач, настоятель каплиці, який має парафію й у сусідньому селі Медведівці.

Історія села Кальник розпочалася 400 років тому з урочища Кальничок. За розповідями, саме там була збудована й перша церква. Однак її спалили татари. Згодом була дерев’яна, а зараз тут стоїть мурована Церква Різдва Пресвятої Богородиці. 1929 року її освятив єпископ Петро Гебені, який народився в цьому селі. Понад 10 років у церкві служить отець Ігор Пилипів. Він розповідає, що всіма силами підтримує духовний провід вірників, спілкується з учителями, відтак зусиллями парафії місцевих школярів навчають християнській етиці на уроках, а також здійснюють катехізацію на вихідних.

У храмі села Кальники збереглася ікона, намальована Йосипом Бокшаєм. Подібно до інших ікон цього храму колись її спотворили, замалювавши Ісусові серце. Іконостас для храму купили в Домбоках. Пізніше приміщення грабували, відтак частина ікон втрачена назавжди.

Зняцево найближче село до Ужгородщини. У Свято-Успенському храмі тут служить отець Михайло Молокус. Будівля чимала за розмірами. До війни це була одна з найбільших церков Закарпаття. Звели її в 1909 році значною мірою за кошти заробітчан. На час приїзду владики Ніла з журналістами церкву вже підготували до зелених свят, відтак долівка була рясно встелена свіжою травою, чебрецем, а лавиці прикрашені липою.

Мукачівський єпископ-помічник Ніл Лущак розповідає, що медіа-тур був пізнавальним у духовному та інтелектуальному сенсі. Він також відкрив для себе чимало нового. Є такі парафії, де він побував уперше. Владика вважає, що конфліктна ситуація, яка існувала на Закарпатті в 90-х роках, унормована, особливо після будівництва нових церков. Є ще кілька таких місць, де дійсно є напруження. «Ми стараємося, вже не маємо бути, як люди середньовіччя чи дикуни. Маємо подати один одному руку. Найкраще, що ми бачили, це те, що в Іванівцях вирішили проблему так, що дві громади моляться разом і між священиками є повага. А в Бенедиківцях такого не сталося і наші мусять молитися в невеликій церкві. Але я думаю, що все йде на краще», — розповідає єпископ Ніл.

У деяких парафіях греко-католицькі громади нечисленні. Священики намагаються залучати молодь до катехізації та співпрацювати зі школами. Зрозуміло, що відродження після тривалого забуття не може відбутися відразу. Потрібен час, переконані священики. Найголовніше, що духовне життя розвивається попри довгі роки примусового відступництва. Сьогодні важливо, щоб люди поверталися до віри своїх предків, поважали її, щоб не виникали конфлікти між представниками різних віросповідань. Адже незалежно від церкви, обрядів і кількості вірників Бог у всіх один.

***

Дві закарпатські церкви потрапили до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

Церква Собору Святого Архангела Михаїла в Ужку (1745 р.) та церква Вознесіння Господнього в Ясіня (1824 р.) разом з іншими   дерев’яними церквами Карпатського регіону, а також Херсонесом Таврійським стали святинями Організації Об’єднаних Націй із питань освіти, науки і культури.

За церквами залишили оригінальну назву — tserkva. До переліку потрапили 16 церков: по 8 від України та Польщі. Відповідне рішення ухвалено на сесії ЮНЕСКО, що триває в Камбоджі, інформує офіційний сайт організації. До цього часу у списку Світової спадщини ЮНЕСКО Україна була представлена шістьма об’єктами: собором Святої Софії Київської і Києво-Печерською Лаврою в Києві, історичним центром Львова, будівлею Чернівецького університету, буковими пралісами Карпат і геодезичною дугою Струве, — пише Українська правда.

Цього року приблизно 50 об’єктів із різних країн номінувалося на внесення до списку ЮНЕСКО і третину з них не було внесено. Натомість у перший день роботи сесії Україна ледь не залишилася без двох інших пам’яток, раніше внесених до списку — Софії Київської та Києво-Печерської Лаври. На щастя, питання поки що зняли, хоча раніше розглядали можливість переведення українських святинь у другорядний список ЮНЕСКО.


НА ФОТО:

Владика Ніл біля монумента Теодорові Ромжі. 1947 року тут було вчинено замах на єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці у с. Кальник.

Наталія Каралкіна