Після закордонної освіти...


Вища освіта у Європі має безліч плюсів і про це навіть вчергове можна не розповідати. Однак завжди віднайдеться той мінус, на який цього разу «РІО» звернула увагу. Життя після освіти чи то — життя в Україні після європейського вузу. Чого прагнуть українці, які вчилися закордоном, які переваги дає їм така освіта, чи хочуть вони повертатися і як вони бачать свою реалізацію на українському ринку?

Фахівці зі знаннями, амбіціями та вже, певно, європейським світоглядом в умовах України — подаємо кілька історій студентів та випускників європейських вишів.

Мукачівка Катерина Семчук нині завершує навчання в Ягеллонському університеті в Кракові. Студіює тут політичну журналістику на факультеті політології. Ще зі школи її вабили перспективи іноземного навчання, не останню роль відігравав й престиж диплома європейського вузу. Студентка зізнається, що їй кортіло мати вищий рівень знань, ніж дає українська вища школа, а відтак мати кращі шанси знайти хорошу роботу. А ще, за її словами, закордоном витрачаєш менше грошей, ніж на батьківщині.

«Не потрібно здавати гроші, скажімо, поза навчальним процесом. Тут відбувається конкурс, а не «хто більше дасть». Крім того, у Польщі є можливість навчатися безкоштовно, якщо є карта поляка або карта постійного проживання, — розповідає дівчина. — Якщо нема можливості платити цілком, то можна попросити, аби знизили плату за навчання, або ж шукати якусь стипендію».

Аби здійснити свою мрію, Катерина протягом року потужно готувалася — багато читала польською, слухала усне мовлення, поповнювала словниковий запас, а також брала приватні уроки польської мови. Вона переконана, що перед вступом варто робити натиск на мову, бо не так просто адаптуватися, розу­міти зміст лекції, як здається на перший погляд. Дівчина згадує свою першу пару з філософії, яку вів декан, а перший місяць навчання без знання мови для декого був просто трагедією. І праця далася взнаки, адже, будучи студенткою Ягеллонського університету, Катерина отримала можливість здобувати знання і в іншій країні. До речі, завдяки стипендіальним програмам студенти можуть рік навчатися в іншій країні, одержувати стипендію і при цьому не брати академвідпустку. Катерина провела незабутній рік у Парижі й відзначає, що там, у політичному інституті, доводилося потужно гризти граніт науки та загалом це був хороший життєвий досвід. Не тільки Франція подарувала співрозмовниці «РІО» багаж знань, а й власне ж Ягеллонський університет, який має визнання і де викладають професори з міжнародним досвідом роботи у тій же Англії, Італії та інших країнах.

ЗАСТОСУВАТИ ЗНАННЯ В УКРАЇНІ

Навчання у Катерини добігає кінця й вона замислюється, куди і як спрямує свої знання та навички. Вона каже, що в університеті дали хорошу теоретичну базу, при цьому самі викладачі нарікали, що не було можливості практично втілити весь той багаж знань, який дали студентам.

«Думаю, що і в Польщі, і в Україні після завершення вузу ти приходиш на роботу і заново навчаєшся. Університетські теоретичні знання особливо знадобляться тим, хто хоче займатися науковою діяльністю, — ділиться Катерина. — Якщо говорити про отримання практичних навичок, то Ягеллонський університет має свій інститут, свою лікарню при університеті (йдеться про навчання на медичному факультеті). Там уже на першому курсі студент присутній на пологах».

Студентка міркує над тим, як згодом адаптується в Україні. Наразі вона хоче спробувати реалізуватися на батьківщині, принаймні вже розглядає такі варіанти й зізнається, що було би не погано свої знання застосувати в Україні. При цьому вона вже усвідомлює, що вдома може бути нелегко, адже після закордоння складно повертатися в українське середовище.

«Ти пропускаєш момент адаптації в українському суспільстві, момент вибудовування зв’язків з людьми в Україні. Тобто після завершення навчання у тебе будуть лише друзі з Польщі, — висловлює свою думку К. Семчук. — Ну і не факт, що після навчання обов’язково захочеться залишатися у Польщі, бо самі поляки шукають кращого життя в Англії, Ірландії. Їм самим не так легко, вони нарікають на свою освіту й життя в країні загалом».

Сьогодні дівчина бачить себе у політичній журналістиці, тим паче, польські колеги кажуть, що у політичного оглядача роботи в Україні буде вдосталь.

«У ЧЕХІЇ СТОСУНКИ СТУДЕНТІВ І ВИКЛАДАЧІВ МЕНЕ НАДИХАЮТЬ»

А ось ужгородець Богдан Зубач знає, що таке освіта по-українськи, позаяк вивчав юрис­пруденцію в Закарпатському Державному університеті. Сьогодні ж він — студент юридичного факультету Карлівського університету в Празі. Хлопець постійно у пошуку чогось нового й завжди дослухається свого серця: «І ось я тут, у Празі — місті, де перетинаються всі шляхи світу. Важливу роль у цьому відіграла моя мама, без якої я шукав би себе значно довше і без якої я не уявляю свого успішного життя». Богданові є з чим порівняти і, за його словами, навчальний процес суттєво відрізняється від українського. Він відчутно лібералізований і максимально пристосований для зручності студентів. Наприклад, розклад занять студенти складають самостійно, обираючи час і день для кожного семінару окремо з широкої пропозиції можливих варіантів, лекційні заняття необов’язкові. Розклад екзаменів формується за подібним принципом. Зимова сесія, зокрема, триває з кінця першої декади січня і завершується останнім днем зими. Впродовж цього часового відрізку студент може обрати той день і час для іспиту, коли йому це найзручніше.

Звісно, серед плюсів навчання закордоном — тут читають викладачі з різних країн світу, наприклад, ділову англійську мову викладає Шон Девідсон зі США. Студент відвідував факультатив «American Judicial System and Alternative Dispute Resolution», який читав адвокат із Вашингтона Петер Колкер. За словами Б. Зубача, факультет регулярно запрошує викладачів із інших країн — Німеччини, Австрії, Англії тощо. А ще Богдан переконаний, що українські й чеські викладачі — різні.

«Коли я навчався в українському вузі, часто складалося враження, що викладачі зі студентами ведуть своєрідну негласну війну, притаманна відсутність конструктивного діалогу та низька мотивація як перших, так і других. У Чехії стосунки студентів і викладачів мене надихають значно відчутніше. Приємно вразила доступність викладачів», — розповідає Богдан.

Кажуть, закордоном особливо пробуджуються патріотичні почуття і, певною мірою, навіть тягне додому. Богдана можна назвати справжнім патріотом України, і він переконаний, що тут своє місце знайдуть і молоді люди з європейськими дипломами.

«Випускники європейських вузів — молоді українські патріоти лише пришвидшать відторгнення деструктивних рудиментів тоталітарної спадщини та перетворення нашої держави в державу свідомої демократії, соціальної справедливості, з концентрованим акцентом на всебічний розвиток особистості як ключової екзистенційної цінності», — акцентує студент. Він переконаний, що у випускників європейських вузів є шанс знайти хорошу роботу в Україні і, за його словами, можна не сумніватися у конкурентоспроможності та цілеспрямованості українців. На питання, що йому особисто дає чеська освіта, Богдан відповідає, що потрапив у свою стихію і це вже велика частка життєвого успіху. Він ділиться планами на майбутнє, але не вдається у конкретику — займатиметься улюбленою справою, створюватиме матеріальну базу, подорожуватиме і дякуватиме Богові за все, що має і матиме у майбутньому.

«УКРАЇНСЬКІ СТУДЕНТИ НЕ ЗВИКЛИ ДО ТОГО, ЩО НА ПАРІ МОЖЕ БУТИ ЦІКАВО І МОЖНА РОЗСЛАБИТИСЯ»

Власне, як після закордонної освіти випускники звикають до українських реалій? Це може бути навіть шок. Принаймні так вважає випускниця Ягеллонського університету Оксана Височанська, яка вивчала там полоністику. Відразу після закінчення вона повернулася до України і почала шукати роботу. Дівчині одразу запропонували бути лектором польської у приватному університеті у Львові і тут, як вона каже, її добило ставлення до вищої освіти і викладачів, і студентів.

«Студентам все байдуже, реально одиниці вчаться. Викладачі намагаються щось робити, але працюють за старими програмами. Це просто схоластика, ніякого креативу, — щиро дивується Височанська. — Декана цікавить, щоб всі заплатили за навчання і часом каже: тут треба поставити «зарах». А коли на заліку студентка спитала, чи можемо домовитися, я довго не могла зрозуміти: про що? Коли до мене дійшло, я просто не могла зосередитися ні на чому».

Оксана згадує, як її студенти щиро здивувалися, коли вперше запропонувала піти разом у кафе, а згодом, коли пару проводила в парку. Тобто, самі студенти не звикли до того, що на занятті може бути цікаво й можна розслабитися. Зрештою, Оксана Височанська не витримала й подалася на телебачення у Львові, тож зараз почувається у своїй тарілці.

При всіх плюсах освіти у Польщі — це зовсім не означає, що в Україні такий диплом буде ключем до гарної роботи. Не все і не одразу. За словами Височанської, першого року після закінчення їй було складно й акцентує, що роботу у Львові було знайти дуже навіть не легко.

«Після активного студентського життя мені бракувало руху, я хотіла мати заняття, щось робити. А знайти роботу в нас було мегаважко. Ходила по співбесідах, але всі хотіли людину від 25 років і з досвідом. А мені було 22 і жодного досвіду, тільки якісь студентські підробітки», — зізнається Оксана.

ЗАКАРПАТСЬКІ РОБОТОДАВЦІ ВІДДАЮТЬ ПЕРЕВАГУ КАДРАМ ІЗ ВІТЧИЗНЯНОЮ ОСВІТОЮ...

Власне, молодих людей змінює не лише освіта, а й країна, оточення, де вони провели 5 років і формувалися як особистості. Та чи готовий український ринок приймати таких кадрів? І чи готові випускники провідних європейських вузів пристосовуватися до українських реалій? П’ять років нелегкої праці, себто навчання, мрії та амбіції, зрештою, досвід та хороша життєва школа. При цьому брак досвіду роботи в умовах України та, вочевидь, дещо інше бачення роботи, ніж у колег — випускників українських вишів. Керівниця Центру підбору та навчання персоналу «Пошук» Ірина Прокопенко зазначає, що закарпатським роботодавцям важливим є факт освіти, як такої та особисті риси працівника. А вже де ця освіта здобута — нема особливого значення. За її словами, роботодавці, які звертаються в «Пошук», віддають перевагу кандидатам із українською освітою.

«У нас здобування вищої ос­віти сприймається не як набуття знань у певній галузі, а як здатність формування логічного мислення. Водночас варто зазначити — якщо люди навчалися закордоном, це робить їх витривалішими та пробивнішими — це люди, які вже пройшли хорошу життєву школу і вони здатні добре проявити себе на роботі», — переконана І. Прокопенко.

Водночас п. Ірина тішить позитивними новинами, мовляв, на європейську вищу освіту особливу увагу звертають великі корпорації на чолі з іноземними керівниками, які не вважають українську вищу школу авторитетною...

Евеліна Гурницька