В Ужгороді 25 випадкових людей проголосували за дві абсурдні пропозиції.

Здається, вже чи не пів-Ужгорода знає про розпальцьовану витівку родини Кашшаїв — спробу перейменувати вулицю Кароя Мейсароша на вулицю Антона Кашшая, а вулицю Антона Кашшая на вулицю Кароя Мейсароша. А Ярослав Свида, син відомого скульптора Василя Свиди, тонко обводить навколо пальця мешканців вулиць Івана Фірцака, Леоніда Говорова та… Івана Свиди, мабуть, гадаючи, що всі навколо — лохи. А міг би просто вчинити по-кашшаївському…

Перше безглуздя: вулицю Мейсароша на Кашшая і навпаки

Не буду вдаватися до дрібних подробиць, але я шокований тим, що таке громадські слухання з приводу найменування (перейменування) вулиць. Приміром, на останніх, які відбулися в мерії 17 травня, в залі сиділо 25 чоловік, серед яких 8 з вулиці Кароя Мейсароша. Ясна річ, їх організували Антон, Катерина й Ольга Кашшаї. Не маю жодних доказів, але дуже ймовірно, що про всякий випадок і серед решти було ще кілька знайомих родини Кашшаїв, себто підставні особи. Слухання тривали максимум годину. Люди добрі, якби ці слухання зняти на камеру й скинути в інет, то це захоплююча трагічна комедія або комічна трагедія, достойна премії Оскара. Кажу без крихти перебільшення. Адже 25 випадкових чоловік реально вирішують долю назв вулиць 120-тисячного міста. 25 чоловік можуть протягнути будь-який маразм, будь-який нонсенс, будь-яку лажу. Приміром, на жодного(!) присутнього не подіяли мої логічні аргументи з вулицями Федора Манайла, Андрія Коцки, Петра Лінтура, Федора Потушняка, Івана Гранчака, Якова Штернберга, Іштвана Мартона. Суть аргументів проста — їхні вулиці не прив’язані до їхніх житлових локацій. На жодного присутнього не вплинуло і те, що Карой Мейсарош — перший історик Ужгорода, автор угорськомовної монографії «Історія Ужгорода від найдавніших часів і до сьогодні» (1861), що його ім’я за радянського режиму замовчувалося. Чому так акцентую, що на жодного? Бо результат голосування був пікантним: 20 чоловік за те, аби перейменувати вулицю Кароя Мейсароша на Антона Кашшая і навпаки, 4 утрималося і лише я проти. Я один проти! Оце мене особливо здивувало. До умовної честі заступника міського голови Ігоря Фартушка, головного архітектора Олега Боршовського, працівниці прес-служби і секретарки слухань — вони бодай утрималися, усвідомлюючи, що в залі балом править тотальний абсурд. Акцентувати б і на такому: родина Кашшаїв зібрала на свою користь підписи мешканців вулиці Мейсароша, але цікаво б знати, чи мешканці вулиці Кашшая за перейменування на Мейсароша. Як ви здогадалися, на слуханнях не було жодного мешканця з вулиці Кашшая. Двома словами з історії питання для непосвячених. Вулиця Антона Кашшая з’явилася в Ужгороді майже відразу по смерті митця, тобто 1992 року. Натомість вулиця Івана Туряниці перейменована на вулицю Кароя Мейсароша декомунізаційним розпорядженням голови облдержадміністрації Геннадія Москаля від 13 квітня 2016 року. Не є секретом, що я, праправнук Кароя Мейсароша (1821—1890), доклав до цього розпорядження певних зусиль. Уже два роки на вулиці висять і паралельні таблички, аби люди швидше звикли до нових реалій. І таке: якщо родині Кашшаїв так забагло жити на вулиці Антона Кашшая, то чому б не придбати на вулиці свого предка якийсь недобудований особняк?

Друге безглуздя: з’яви­лося дві вулиці Свиди

Народе, це лише частина безмежного абсурду, народжена громадськими слуханнями 17 травня. Вуличний маразм родини Кашшаїв, затіяний торік, надихнув на подвиг і Ярослава Свиду — сина відомого скульптора Василя Свиди. Але Ярослав Свида гейби тричі переплюнув Мирона Кашшая стосовно вуличної афери. Докази? Будь ласка: на громадських слуханнях після виступу Ярослава Свиди люди проголосували за перейменування вулиці Івана Фірцака (колишня вулиця Миколи Ватутіна) на вулицю Василя Свиди, натомість нинішню вулицю Леоніда Говорова, яка межує з вулицею Фірцака, хочуть перейменувати на вулицю… Івана Фірцака. Ось така дебільна триходівка! Якою логікою керується Ярослав Свида? Так, тією ж, що й родина Кашшаїв — мовляв, скульптор Василь Свида жив і творив на вулиці Івана Фірцака, точніше Миколи Ватутіна. Та й це ще, перепрошую, фіґня: в Ужгороді в мікрорайоні Підлипники вулиця Свиди існує… з 1997 року. Ясен май, що Ярослав Свида про це чудово знав, але хитро й делікатно промовчав, адже йому вулиця не подобається тим, що… маленька, мовляв, батько заслуговує на більшу. Нюанс: вулиця помилково названа вулицею Івана Свиди, але ж це суті не міняє. Тобто результат громадських слухань просто геніальний — в Ужгороді з’явилися дві вулиці Свиди. А міг же Ярослав Свида прийти на громадські слухання з кашшаївською зрозумілою пропозицією: вулицю Івана Фірцака перейменувати на вулицю Василя Свиди, а вулицю Івана Свиди на вулицю Івана Фірцака. Але ж це треба якщо не зі совістю, то бодай з логікою приятелювати…

Важливі штрихи до безпрецедентних вуличних колізій. За 25 років ніхто з Кашшаїв… не побував на ужгородській вулиці свого предка. Вони лише знають, що вулиця на околиці міста. На вулиці — жодної таблички. Ганьба на весь світ! А Ярослав Свида за 21 рік не спромігся виправити помилку чиновників ні в документах, ні на табличках. Утім скільки самозакоханої енергії, помноженої на манію величі, витрачається обома родинами на те, аби реалізувати свою трагікомічну аферу!

Заради цікавості: через місяць оце вуличне безглуздя ще повинні скасувати або затвердити міські депутати. До слова, мені здається, що не за горами той час, коли в Ужгороді на сесіях розглядатимуться питання про перейменування або найменування вулиць власними іменами…

Михайло Мейсарош

P. S. І свіжий факт: мною вже зібрані підписи мешканців вулиці Кашшая проти абсурдного пере­йменування...

Читайте також: В Ужгороді відбулися громадські слухання з перейменування вулиць