Він щодня приймає по 5—7 дзвінків стосовно оригінальності свого витвору в тій чи іншій торговій точці міста. І кожному відповідає, що сьогодні оригінальний торт «Ужгород» можна купити тільки в двох місцях Ужгорода: в кав’ярні «Shtefanyo» на вул. Духновича та на полицях супермаркету «Дастор». Непрості часи, які зараз переживає ужгородський кондитер зі світовим ім’ям Валентин Штефаньо, так чи інакше торкнулися багатьох ужгородців.


Сам же Валентин, маючи, як завжди, безліч творчих ідей, нині був змушений їх трохи переформатувати і тепер знову стоїть на початку нового етапу. Як колись, коли тільки починав свою кондитерську кар’єру. На площі Петефі готується до відкриття нова кав’ярня — «Shtefanyo. Fekete sas» — за аналогією до назви давнього готелю «Чорний орел», де тепер буде розташовуватися кав’ярня. Так сталося, що після того, як у ній почалися ремонтні роботи, перекрили для реконструкції і всю площу. «Символізму вистачає, це новий початок», — каже Валентин.

— Як вийшло так, що опинилося два торта «Ужгород»?

— Ну як? Так, що я працював у приміщенні як приватний підприємець зі своєю торговою маркою, зі своїми людьми. Орендував приміщення і на їхньому устаткуванні випускав свою продукцію. І дійшло до того, що продукція почала повністю безконтрольно продаватися на території України.

«Велмарт» запропонував свої полиці для торта «Ужгород», а це 8 супермаркетів по Україні (один із них — в Ужгороді), а в 2011 році ми з Робертом Горватом («Дастор») домовилися про ексклюзив на продаж торта «Ужгород», тож і я відмовився від пропозиції «Велмарту» і з того часу почалися «каруселі». Мені оголосили (власники цеху), що в цех вони мені купили все обладнання і я маю їм дозволити самим вирішувати, куди продавати мою продукцію, а куди не продавати. Я відповів, аби в такому разі реєстрували свою марку і продавали, де хочуть. На цьому ми й вирішили і я пішов. Пішов у нікуди.

У цьому приміщенні, воно на той час уже було, я планував відкрити кондитерську школу. За виробництво, за цех я не хвилювався, бо він на той час діяв, працювали люди, я повністю контролював процес та якість сировини, технології та все інше. Але десь місяць тому мене поставили перед фактом, що продукція під моєю маркою їм непотрібна. І все, що було тут підготовлено для школи, ми були змушені переформатувати під виробничий цех. Ось коротко така історія.

...Я так зрозумів, що люди з 90-х не розуміють, що якщо ти маєш якусь ідею і втілив її з чиєюсь допомогою, то нормально отримувати за це якусь винагороду, роялті. Це всесвітня практика. Але в нас люди вирішили, що впіймали бика за роги і все це їхнє. Вони не вважають твій інтелект за інвестиції. Напевно, для них останнім вирішальним моментом у розриві відносин став той факт, що цей цех-школу я відкриваю сам, без їхньої участі. Ми не домовилися про умови співпраці: їхня фінансова участь, моя — інтелектуальна. Вони почали вимагати фінансової участі і з мого боку. Але чекайте! Я чималу кількість грошей вклав у себе, у свою освіту і кваліфікацію, я прибирав двори і квартири, щоб заробити гроші на свою освіту, щоб оплатити участь у конкурсах та майстер-класах. Десь скеровувала сестра, десь вирулював сам. Я ці гроші, і навіть більше, вже давно вклав у себе. А те, що вони кажуть, начебто вони мене зробили? Друзі, ви ще не народилися, аби мене зробити! І дорікати, що я на ваших грошах зробив собі ім’я — дуже велика помилка! Не ви приймаєте замовлення, не ви відбираєте сировину, не ви приймаєте рекламацію від незадоволених клієнтів, не ви берете на себе відповідальність за неякісний продукт!

А тепер вони поширили по всій Україні прес-реліз, начебто вони зробили ребрендинг відомої торгової марки! Але це вже неправда, бо торгова марка Shtefanyo їм ніколи не належала. Як можна зробити ребрендинг того, що тобі не належить? Вони вже десь там приписують собі заслуги і начебто це вони придумали рецепт торта «Ужгород»... А насправді рецепт склала Валентина багато років тому. Вона якось дала мені скуштувати той торт, потім я той рецепт привіз в Ужгород і робив тістечка «Муранг», на його основі вивчав ринок, як піде цей рецепт? І коли побачив, що його продажі за короткий час вийшли на перші місця (що рідкість для нових смаків), то вирішив на основі цього рецепта зробити торт «Ужгород».

Вважаю, що торт «Ужгород» і вся інша моя продукція повинна максимально залишатися тут, у Закарпатті. Тоді в цьому буде ексклюзивність, тоді буде інтерес для туристів, для нашого міста і самих ужгородців. Ужгород достойний мати своє, унікальне, те, чого немає в інших. Тоді буде унікальність кожного регіону і по Україні буде цікаво їздити! А то виходить, куди не глянь — зустрічаєш, скажімо, «Львівську майстерню шоколаду»... Я тут народився, тут живу, мені подобається це місто і хочу зробити його кращим і красивішим.

— Розкажи про це нове приміщення. Школи тут, я зрозуміла, поки що не буде, так?

— Так, поки що школа в нас переноситься в часі на невизначений строк. Згодом виробництво ми перенесемо звідси в інше місце і ідею зі школою ми не залишаємо. Вона буде, але свого часу.

Планував зробити в цьому приміщенні скляну стіну між залою і цехом, щоб усі могли бачити, як готуються ті чи інші солодощі. Зможу брати на навчання по 4 особи і після 3 місяців навчання людина отримає всі теоретичні знання, в які входитимуть усі аспекти франшизи, і отримає повністю всю практику. Тобто після закінчення цієї школи людина буде повністю готова до того, аби відкрити свою кондитерську. Якщо в неї є інвестиції. Якщо їх немає, то підвищить свою кваліфікацію і принаймні зможе щонайменше підняти свою зарплатню. Хотів, щоб така школа діяла в Ужгороді, я їжджу викладати такі курси у Французькій міжнародній школі в Києві, викладаю там «Карамель» і «Шоколад». І знаю, що є чимало молодих професійних і непрофесійних кондитерів, які хочуть підняти свій рівень кваліфікації. Тут, вдома, я б давав, наприклад, основи: від виробництва і до того, як вироби продаються. Такі школи — поширена практика, це працює, це не мої вигадки.

Наразі з нуля набираю і навчаю персонал, відновлюю постачальників, тому що всі контакти залишилися у власників попереднього цеху. Немає майстрів з обладнання, сантехніків, електриків — словом, усіх-усіх шукаю знову. У мене на сьогодні немає нічого, крім мого імені й моїх хороших друзів, які скинулися, щоб я бодай піч і міксер собі купив.

— Це вже немало...

— Так, це немало. Одного разу знайомий видзвонив мене, щоб дещо передати від інших його знайомих. Ми зустрілися, він передав конверт зі 100 доларами... Люди захотіли залишитись невідомими. Мене 100 доларів не врятують, бо обладнання настільки дороге, що просто не стану називати ці суми. Але ці гроші стали для мене значно більшим, ніж просто матеріальна допомога!.. Дуже їм вдячний, я ці 100 доларів принципово не потрачу, а викладу в рамку як знак підтримки і підбадьорення. Ці люди дали мені віру в те, що в мене все вийде і я не маю права їх розчарувати.

— Ти сумніваєшся у своїх силах?!

— Ні, не сумніваюся, але це мене ще більше підтримало. Загалом, у першу чергу, хотів би подякувати всім тим, хто цінує і підтримує все те, що роблю. Подякувати за ту колосальну підтримку, яку дають мені зокрема в соцмережах, тому що інколи такі речі про себе читаю, що хоч плач... Мені немає сенсу захищатися, бо я правий. Тому я не виходжу в соцмережі.

Перед нами стоїть завдання поставити «на ноги» той асортимент, який вже робив, а потім за можливості цей асортимент поміняти, залишивши, звичайно, ті базові речі й смаки, які ужгородці та гості міста звикли смакувати роками. І ці смаки в людей не можна забрати, бо вважаю, що вони вже належать не мені, а їм. Такі базові речі залишу, але буду постійно додавати щось нове, але то вже згодом, коли в мене з’явиться трохи часу на експерименти. Нинішній асортимент насправді доволі бідний, не встигаю один усе це робити: і закупки, і комунальні, і податки, і ще море різних справ і обов’язків. У мене давно не було такого цейтноту щодо часу.

Буде в нас нова лінійка десертів — «Онтроме». Це такі маленькі тортики, вагою до кілограма. Якщо людина хоче придбати десерт додому, то щоб брала не 8—10 тістечок, а такий тортик. Все-таки тортик об’єднує довкола себе людей, немає такої роз’єднаності, як із тістечками, коли окремо кожному, а є одне ціле — кожному... Це єднає і додає гарного настрою всім.

Зоряна Попович