Днями до редакції надійшов лист від мешканців вул. Станційної, 36 (підписи в редакції), де вони висловили своє ставлення до публікації в одній зі закарпатських новинок «Мешканці Ужгородського будинку на вулиці Станційній не можуть поділити горище».

Цитуємо: «Допис нагадав ано¬німку радянських років найгіршого гатунку. Стало зрозуміло, чому публікацію не підписано: факти викривлено, прізвища жодного, думку справді більшості мешканців ніхто не вивчав. Насправді ж обидві сторони так званого конфлікту чудово знають, що йшлося і йдеться далі зовсім не про звичайний кабельний Інтернет, а про наміри мешканця п. Сливки встановити через горище Інтернет-порт із розширенням для обслуговування клієнтів приватних Інтернет-кафе, одне з яких розташоване прямо за торцевою стіною будинку. Коли мешканці не дали на це згоди, тоді десь через два тижні один із мешканців першого під’їзду (зовнішня стіна його квартири на 2-му поверсі межує з вказаним Інтернет-кафе) раптом виявив бажання встановити кабельний Інтернет. У цьому його активно підтримав п. Сливка (аж до запрошення представників ЖРЕРу, МНС, пожежників, ЗМІ). Він особисто збив замок на дверях горища. У таких діях, власне, не було потреби, бо мешканці пропонували ключ від горища сусідові по під’їзду за умови, що буде дійсно встановлюватися просто індивідуальний кабельний Інтернет.

Безперечно, стурбованих сусідів цікавить сертифікація обладнання, зокрема кабелю, розрахованого на обслуговування чималої кількості абонентів. І жодної подібної ситуації кілька років тому зі встановленням Інтернету, про яку йдеться у статті аноніма, не було. Крім того, ніхто в будинку не ділить горище і ділити не збирався. «Самовільне зведення стін так званих малих архітектурних форм», про яке йдеться у статті (до слова, збитих із дощок), відбулося на горищі першого під’їзду близько 15 років тому. Цікаво, чому ЖРЕР № 1 досі жодного разу не оглянув горища, підвали, під’їзди, електро-   та водоканалізаційні комунікації із метою їх впорядкування?..

Стосовно ж закиду щодо ключів від горища, які мають бути у начальника ЖРЕРу, то люди роками на горищі зберігали речі й сушили одяг у негоду. І з цього приводу жодного разу ні будинкоуправління залізниці, ані пізніше житлово-комунальні служби зауважень не робили. З горища ж є вихід на дах, який теж мусить бути доступним для мешканців, оскільки жоден із ЖРЕРів №№ 4, 5 та 1, яким наш будинок передавали щодва роки без пояснення причин, ніколи не прочищав водостоків. Цю роботу замість комунальних працівників упродовж десятка років на добровільних засадах, ризикуючи здоров’ям і життям, виконує голова будинкового комітету В. І. Мельник. Ремонт даху і горища мешканці будинку також роблять за свій рахунок.

Загалом конфлікту як такого власне немає. Є намагання частини мешканців будинку протистояти черговій спробі приватного підприємця Сливки реалізувати свої бізнес-проекти для бару «Три горби» й фактично видаваних ним в оренду приміщень за рахунок будинку на вулиці Станційній, у якому він мешкає.

Дивно, що автор статті не зважає на думку і позицію інших мешканців, особливо із квартир на третьому поверсі. Адже коли сусіди нижніх поверхів, маючи ключі від горища, встановили телеантени і пошкодили при цьому цілісність металевого дахового покриття, по стіні квартири № 17 після зливи просто текла вода. Господарям квартири довелося своїм коштом наймати покрівельників (до речі, майстрів того ж ЖРЕРу у їх вільний від роботи час), купувати жерсть і ремонтувати дах, виносити чужий мотлох... Хіба можна після цього безконтрольно дозволяти щось комусь робити на горищі?

І чому би не провести об’єктивне журналістське розслідування щодо правомірності різних підключень приватних торговельних бу¬дівель підприємця до комунікацій житлового будинку, стаціонарної забудови колишніх газонів на площі Г. Кірпи малими архітектурними формами торгових павільйонів, а заодно і усунення ЖРЕРу № 1 від виконання своїх функцій та обов’язків щодо належного утримання прибудинкової території (в негоду вийти з будинку неможливо), приміщень загального користування та труб водопостачання і водовідведення у підвалі. І тримати це на контролі, щоб поліпшити наші умови життя хоча би в обсязі сплачуваних нами комунальних платежів, а не допомагати комусь (явно не безкорисно чи з товариських мотивів) погіршувати їх.

Віра Голуб, Іван Нагорняк, Людмила Плеханова, Йолана Руда, інші мешканці будинку на вулиці Станційній»